Вікіпедія

Елеонора Земенцька

польська філософиня та публіцистка

Елеонора Гагаткевич, у шлюбі Земенцька (нар. 1819, с. Ясенець,[4] Мазовія, Польща — 23 вересня 1869, Варшава, Польща) — християнська філософ, публіцистка і феміністка. Важається першою польською філософкою[5] [6]. Виступала за освіту жінок.

Елеонора Земенцька
Народження 1819[1][2]
Черськ, Ґміна Ґура-Кальварія, Пясечинський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Смерть 23 вересня 1869(1869-09-23)
Варшава, Російська імперія
Громадянство (підданство)  Республіка Польща
 Російська імперія
Знання мов
  • польська[3]
    • Автограф
    CMNS: Елеонора Земенцька у Вікісховищі

    Її невісткою була Казіміра Земенцька, ентузіастка та освітянка-активістка[7].

    Життя та творчість ред.

     
    Елеонора Земенцька, близько 1858 р. (Літографія Генріха Ашенбренера)

    Елеонора Гагаткевич народилася в маєтку Ясенець, який належав Єві (до шлюбу Окенцька Лужевська, сестра Антонія Онуфрія Оккецького), а батько Елеонори був його управителем[4]. Її бабуся, Елеонора Лужевська з Грабовських, отримала освіту, підкреслюючи знання сучасних поетів-романтиків (твори Адама Міцкевича, Йосифа Богдана Залевського та Францишека Карпіньського)[8]. Завдяки цій та наступній самостійній освіті Елеонора Гагаткевич отримала широку ментальну культуру, незвичну для жінки свого часу[9].

    Вже в 1830 р. (в 11 років) опублікувала під своїм іменем перші статті в «Щоденнику для дітей» під редакцією Станіслава Яховича, які отримали сприятливий прийом. З часом вона стала не лише кореспонденткою, а й постійною співробітницею. Гагаткевич писала як літературні твори (казки, притчі), так і публіцистичні твори («Історія Польщі», «Звернення до жінок за материнську мову», «Грошові нагороди за славні вчинки»)[10].

    У 1833 році вона почала писати статті для Польського щотижневика, а згодом для Універсального журналу та «Первоцвіт». У 1834 році побралася з А. Земенцьким і поїхала з ним до Дрездена. Земенцькі пробули там до 1840 року, а потім оселилися у Варшаві[8].

    Філософія ред.

    У цей період Гагаткевич-Земенцька зацікавилася філософією, спочатку працями Джона Лока, Етьєна де Кондільяка та французькими спіритуалістами, а потім німецькою філософією: Канта, Гегеля та Шеллінга[8]. Посилання на цих філософів з'являються у її дорожніх доповідях, опублікованих у «Первоцвіт».

    На початку 1830-х гегілізм вплинув на польську інтелігенцію, яку консервативні кола сприйняли як загрозу традиційній системі цінностей та суспільного порядку, а також несанкціонованого вступу у сферу релігійної віри. Отже, вони почали шукати спосіб зупинити цю «німецьку чуму»[11]. Земенцька була зв'язана з цими консервативними колами Королівства Польського, особливо з оточенням католицьких традиціоналістів, що збиралися навколо Петербурзького тижневика і називалися « петербурзькою котерією». До нього належали Генрик Жевуський, єпископ Ігнатій Головинський, Станіслав Холоневський та Міхал Грабовський. Земенцька не входила до групи (вона не друкувалась у «Тижневику»), але була їм близька, члени котерії допомагали їй у її діяльності[6]. На відміну від багатьох членів Котерії, Земенцька не була радикальною у своєму традиціоналізмі, шукаючи синтезу нових інтелектуальних течій із польськими традиціями та релігійністю. Вона не поділяла їхній сервілізм із царською Росією[9].

     
    Броніслав Фердинанд Трентовський, «Чованна», т. 2, Познань 1846, стор. 503

    Близькість із петербурзькими котеріями була пов'язана із Земенцькою в кінці її захоплення філософією Гегеля щодо консервативної та католицької позиції. Автор зобов'язався критикувати німецьку філософію та її пантеїстичні тенденції. У своєму першому філософському творі «Думка про філософію», опублікованому у «Варшавській бібліотеці» у 1841 році, Земецька критикує Гегеля, відстоюючи автономію релігійної сфери. Як позитивний приклад вона вказала на філософію Іммануїла Канта, яка вказувала, що розум має свої непрохідні межі[11] [6]. Поряд з цією публікацією, Земенцька стала першим польським філософом. Її публікацію широко критикували та над нею знущалися Броніслав Трентовський, Едвард Дембовський, Фридерик Генрік Левестам[9]. Трентовський висловився особливо різко, в чому стверджував про Земенцьку, що жінки не можуть мати справу з філософією, а можуть лише стати «ворогами філософії»[8].

