Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(березень 2018)
Досліди на тваринах (також випробування in vivo)— використання тварин в різних експериментах, метою яких є контроль змінних, які впливають на поведінку або біологічну систему, що вивчається. Цей підхід можна протиставити польовим дослідженням, в яких за тваринами спостерігають у їхньому природному середовищі або ареалах. Експериментальні дослідження на тваринах зазвичай проводяться в університетах, медичних закладах, фармацевтичних компаніях, оборонних установах та комерційних установах, які надають послуги з тестування на тваринах для промисловості.[1] Підраховано, що щорічно у світі використовується 50—100 мільйонів хребетних тварин. Попри виняткову важливість безхребетних для ряду широкого спектра експериментів (див. «Модельний організм»), їх використання жодним чином не контролюється, а облік їхньої кількості не ведеться. Більшість тварин після дослідів просто присипляються Багато лабораторних тварин спеціально розводять, проте деяких ловлять в дикому середовищі[джерело?] або купують на аукціонах[джерело?] і в притулках.[джерело?]
Терміни випробування на тваринах, експерименти на тваринах, дослідження на тваринах, тестування в природних умовах, і вівісекції мають подібні денотації, але різні конотації. Буквально, «вівісекція» означає «різати» живу тварину, й історично відноситься тільки до експериментів, у яких відбувається розтин живих тварин. Термін іноді використовується для принизливого ставлення до будь-якого експерименту з використанням живих тварин; наприклад, енциклопедичний словник визначає «вівісекції», як: «Операції на живих тваринах для експериментальних, а не лікувальних цілях, у ширшому сенсі, всі експерименти на живих тваринах»[2][3][4], хоча словники вказують, що ширше визначення «використовується тільки людьми, які виступають проти такої роботи»[5]. Слово має негативний відтінок, маючи на увазі тортури, страждання і смерть[6]. Слово «вівісекція» вибирають ті, на відміну від цього дослідження, в той час, як науковці, як правило, використовують термін «експерименти на тваринах»[7][8].
Найбільш ранні згадки про досліди на тваринах зустрічаються в працях Стародавньої Греції у II-му та IV-му століттях до нашої ери. Арістотель та Ерасистрат були одними з перших, хто проводив експерименти на живих тваринах[9]. Клавдій Гален, — грецький лікар, хірург і філософ римської доби, а також відомий як «батько вівісекції», проводив розтини свиней і кіз[10]. Ібн Зухр[en], арабський лікар XII століття Аль-Андалус, який також практикував розтин тварин, впровадив випробування на тваринах як експериментальний метод тестування хірургічних процедур перед їхнім застосуванням у хворих людей[11][12].
Тварини неодноразово використовувалися протягом всієї історії медико-біологічних досліджень. У 1880-х роках, Луї Пастер переконливо довів «теорію мікробної медицини» («Патогенна теорія медицини», яка передбачає, що мікроорганізми є причиною багатьох захворювань), штучно спричинивши сибірку у вівці[13]. У тих же роках Роберт Кох заражав мишей і морських свинок сибіркою і туберкульозом. У 1890-х роках, Іван Павлов використовував собак для опису умовного рефлексу[14]. Під час Першої світової війни, німецькі агенти заражали сибіркою овець, які прямували до Російської імперії, та робили щеплення сапу мулам і коням французької кавалерії. Інсулін був вперше виділений від собак у 1922 році й зробив революцію в лікуванні цукрового діабету. 3 листопада 1957 року собака Лайка перша з багатьох інших тварин побувала на орбіті Землі. У 1970-х роках з використанням броненосців[15] були розроблені антибіотики та вакцини проти лепри (прокази)[16]. У 1974 році Рудольф Яніш[en] створив першого генетично модифікованого ссавця, інтегрувавши ДНК з вірусу SV40 в геном миші[17]. Ще один прорив у генетиці був зроблений у 1996 році, коли народилася овечка Доллі (перше клонування із соматичної клітини ссавця).
↑Abdel-Halim RE (2005). Contributions of Ibn Zuhr (Avenzoar) to the progress of surgery: a study and translations from his book Al-Taisir. Saudi Medical Journal (англ.) . 26 (9): 1333—9. PMID16155644.
↑Abdel-Halim RE (2006). Contributions of Muhadhdhab Al-Deen Al-Baghdadi to the progress of medicine and urology. A study and translations from his book Al-Mukhtar. Saudi Medical Journal (англ.) . 27 (11): 1631—41. PMID17106533.