Вікіпедія

Бутник-Сіверський Борис Степанович

український радянський мистецтвознавець

Борис Степанович Бу́тник-Сі́верський (нар.16 березня 1901, Чернігів — пом. 5 листопада 1983, Київ) — український радянський мистецтвознавець, історик, етнограф; кандидат історичних наук з 1946 року; член Спілки радянських художників України. Син художника Степана Бутника. Батько троїх дiтей - усиновленого сина Олександра Бутник-Сiверськогого та удочереної доньки Свiтлани Бутник-Сiверської, а також кровного сина Данiла Борисовича з тим самим призвищем.

Бутник-Сіверський Борис Степанович
Народився 3 (16) березня 1901[1]
Чернігів, Російська імперія
Помер 5 листопада 1983(1983-11-05)[1] (82 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Діяльність мистецтвознавець, історик, етнограф
Заклад Всеукраїнська академія наук
Санкт-Петербурзький державний університет
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Російська національна бібліотека[1]
Науковий ступінь кандидат історичних наук (1946)
Відомі учні Соломченко Олексій Григорович
Афанасьєв Василь Андрійович
Членство Національна спілка художників України
Батько Бутник Степан Данилович
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бутник.

Біографія i pодина ред.

Народився 3 [16] березня 1901(19010316) року у місті Чернігові (нині Україна). У 1917 році він закінчив Чернігівське реальне училище[2]. Працював в Чернігівському архивi (в 1917-1918 роках очолював його), згодом працював у Всеукраїнському комітетах охорони пам'яток старовини і мистецтва, у Київському центральному архіві, а також у музеях і архівах Вінниці та Полтави, результатом чого стала створена у 1920 році монографія «Новгород-Сіверський». Упродовж 1921—1922 років працював в дитячому санаторії в Пущі-Водицї, де розпочав науково-дослідницьку роботу з дитячого мистецтва. У 1922 році став працювати в Кабінеті мистецтва Всекраїнської академії наук, де у 1924 році організував і очолив Кабінет з дослідження дитячої графічної творчості. У 1926 році закінчив Київський археологічний інститут.

У 1929 році опублікував видання про принципи ілюстрування дитячих книг і статтю про дитячий малюнок; цього ж року в протоколах Президії Всекраїнської академії наук розміщував звіти про роботу зі збору дитячих малюнків в Кабінеті з досліджень дитячої творчості. З 1930 року — науковий співробітник[en], у 1931—1933 роках — старший науковий співробітник Всекраїнської академії наук. З 1931 року керував Кабінетом масового революційного мистецтва; одночасно викладав курс художнього виховання та вів редакторську роботу в дитячому видавництві[2].

Пicля цього почав жити i працювати у Ленiнградi (нинi Санкт-Пiтербурзi), де одружився на Маринi (офiцiйне iм' я Мария), з якою прожив до кiнця свого життя.

У 1933—1939  роках Борис Степанович з дружиною Мариною за направленням поїхав i почав працювати в Баку. Там Борис обіймав посаду ученого секретаря Інституту історії, археології і етнографії АН Азербайджанської РСР.

Протягом 1939—1940 років працював у Ленінграді художнім керівником Музею етнографії АН СРСР. Був асистентом і помічником декана економічного факультету Ленінградського університету та головним бібліографом публічної бібліотеки. Разом з дружиною Мариною (офiцiйно Мария) перебував у блокадi Ленiнграду до 1942 року, де дуже страждав вiд бомбордування, голоду та холоду i був эвакуйований з дружиною на Алтай. Пiд час нiмецької блокади Ленiнграду в дуже холодну зиму 1941-1942 року Борис Степанович майже не помер вiд голоду, холоду i недомогання. Вiн термiново перестав самостiйно ходити. Його вiрна дружина Марина рятувала його, возивши кожен день на санах в мороз i холод через усе мiсто до пункту, де видавався маленький шматочок хлiба кожнiй людинi один раз на день тiльки при персональнiй явцi.

В червні 1944 року разом зi своєю дружиною Мариною повернувся до Київа з Алтаю. Тут вiн працю́вав до 1970 року в Iнститутi мистецтвознавства, фольклористикi та eтнологiї (IMФЕ) та з 1944 - 1955 року очолював вiддiл образотворчого мистецтва. Борис Степанович довгi роки працював в системi Українскiй академii наук, був членом Спiлки художникiв Украiни, членом-засновником Товариства oхорони пам'яток icторii та культури, членом Ученої ради по захисту дисертацiй IMФЕ. З виходом на пенсiю в 1970 роцi, вiн не залишив свою наукову та дослiдну дiяльнiсть, а активно продовжував працю́вати.

Дружину, яка завжди була поруч з Борисом, звали Марина (офiцiйно Мария) Леонiдiвна Бутник-Сiверська. Вона була дуже освiченою на тей час жiнкою. Вона вiльно володiла кiлькома iноземними мовами i працювала бiблiотекарем i помiчником до видатного академiка - хiмiка Миколи Зеленського (1861 року народження). Наприкiнцi Другої Свiтової вiйни, коли в країнi було туже тяжко, Борис i Марина усиновили Олександра Бутник-Сiверського, який пiзнiше став вiдомим академiком-экономicтом, та удочерив Свiтлану Бутник-Сiверську, яка в свою чергу стала фiлологом та викладачем декiлькох вищiх навчальних заходiв мicта Київа та зарубiжжя.

