Вівсянчик рудоспинний

вид птахів
Вівсянчик рудоспинний
Рудоспинний вівсянчик (Сан-Педро-де-Атакама, Чилі)
Рудоспинний вівсянчик (Сан-Педро-де-Атакама, Чилі)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Саякові (Thraupidae)
Рід: Короткохвоста діука (Idiopsar)
Вид: Вівсянчик рудоспинний
Idiopsar dorsalis
(Cabanis, 1883)
Ареал виду
Ареал виду
Синоніми
Phrygilus dorsalis
Ephippiospingus dorsalis
Посилання
Вікісховище: Idiopsar dorsalis
Віківиди: Idiopsar dorsalis
МСОП: 22723090

Вівся́нчик рудоспинний[2] (Idiopsar dorsalis) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae)[3]. Мешкає в Андах.

Опис ред.

Довжина птаха становить 15 см. Голова і шия попелясто-сірі, горло біле. Спина рудувато-каштанова, надхвістя попелясто-сіре. Груди світло-сірі, решта нижньої частини тіла білувата. Крила і хвіст чорнувато-коричневі.

Поширення і екологія ред.

Рудоспинні вівсянчики мешкають в регіоні Південноандійської юнги[en] на півночі Чилі (Аріка-і-Парінакота), Тарапака, Антофагаста), на південному заході Болівії (на південь від Оруро) та на північному заході Аргентини (Жужуй, Сальта, Тукуман, Катамарка і Ла-Ріоха). Вони живуть на високогірних луках пуна та серед скель. Зустрічаються парами влітку і невеликими зграйками взимку, переважно на висоті від 4000 до 4500 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів, зокрема з білогорлими вівсянчиками. Живляться безхребетними і насінням. Сезон розмноження триває з лютого по травень. Самці рудоспинних вівсянчиків влаштовують демонстраційні польоти. Гніздо куполоподібне, розміщується серед скель. В кладці 3 яйця.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Idiopsar dorsalis. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 2 березня 2022.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 02 березня 2022.