     
    Титульна сторінка «Паломника» (2/1843)

    У 1842 р. Земенцька заснувала щомісячний «Пілігрим», що мав консервативно-католицький профіль. У журналі вона публікувала літературні, філософські та публіцистичні тексти, часто переклади з французької релігійної літератури[6] [9]. Її завданням було протидіяти поширенню небезпечних філософських ідей серед поляків[11]. Журнал був сухим і непривабливим[9], і, незважаючи на підтримку Юзефа Ігнація Крашевського, Ігнатія Головинського та Костянтина Свідзіньського, він припинив свою діяльність у 1846 році[5].

    Християнська філософія ред.

     
    Елеонора Земенцька близько 1865 р. (Фото на папері альбому)

    Більш повною лекцією про власні філософські погляди були «Нариси католицької філософії в чотирьох поглядах» (Варшава, 1857). Вони відносять Земенцьку до течії християнської філософії (особливо католицької) та малювали твори Ніколя де Мальбранша, A.J.A. Ґратриєго та католицьких богословів[5]. Авторка намагалася узгодити віру і розум[5]. Твір був розділений на чотири частини: стосовно світу природи, розуму та волі (він поєднав томістичні погляди на душу з романтичним ірраціоналізмом та сучасним спіритизмом), розкритий світ (питання про божественне провидіння, стосунки віри та розуму) та соціальний світ (позитивна роль релігії у соціальному прогресі)[8].

    У 1860-х роках Земенцька захворіла, але залишилася активною. У 1860 р. опублікувала свою останню велику оригінальну працю: «Дослідження», що містить аналізи курсів Адама Міцкевича, Думань, Юзефа Голуховського та інші її дослідження[5]. У 1862—1863 рр. добірка творів Жюля Саймона, Емілі Сайсет та Емеде Жак у її перекладі (два томи «Посібника з філософії») та два томи «Курсу вищих наук для жінок» (Варшава, 1864)[5].

    Захист прав жінок ред.

    Філософська та редакторська діяльність Земенцької отримала широке висвітлення. У свою епоху вона була винятковою людиною, підтверджуючи своєю діяльністю, що жінки можуть займатися наукою[12]. Другим важливим напрямком діяльності Земецької було жіноче питання, зокрема проблема жіночої освіти.

    У 1842 р. Земенцька зустріла молоду натоді авторку Нарцизу Жмиховську[12], яка дебютувала роком раніше у «Первоцвіті». Жмиховська була зачарована особистістю Земенцької і деякий час залишалася під її впливом. Земенцька опублікувала ряд своїх літературних текстів у «Пілігримі», а журнал став одним із важливих місць, де обговорювались жіночі теми[5].

    У 1843 році Земенцька опублікувала «Думки про виховання жінки», в яких вимагала підняти моральний рівень жінки, формувати чесноти, розвивати характер, але також, що являло собою значну новину, освіченість. На її думку, освіта жінок вимагала реформ, завдяки яким поряд з розвитком почуттів розвивався б і розум[8]. Вона критикувала надмірну «уяву», викликану читанням романтичних повістей[12]. Вони відволікали жінок від реальності, стимулюючи їх емоційність і спричиняючи «піднесення почуттів», які ставали джерелом сімейних і життєвих трагедій. З цієї причини необхідно виховувати жінок, які, окрім інтелектуального розвитку, були б спрямовані на їх моральний розвиток[12].

    Жмиховська поступово відходила від Земенцької, збираючи навколо себе оточення, відоме як ентузіасти, які чіткіше сформулювали програму емансипації жінок[9]. З часом знайомство Земенцької та Жмиховської було повністю порушене. Важливим питанням, яке відрізнялося між двома авторками, було їхнє ставлення до християнства. Жмиховська більше цінувала незалежність і не поділяла католицьку перспективу Земецької[12]. Крім того, Жмиховська не могла прийняти втручання Земенцької в її тексти[13].