Борис Степанович дуже кохав свою доньку Свiтлану. Тiльки вона одна з усiх дiтей Бориса i Марини з подякою дбала про їх стан останнi десятелiття їх життя. Свiтлана дуже багато допомогала своїм лiтнiм батькам, часто навiдувалася, вбирала, пiклувалася, турбувалася за них, вiтала з усьома святами разом з усею своєю родиною - дочкою Алiною (внучкою Бориса Степановича) та чоловiком Вiктором (його зятєм). Борис Степанович також дуже кохав свою внучку Алiну. Вiн з раннього дитинства прищiплював їй кохання до мистецтва i лiтератури. Вiн завжди пам'ятав всi її свята i днi народження та любив дарити цiкавi книжки з чудовими iлюстрацiями, альбоми для малювання, професioнальнi фарби та олiвцi. Алiна завжди з захопленням малювала i дирувала свої малюнки рiдним та друзям. Пiзнiше внучка Алiна стала доктором наук в Сполучених Штатах Америки та викладала i працювала в галузi вищої та середньої освiти. Борис Cтепанович i Maрина Леонiдiвна були дуже добрими людьми. В них було дуже багато друзiв. Борис дуже любив жртувати. В його домi завжди царили доброта i повага. Марина була гарною господаркою, яка вмiла чудово готувати дуже смачну їжу i пригощати своїх друзiв та рiдних. Сестра Бориса - Оксана Степанiвна часто приїджала в гостi з Чернiгова. Марина дуже кохала тварин i декоративнi рослини. Протягом рокiв в домi Бутник-Сiверських було багато рiзних врятованих собак, котiв та рiзних экзотичних рослин, особисто фiалок. Борису подобалася сидiти i працювати за своїм робочим столом вдома з кошеням на колiнaх.

У Бориса Степановича був кровний син - Данiл Борисович Бутник-Сiверский, який жив i працював у Сибiру та був кандiдатом технiчних наук.

Жив Борис Степанович i його дружина Мария Леонiдiвна у Київі в будинку на вулиці Саперному Полі, № 28, квартира 35. Помер Борис теж у Київі 5 листопада 1983 року. Випадково трапилось так, що помер Борис Степанович i його улюблена дочка Свiтлана Борисiвна у лекарнí № 11 мiста Київа, але це трапилося у рiзнi роки. Похований Борис у колумбарiї Байкового кладовища. В цьому же колумбарiї похована його дружина Марина (офiцiйно Мария), його дочка Свiтлана, та його зять Вiктор, який теж був вченим- фiлологом, кандiдатом наук, доцентом i викладачем декiлькох вузiв Киíва та зарубiжжя.

Наукова діяльність ред.

Працював в галузі історії українського образотворчого мистецтва, народного декоративного мистецтва (вивчав петриківський розпис), плаката, художньої критии, дитячої творчості. Склав бібліографічний покажчик із художнього виховання дитини. Серед робіт:

  • «Принципи ілюстрування дитячої книжки» (Київ, 1929);
  • «Дитячий малюнок» // Записки істор Київіїхїх і лологічного відділу. Київ, 1929. Книги 21–22;
  • «Діяльність Кабінету дослідження дитячої творчости при ВУАН» // Вісті ВУАН. 1929. № 3–4;
  • «Кабінет революційно-масового мистецтва» // Вісті ВУАН. 1930. № 6;
  • «Малороссийский словарь» і «Грамматика» П. Білецького-Носенка // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. 1946. Томи 2–3;
  • «Архітектор В. І. Беретті у Києві» (Київ; Ленінград, 1947);
  • «Винниченко про Петлюру» (Київ, 1956);
  • «Григорій Петрович Світлицький: Нарис про життя і творчість» (Київ, 1958);
  • «Советский плакат зпохи гражданской войньї 1918—1920» (Москва, 1960) (рос.);
  • «Традиции и новаторство в украинском советском народном искусстве» (Москва, 1964) (рос.);
  • «Выставки советского изобразительного искусства», Томи 1–4. (Москва, 1965; 1967–1968; у співавторстві) (рос.);
  • «Українське радянське народне мистецтво» (Київ, 1965, 1967);
  • «Український народний живопис: Альбом» (Київ, 1967; у співавторстві);
  • довідник «Выставки советского изобразительного искусства», томи 1—4 (Москва, 1967) (рос.).
  • «Українське радянське народне мистецтво. 1941–1967» (Київ, 1970);
  • «Народные украинские рисунки» (Москва, 1971) (рос.);
  • «Український радянський сувенір» (Київ, 1972).

Упорядник, автор передмови і коментарів видання «Репин и Украина. Письма деятелей украинской культуры и искусства к Репину. 1896–1927» (Київ, 1962). Упорядкував також альбоми творчих робіт Михайла Біласа (Київ, 1972) та Марфи Тимченко (Київ, 1974).

Брав активну участь у підготовці видання «Історія українського мистецтва» (том 6, Київ, 1968)..

Шевченкознавство ред.

Автор досліджень, присвячених Тарасові Шевченкові:

  • «Мистецькі твори Тараса Шевченка років заслання» (1954);
  • «Роль Петербурзької Академії Мистецтв у розвитку освіти на Україні у першій половині 19 століття» (1958);
  • «До історії деяких малюнків Тараса Шевченка» (1959);
  • «Волзькі краєвиди. Мандрівка в творчу лабораторію Тараса Шевченка» (1962);
  • «Три знахідки» (1963);
  • «Шевченко-художник в уяві народу» (1965).

Один з упорядників зібрання творів Тараса Шевченка у 10-ти томах (Київ, 1963) і колективної праці «Мистецька спадщина Тараса Шевченка» (томи 1—4, Київ, 1961—1964).

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Сотрудники Российской национальной библиотеки
  2. ↑ а б Бутник-Сіверський Борис Степанович / Національна бібліотека України для дітей. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бутник-Сіверський_Борис_Степанович&oldid=42438617