Конотація

Конота́ція (лат. connotatio; від con — «разом», і notare — «позначати») — додаткове значення, відтінки, які накладаються на основне лексичне значення, і оцінку денотата, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови. Це поняття семіотики (загальної теорії знаків), лінгвістики (мовознавство), філософії мови, літературознавства. Будь-яка, навіть найяскравіша конотація не виключає денотації.

Терміном «конотація» позначають додаткові смислові й стилістичні відтінки, які нашаровуються на основне значення слова в процесі його функціонування в мові і надають йому експресивного, оцінного забарвлення. Наприклад, здихатися гостя — провести гостя; розплющити оченята — розплющити очі; мешкати в халупі — мешкати в маленькій квартирі. Конотативний комопнент значення зазвичай передає негативну, рідше — позитивну оцінку предмета, явища або дії.

Формування значення слова, або лексичного значення, відбувається під дією трьох чинників: об'єктивної дійсності, історичних обставин і ментальності народу, відношень між словами. Історичні обставини, ментальність народу сприяють закріпленню лексичного значення, спричинюють його зміну й уточнення в процесі розвитку мови. Вони обумовлюють конотативне значення слова, тобто додаткове його значення, відтінки, які накладаються на основне значення, і оцінку денотата.

У філософії та логіці використовується у дещо вужчому значенні, а саме конотацією терміна є набір властивостей, що їх посідають усі об'єкти з розширення терміна. Наприклад, конотацією терміна «хмарочос» є набір ознак, властивих усім будинкам понад певну висоту.

Інші приклади:

• Лис — хитрість
• Півень — задерикуватість
• Пиляти — дорікання, скарги, уїдливі балачки

Література

• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.

Посилання

• Конотація // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 515.