Башта Корадо Чикало — пам'ятка архітектури національного значення України (охор. № 010071/7)[1], що належить до комплексу пам'яток Генуезької фортеці в Судаку. Згідно з Переліком об'єктів нерухомої спадщини Судацької фортеці Національного заповідника «Софія Київська», башта має порядковий номер 8[2]. Споруджена в 1404 році.

Башта Корадо Чикало

Країна  Україна
Розташування Судак
Тип будівлі башта
Будівництво 1404

CMNS: Башта Корадо Чикало у Вікісховищі

Спочатку кутова закритого типу, а нині передостання в південно-східній частині, башта Корадо Чикало має вхід лише з другого ярусу західної стіни бойового ходу. У першому її ярусі були складські приміщення провіанту та зброї, а другий і третій призначалися для ведення бою — тут прорізані щілиноподібні бійниці.

Це єдина чотирьохстінна вежа у всій системі оборонного комплексу, яка ідеально збереглася до нашого часу, але найменша за площею споруда з усіх веж. Башта являє собою квадрат, довжина кожної сторони — 5,8 метра.

Розташована вежа на північно-східному фланзі лінії оборони, за 50 метрів від Башти Лукині Флеско Лавані, з якою з'єднані стіною. Башта Корадо Чикало виконувала функції центрального оборонного пункту в східній частині фортеці.

Західну її стіну прикрашала плита із зображенням герба Генуї та орлів з боків. У XIX столітті плиту знайшли неподалік від фортеці, в садибі поміщика, який використовував її як прес для видавлювання виноградного соку. Нині вона зберігається в Одеському археологічному музеї. На плиті — напис:

«Ця споруда зроблена під час управління шляхетного й могутнього чоловіка пана Коррадо Чикало, високоповажного консула і коменданта Солдайї. 1404 рік, у десятий день травня».

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Постанова КМУ № 518 від 25 червня 2020 р. «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
  2. Зливкова О. Облік пам'яток Судацької фортеці // Пам'ятки України: історія та культура. — Липень 2014. — № 7. — С. 10 — 11.

Джерела і посилання ред.