Національний заповідник «Софія Київська»

Національний заповідник «Софія Київська» — історико-архітектурний заповідник національного значення в Україні. Заснований 1934 року на території Софійського монастиря. У 1994 році отримав статус національного.

Національний заповідник
«Софія Київська»

Національний заповідник «Софія Київська» (1994)
50°27′ пн. ш. 30°31′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.517° сх. д. / 50.450; 30.517Координати: 50°27′ пн. ш. 30°31′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.517° сх. д. / 50.450; 30.517
Країна  Україна
Розташування Україна Україна
Адміністрація: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 24, корпус № 3[1]
Найближче місто Київ
Засновано 1934
Оператор Міністерство культури України, Департамент культурної спадщини та культурних цінностей[2]
Число відвідувачів Більше 400,000[3]
екскурсантів на рік
Країна: Україна
Вебсторінка st-sophia.org.ua
Національний заповідник «Софія Київська». Карта розташування: Україна
Національний заповідник «Софія Київська»
Національний заповідник «Софія Київська» (Україна)
Мапа

CMNS: Національний заповідник «Софія Київська» у Вікісховищі

До складу заповідника входять пам'ятки світового значення: Софійський собор з комплексом монастирських споруд, Золоті ворота, Кирилівська, Андріївська церква (всі — Київ), Судацька фортеця (Крим).

Склад заповідника ред.

До складу Національного заповідника «Софія Київська» входять:

Близько 60 архітектурно-історичних пам'яток заповідника об'єднані в 5 музеїв: Софійський музей, музеї «Кирилівська церква», «Андріївська церква», «Золоті ворота», «Судацька фортеця».

Історія ред.

Заповідник «Софійський музей» створений постановою уряду УСРР 1934 року, до його складу спочатку увійшли Софійський собор і дзвіниця[4]. У травні 1935 року музей був відкритий для відвідувачів.

Одразу після заснування широко розгорнулися дослідницькі та ремонтно-реставраційні роботи, було організовано науково-фондову та екскурсійну справу. У 1950-і роки реставрацію архітектури Софії в основному було завершено, зокрема, було відроджено цілісний стінописний ансамбль першої половини ХІ ст.

1970-ті рр. — проведено архітектурно-археологічні дослідження монастирських споруд XVIII ст. на подвір'ї Софійського собору.

1987 — Міжнародне журі Гамбурзького фонду присудило Заповіднику Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам'яток.

1990 — Софійський собор разом з ансамблем монастирських споруд XVIII ст. на його подвір'ї був занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

1994 — Державному історико-архітектурному заповіднику «Софійський музей» надали статус національного, з того часу він має назву Національний заповідник «Софія Київська»[5].

2011 — міжнародна спільнота відзначала 1000-річчя заснування Софії Київської (згідно з рішенням 35-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, 6-23 жовтня 2009).

З часу заснування заповідник неодноразово реорганізовувався[4], до його складу були включені інші пам'ятки світового значення: в Києві — Золоті ворота, Кирилівська та Андріївська церкви, в Криму — Судацька фортеця[6].

18 жовтня 2014 на території «Софії Київської» обвалилась частина 5-метрової цегляної огорожі 1960-тих років.[7]

Директори заповідника ред.

  1. Іван Михайлович Скуленко (1934—1937), перший директор заповідника
  2. Олекса Іванович Повстенко (1941—1943)
  3. Георгій Гнатович Говденко (1944—1949)
  4. Микола Йосипович Кресальний (1949—1966)
  5. Валентина Никифорівна Ачкасова (1967—2000)
  6. Неля Михайлівна Куковальська (2000—2012)
  7. Олена Михайлівна Сердюк (2012—2015)
  8. Неля Михайлівна Куковальська (з 2015)

Проблеми охорони пам'яток заповідника ред.

Взаємодія з конфесіями ред.

Після виходу у 2002 році Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання тоталітарної політики колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» різні християнські конфесії почали ставити питання щодо передачі в їх постійне користування пам'яток заповідника.

