Абраксас
Абра́ксас (ΑΒΡΑΞΑΣ) або (в ранішій формі) Абрасакс (ΑΒΡΑΣΑΞ) — ім'я космологічної істоти в уявленні гностиків I—III ст. У системі гностика Василіда Абрасакс — це голова (архонт) нижчих еманацій Божества еонів, які створили 365 небес, котрі оточують Землю. В середньовічній окультній традиції набула поширення форма імені Абраксас, а сам архонт поставав як єгипетський бог сонця, істинний Бог, або демон.
Символізм імені ред.
Слово «Абраксас» у записі грецькими літерами тотожне числу 365 (ізопсефія), символізуючи собою сонячний рік. Літери складають слово «Абраксас» таким чином: Α = 1, Β = 2, Ρ = 100, Α = 1, Σ = 200, Α = 1, Ξ = 60 (200+100+60+1+2+1+1 = 300+60+5 = 365)[1]. Абраксас відповідно міг слугувати аналогом давньогрецької персоніфікації часу Еона, священним числом котрого також було 365. Сім літер символізують сонце і шість планет[2].
Німецький філолог Йоганн Баллерман вважав, що «Абраксас» походить від коптських «абрк» і «сакс» — «священне ім'я, святе слово». Моріц Ґудерман пропонував, що воно походить від магічної форми «абратіаот», яка утворена чотирма літерами єврейської абетки, котрі складають тетраграматон[3].
Образ ред.
Гностики з течії василіданів вважали Абраксаса верховним архонтом — керівником 365 небесних сфер, породженим істинним Богом[4]. За свідченням святого Ієроніма, василідани шанували самого Абраксаса як «верховного Бога»[5], «всемогутнього Бога»[6], «Господа-Творця»[7]. Думку про такі погляди гностиків підтверджували також Феодорит Кирський[8], Аврелій Августин[9], та анонімний текст «Предестинат»[10].
Католицька церква трактувала Абраксаса як демона, язичницьке божество. Згідно з «Пекельним словником» Коллена де Плансі, василідани вірили, що Ісус Христос був «доброзичливим привидом», посланим на Землю Абраксасом[11]. Англійський орієнталіст Волліс Бадж вважав, що Абраксас — це форма Адама Кадмона[12].
Типовим зображенням Абраксаса була химерна істота з людським тулубом і руками, головою півня (рідше лева) та зміями замість ніг. Пташина чи левина голова мають паралелі з відповідними рисами єгипетського бога Ра та іранського Мітри, а змії — з грецьким Агатодемоном. У правій руці Абраксас тримає довбню чи батіг, у лівій — щит круглої чи овальної форми[12]. Іноді зображення супроводжували 7 зірок[3], сонце та місяць, або Абраксас зображався на колісниці, запряженій чотирма білими кіньми[13].
Півняча голова Абраксаса трактується як символ сонця, провіщення розвіяння всякого зла. Людський тулуб — як символ логосу, змії — обачності[13]. Батіг розуміється як амбівалентне знаряддя: ним божество і карає, і спрямовує, подібно як пастух поганяє батогом отару[3]. Щит символізує мудрість, четверо коней — чотири сторони світу[13].
Культ Абраксаса ред.
Послідовники Василіда надавали магічного значення каменям, на якому було вирізьблено це слово і фігура Абраксаса. Подібні камені знайдені в Азії, Єгипті, частково в Іспанії, куди вони разом з василідовим вченням занесені присциліанами, а потім були прийняті магічними і алхімічними сектами і в середні віки набули широкого поширення як амулети[12]. Часом на каменях вирізьблялося також одне з імен єврейського Бога на кшталт Саваоф, Адонай[3].
Абраксасу приписувалася здатність робити приховане явним. В містиці прикликання Абраксаса допомагає побачити речі такими, які вони є насправді, а не якими хочуть здаватись[13].
Містична фігура видозмінювалася найрізноманітнішим чином і замінювалася різними зображеннями, язичницькими та ін., які нічого спільного з гностицизмом не мають[14].
У культурі ред.
- У Томаса Мора Абраксас — стара назва острова Утопія.
- Образ використовується у творі Карла Юнга «Сім проповідей мертвим»;
- Назву «Абраксас» використала група «емоціоналістів» на чолі з Михайлом Кузміним для свого альманаху 1920-х років (у цей період Кузмін активно цікавився гностицизмом і написав про Василіда вірш).
- Образ Абраксаса зустрічається також у Германа Гессе (роман «Деміан»), у сучасній поп- і рок-культурі, тощо.
- Шведська симфо-метал група Therion записала пісню Abraxas у своєму альбомі Lemuria, випущеному в 2004 році.
- Другий альбом групи Santana називається Abraxas (1970).
- У Джоан Роулінг в книгах серії «Гаррі Поттер» так звуть батька Луціуса Мелфоя.
- Пісня «Абраксас», написана Сергієм Калугіним, виконувалася російською групою «Оргія Праведників».
- Аркан Таро «Диявол» іноді також називають «Абраксас».
- У казці Отфріда Пройслера «Маленька Відьма» так звуть її друга — балакучого ворона.
- У мультсеріалі «Час пригод» образ Абраксаса з'являється в книзі з божественними істотами, під іменем Малус.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Іполіт Римський. Заперечення всіх Єресей. vii. 26
- ↑ Thrice-Greatest Hermes, Vol. 1: XI. Concerning the Æon-Doctrine. www.sacred-texts.com. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 1 липня 2020.
- ↑ а б в г ABRAXAS - JewishEncyclopedia.com. www.jewishencyclopedia.com. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
- ↑ Abraxas. 1911 Encyclopædia Britannica. Т. Volume 1. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 1 липня 2020.
- ↑ Dial. adv. Lucif. 23
- ↑ Comm. in Amos iii. 9
- ↑ Comm. in Nah. i. 11
- ↑ Haer. fab. i. 4
- ↑ Haer. 4
- ↑ Praedestinatus. i. 3
- ↑ Collin de Plancy, J.-A.-S. (Jacques-Albin-Simon), 1794-1881. Infernal dictionary : a universal directory (вид. Deluxe edition). [New York, NY]. с. 764. ISBN 978-0-9970745-1-2. OCLC 973423046.
- ↑ а б в Budge, Sir Ernest Alfred Wallis (1930). Amulets and superstitions (англ.). Oxford University Press, H. Milford. с. 209—210. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 1 липня 2020.
- ↑ а б в г Guiley, Rosemary (2009). The Encyclopedia of Demons and Demonology (англ.). Infobase Publishing. с. 2. ISBN 978-1-4381-3191-7. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
- ↑ Bellermann, Johann Joachim (1819). Versuch über die Gemmen der Alten mit dem Abraxas-Bilde (нім.). Dieterici. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
Джерела ред.
- Абраксас // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Guiley Rosemary. The Encyclopedia of Demons and Demonology. Infobase Publishing, 2009. 321 p.