Джино Фано
Джино Фано[5] (5 січня 1871 – 8 листопада 1952) — італійський математик, найбільш відомий як засновник скінченної геометрії. Народився в заможній єврейській[6] сім'я в Мантуї, в Італії і помер у Вероні, в Італії.
| Джино Фано | |
|---|---|
 | |
| Народився |
5 січня 1871[1][2][…] Мантуя, Ломбардія, Королівство Італія[4] |
| Помер |
8 листопада 1952[1][2][…] (81 рік) Верона, Венето, Італія[1][4] |
| Країна |
.svg){kind=small} Італія_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | математик |
| Alma mater | Туринський університет |
| Галузь | математика |
| Заклад |
Туринський університет Римський університет ла Сапієнца[2] Університет Мессіниd |
| Науковий керівник | Корадо Сегреd |
| Членство |
Туринська академія наук[4] National Virgilian Academyd Національна академія дей-Лінчей |
| Діти |
Уго Фано Роберт Фано |
 Джино Фано у Вікісховищі | |
У 1888 році вступив в Туринський університет, де був учнем Сегре Коррадо і Гвідо Кастельнуово. У 1893—1894 роках відвідував лекції Фелікса Кляйна в Геттінгені (ще до цього Фано перевів знамениту Ерлангенську програму Клейна на італійську мову). До 1899 року Фано був асистентом Кастельнуово в Римі, після чого отримав посаду професора в університеті Мессіни, а потім в Туринському університеті. У 1938 році він був змушений покинути цей пост через переслідування фашистського режиму і переїхав до Швейцарії. Після закінчення війни продовжував читати лекції в Італії, а також в Сполучених Штатах. Був обраний членом Національної академії деї Лінчеї.
Фано зробив значний внесок в проєктивну[7] і алгебраїчну геометрію. Його робота з основ геометрії передує аналогічній, але більш популярній, роботі Давида Гільберта приблизно на десять років.
Джино Фано був батьком фізика Уго Фано і електротехніка Роберта Фано та дядьком фізика і математика Джуліо Рака.
Математичні роботи ред.
Фано був раннім автором в області кінцевих проективних просторів. У своїй статті[8] про доказ незалежності свого набору аксіом для проективного n-простору,[9] він розглядав, крім іншого, наслідки наявності четвертої четвертої гармонічної точки рівної її сполученому. Це призводить до конфігурації семи точок і семи ліній, що містяться в кінцевому тривимірному просторі з 15 точками, 35 лініями і 15 площинами, з яких кожна лінія містила тільки три точки.[8]
Всі площини в цьому просторі складаються з семи точок і семи ліній і тепер відомі як площина Фано:
Фано продовжив опис кінцевих проективних просторів довільних розмірів і первинних порядків.
У 1907 році Джино Фано написав дві статті до третьої частини енциклопедії Кляйна. Першою статтею (с. 221—288) було порівняння аналітичної геометрії та синтетичної геометрії на основі їх історичного розвитку в 19 столітті. Другою (с. 282—388) була стаття про топологічні групи і теорію груп в геометрії, як об'єднувальний принцип у галузі геометрії.
Примітки ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #116407913 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в www.accademiadellescienze.it
- ↑ Фано Джино. persons-info.com. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
- ↑ Carroll, Maureen T.; Rykken, Elyn (2018). Geometry: The Line and the Circle. American Mathematical Society. с. 336.
Gino Fano came from a wealthy Jewish family in Mantua, Italy.
- ↑ Ellenberg, Jordan (25 жовтня 2017). Як ніколи не помилятися: Сила математичного мислення (англ.). Nash Format. ISBN 9786177513413. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
- ↑ а б Fano, G. (1892), Sui postulati fondamentali della geometria proiettiva, Giornale di Matematiche, 30: 106—132, архів оригіналу за 24 липня 2015, процитовано 4 березня 2019
- ↑ (Collino, Conte та Verra, 2013)
Посилання ред.
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Джино Фано в архіві MacTutor (англ.)
- Джино Фано(англ.) в проєкті «Математична генеалогія».