DPitey
З двох боків населений пункт оточений високими скелями, ніби ховається від стороннього ока .
Існує версія, що сучасна назва села з тюркської мови перекладається як «Великий камінь». Ймовірно, це пов’язано із високими скелями, які з двох боків оточують населений пункт.
У сиву давнину ніхто не знав, що таке повітряне сполучення, колійові дороги та асфальтовані автостради. Історія знає кілька відомих стародавніх шляхів в Україні, що служили для пересування гужового транспорту. Найвідоміші: Муравський, Чорний, Соляний, Молдавський і Татарський шляхи. Товтри розташовані на стародавньому татарському шляху, яким жваво велася торгівля між багатьма містами і селами. Він починався в Генуезькій колонії Кафи (сучасна Феодосія) і вів через увесь Крим та українське Причорномор’я аж до Кам’янця-Подільського. Звідти, як стверджує краєзнавець Микола Гнеп, Татарський шлях проходив через Хотин, села Онут, Вікно, Товтри, Василів, Чуньків і далі – на Снятин і Львів. На сухопутних дорогах всякий крам перевозився в основному волами. Тому можна собі уявити вервечку спеціальних товарів і вози з різними товарами. Частину товарів залишали в селі нашим купцям, а товари товтрівських селян і ремісників вантажили і везли далі. Так, завдяки торгівлі, селяни в той час виживали.
Легенда про буковинську патріотку Ганну.
Одного разу на Великдень, коли люди зібралися біля церкви святити паски, зненацька напали на Товтри татари. Вони миттю оточили церкву й почали рубати селян шаблями. Поранені й убиті падали біля великодніх кошиків. Чутно було крики, стогін і тупіт кінських копит. Горіла дерев’яна церква, неподалік лежав мертвий священик. Кошики з пасками, замість свяченої води, були скроплені людською кров’ю. Татари пограбували село та забрали в неволю кілька десятків селян. Серед полонених була й жінка, котру звали Ганною. По дорозі невільників змушували перевантажувати награбоване добро та прислуговувати. За найменшої непокори – били. А як приїхали до Криму, Ганну купив на ринку місцевий хан, щоб наводила лад у кімнатах та доглядала за немовлям. Коли сімнадцятирічна дружина хана перевдягалася, Ганна за родимкою на її тілі та за рисами обличчя упізнала в ній свою доньку, котру татари полонили ще у дев’ятирічному віці. Донька розквітла пишною вродою. Скільки зусиль і волі треба було, щоб стриматись і не обійняти свою дитину! Ганна не насмілювалася зізнатися господині, що вона її рідна мати. Про це міг довідатися хан і заподіяти доньці лихо – продати чи вбити. Минали довгі, як їй здавалося, місяці у важкій праці. А Ганні ставало все важче та сумніше на душі. Вона сильно тужила за рідним краєм. Якось жінка колихала малюка і тихесенько зі слізьми на очах заспівала: «Спи, маленьке татарчатко, а по дочці онучатко!» Газдиня почула ці слова і, розлючена, увійшла до світлиці, сильно вдарила Ганну по обличчю й сердито закричала: «Співай, бабо, коли знаєш, чого ж внуком називаєш?!» І тоді Ганна розповіла господині всю правду. Донька пригадала своє дитинство і село, де народилася, і сказала матері, що та може панувати. Але Ганна відмовилася, адже не могла жити в розкошах, коли поневолений її народ. Попросила доньку відпустити її у рідний край. Дуже багато довелося жінці пережити, поки добралася до Буковини. Вона розповіла селянам, як знущаються з українців турки й татари. Згодом Ганна стала громадською діячкою, закликала народ до об’єднання з великою Україною. Одного разу на околиці Товтрів зав’язався бій з татарами. Сигнали тривоги зі сторожової вежі почули, і Ганна поспішила на допомогу пораненим. Місцеві оборонці перемогли в тому кривавому бою, але товтрівська патріотка Ганна загинула.