Сумісне з конфесіями використання Кирилівської та Андріївської церков призводило до забруднювання стародавніх фресок від кіптяви свічок, підвищення вологості повітря, що негативно впливало на стан живопису. Зважаючи на унікальність деяких пам'яток заповідника, його дирекція висловилася за збереження їх у статусі музею[4].

Будівництво в охоронній зоні Софійського собору ред.

 
Межі охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Свята Софія», до їх розширення у 2017 році

Найбільшу небезпеку для збереженості Софійського собору спричиняє нове будівництво, яке ведеться на навколишній території Верхнього міста без належних досліджень щодо впливу на фізичні умови існування пам'яток комплексу, а також на історико-містобудівне середовище.

Ансамбль Софії Київської становить композиційний і змістовний центр Верхнього міста, проте останніми роками тут були зведені високі будинки банку, готелів, житлових будинків, численні раніше наявні будівлі були надбудовані. Це порушує архітектурне середовище ансамблю.

У 2005 році були розроблені та затверджені «Межі і режим зон охорони ансамблю споруд Софійського собору Національного заповідника „Софія Київська“». 23 березня 2017 р. Міністерство культури України ухвалило рішення про розширення меж буферної зони. Графічними матеріалами, серед іншого, було визначено допустиму висоту забудови[8].

Відповідно з 2005 року Верхнє місто має статус охоронної зони ансамблю споруд собору[4]. Площа Національного заповідника «Софія Київська» з 2005 року становила 5,02 га, а територія охоронної зони навколо ансамблю споруд собору — 111,81 га, в якій мали зберігатися: «давнє розпланування, історична забудова, її масштаб, стильові ознаки, архітектурно-просторова структура середовища Верхнього міста, особливості окремих вулиць, рельєфу, озеленення»[4]. З 2017 року P охоронна буферна зона ансамблю споруд Софійського собору — 6784,81 кв. м, а S охоронна буферна зона ансамблю споруд Софійського собору — 147,55 га[8].

Через те, що навколо продовжує вестися будівництво, підіймається рівень ґрунтових вод. Це спричиняє загрозу просідання та руйнування собору.

Буквально за монастирськими мурами були зведені паркінг і фітнес-центр, що призвело до підняття рівня води[4], в межах охоронної зони ведеться будівництво зокрема 9-поверхового житлового комплексу за адресою вул. Олеся Гончара 17-23[9].

17 липня 2013 року Вищий господарський суд України визнав законною забудову землі на вулиці Гончара поблизу національного заповідника Софія Київська[10].

Примітки ред.

  1. Контактна інформація. // Національний заповідник «Софія Київська». Архів оригіналу за 22 грудня 2011. Процитовано 2 лютого 2012. 
  2. Перелік організацій та установ, підпорядкованих Міністерству культури України, які належать до сфери управління Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей. // Міністерство культури України. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 3 лютого 2012. 
  3. Напрями діяльності заповідника. // Національний заповідник «Софія Київська». Архів оригіналу за 29 грудня 2011. Процитовано 2 лютого 2012. 
  4. а б в г д е Проблеми збереження історико-культурної спадщини Києва / Відповідальний редактор Горбик В. О. НАН України. Інститут історії України. — Київ.: Інститут історії України, 2009. — 258 с.
  5. Указ Президента України № 587/94 «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 року
  6. Історія Національного заповідника «Софія Київська» // Сайт заповідника. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 2 лютого 2012. 
  7. З легкої руки міністра «Софія Київська» «осиротіла»
  8. а б Наказ Мінкультури від 23.03.2017 №233 "Про затвердження науково-проектної документації щодо розширення меж охоронних (буферних) зон об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра". Міністерство культури України. 17 травня 2017. Архів оригіналу за 17.06.2018. Процитовано 14 грудня 2017. 
  9. Сутичка на вулиці Гончара[недоступне посилання з липня 2019] // Главред
  10. Суд дозволив забудову буферної зони Софії Київської. Українська правда. Київ. 18.07.2013.

Література ред.

Посилання ред.