Юлія Лещишин
Приєднався 12 травня 2010
Давньогрецькі концепції буття Парменід твердив, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі є оманою.
Геракліт вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття.
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але пародаксальність середньовічного способу мислення полягає у тому. що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція: субсистенція - це те буття, яке для свого існування не потребує нічого, тобто, це незмінне, вихідне буття, а субстанція окрім того включала у свій зміст і набуті ззовні якості, тобто це було буття як дещо конкретне, в єдності загальних особливостей.