    У дослідженнях, опублікованих у 1860 році, Земенцька написала «Слово про жінку», у якій виробила думку, висловлену у «Нарисах католицької філософії» (1857 р.): все, що вона сказала про особу в цьому творі, в соціальному чи історичному розумінні, стосується також жінки. Земенцька заперечувала гендерні стереотипи свого часу, а саме сприйняття жінки як неземної, ангельської істоти, а також те, що вона неповноцінна або неповноцінна в порівнянні з чоловіком. Вона зазначила, що однакові гідності чоловіка і жінки повинні бути визнані, а жінка повинна залишатися відокремленою у шлюбі та сім'ї. Обґрунтування її претензій мало релігійну основу[12]. «Навіть у сім'ї жінка не повинна гинути, навіть зважаючи на прихильність до свого чоловіка та нареченого, вона не повинна втрачати свободу та гідність істоти, яка справді належить тільки Богові»[14].

    У 1860-х роках Земенцька випустила видання підручника «Курс вищих наук для жінок», перед її смертю з'явилися частини, присвячені естетиці та психології (1863—1864)[5].

    Є дискусійним те, яка позиція Земенцької в історії жіночого руху в Польщі та яка природа її роботи з цього приводу. Було зазначено, що Земенцька підтримує образ жінки-жертви та пацієнтки. Однак це тлумачення дискутується[12]. Обговорюється також включення її до початку фемінізму в Польщі[12]. Незважаючи на свої заяви на користь визнання гідності жінок та підвищення їхньої освіти, вона критикувала широкий рух за емансипацію[12].

    Інша література ред.

    Окрім дитячої літератури, опублікованої у Журналі для дітей, Земенцька є авторкою двох томів «Народних казок» (1860—1861). Вона також переклала роман «Каліста» Джона Генрі Ньюмена (1858)[5] та написала ряд критичних літературознавчих досліджень. У програмній статті Елеонора Штирмер та художній літературі загалом («Пілігрим», 1845) вона критикувала реалізм, протиставляючи його моделі ідеалізуючого дидактичного роману[9].

    Твори ред.

    • (1841) Думки про філософію (стаття у Варшавській бібліотеці);
    • (1843) Думки про освіту жінок;
    • (1857 р.) Нариси католицької філософії включають чотири погляди;
    • (1860—1861) Народні казки, вип. I—II;
    • (1860) Дослідження Елеонори Земенцької [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.];
    • (1862—1863) Посібник з філософії, т. I—II (переклади французьких філософів);
    • (1863) Курс вищої освіти для жінок;
    • (1883) Про виховання жінок (стаття в «Тижневик Польський»).

    Посилання ред.

    1. ↑ NUKAT — 2002.
    2. ↑ MAK
    3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
    4. ↑ а б в Kronika Jasieńca Jana Wągrodzkiego [Архівовано 28 березня 2020 у Wayback Machine.].
    5. ↑ а б в г д е ж и к Orgelbrand, 1898.
    6. ↑ а б в г Skoczyński та Woleński, 2010.
    7. ↑ [1], Narcyza Żmichowska, "Poganka" 
    8. ↑ а б в г д е Nawracała-Urban, 2011.
    9. ↑ а б в г д е ж Krzyżanowski та Hernas, 1985.
    10. ↑ а б Lidia Żarów-Mańszewska (1961). „Dziennik dla Dzieci” Stanisława Jachowicza. № 4 (вид. Rozprawy z Dziejów Oświaty). с. 125—176. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
    11. ↑ а б в Walicki, 1986.
    12. ↑ а б в г д е ж и к Sajdek, 2015.
    13. ↑ [2], Narcyza Żmichowska, "Poganka" 
    14. ↑ а б Eleonora Ziemięcka (1860). Studia. Warszawa. с. 394. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)

    Бібліографія ред.

    • Julian Krzyżanowski, Czesław Hernas, ред. (1985), Literatura polska. Przewodnik encyklopedyczny, т. 2, Warszawa: PWN
    • S. Orgelbranda Encyklopedja Powszechna, Warszawa: Wydawnictwo Towarzystwa Akcyjnego Odlewni Czcionek i Drukarni S. Orgelbranda Synów, 1898–1912
    • [3], Mirella Nawracała-Urban, "Encyklopedia filozofii polskiej" 
    • [4], Wiesława Sajdek, "Niepodległościowe koncepcje i programy wychowania przełomu XIX i XX wieku" 
    • [5], Jan Skoczyński, Jan Woleński, "Historia filozofii polskiej" 
    • [6], Andrzej Walicki, "Zarys dziejów filozofii polskiej 1815-1918" 
    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Елеонора Земенцька


    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елеонора_Земенцька&oldid=40255896