Ведмідь гімалайський
| Гімалайський ведмідь | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.JPG) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ursus thibetanus G.Cuvier, 1823 | ||||||||||||||||
 Ареал гімалайського ведмедя (коричневий — збереглися, чорний — вимерли, темно-сірий — наявність невизначена) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Ursus torquatus Selenarctos thibetanus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ведмі́дь гімала́йський[1][2], ведмідь білогрудий[2] (Ursus thibetanus) — ссавець ряду хижі. Гімалайського ведмедя іноді відносять до окремого роду Selenarctos, «місячних ведмедів». Це ведмідь середнього розміру, з чорним хутром та характерною міткою у формі літери «V» на грудях. Вид близько пов'язаний з барибалом (американським чорним ведмедем, Ursus americanus).
Зовнішній вигляд ред.
Гімалайський ведмідь за розміром майже удвічі менший за бурого ведмедя і відрізняється від нього стрункішою статурою, тонкою гостроносою мордою, великими округлими вухами; передні лапи сильніші за задні. Самці цього виду 150—190 см завдовжки, висота в загривку близько 70–100 см, важать 80—200 кг із середньою вагою близько 135 кг. Самиці помітно дрібніші — дорослі важать 40–125 кг, а великі до 140 кг.
Хутро коротке, блискуче, шовковисте; зазвичай чорне, але зустрічаються особини бурого або рудуватого кольору. На грудях завжди є біла, іноді з жовтуватим відтінком, пляма у формі букви V; вона нагадує півмісяць, і саме через неї гімалайського ведмедя називають «місячним».
Розповсюдження ред.
Мешкає в пагорбових і гірських лісах від Ірану через Афганістан, Пакистан і Гімалаї до Кореї і Японії. На півночі ареал захоплює північний схід КНР (Манчжурію) і Приморський край Росії, а на півдні доходить до півночі В'єтнаму і островів Хайнань і Тайвань. У Гімалаях літом він живе на висоті 3000—4000 м, на зиму спускається до підніжжя гір.
Спосіб життя і харчування ред.
На відміну від бурого ведмедя, гімалайський веде напівдеревний спосіб життя — на деревах він здобуває корм, там же рятується від ворогів і гнуса. Основні природні вороги гімалайського ведмедя: амурський тигр і бурий ведмідь.
Їжа гімалайського ведмедя на 85 відсотків рослинного походження: кедрові та інші горіхи, жолуді, різні ягоди і плоди, пагони трав і чагарників, соковиті цибулини і кореневища. Хижачить рідко, але не гидуватиме падлом. З білкової їжі харчується мурашками та іншими комахами, молюсками, жабами. На людей не нападає.
Взимку лягає в сплячку. Барлоги влаштовує в дуплах м'яких деревних порід — тополі або липи. Середня тривалість життя — близько 25 років.
Розмноження ред.
Подібно до бурого ведмедя, гімалайський злучається літом, але дещо раніше, ніж бурий, а гін протікає спокійніше.
Самиці народжують 1—2 дитинчат вагою по 300—400 г. Ведмежата розвиваються поволі й навіть у місячному віці абсолютно безпорадні. Статевої зрілості молоді звіри досягають на третьому році.
Розмір популяції та охорона ред.
Гімалайський ведмідь, так само як і бурий, служить цінним об'єктом полювання. У китайській народній медицині використовується його жовчний міхур, в кулінарії — лапи.
- До Червоного списку МСОП внесений один з підвидів гімалайського ведмедя — белуджистанський гімалайський ведмідь (U. thibetanus gedrosianus), що мешкає в південній частині Центрального Белуджистану і знаходиться на межі зникнення (Critically Endangered). До початку 70-х років минулого століття число його особин не перевищувало 200.
- Інший підвид — уссурійський гімалайський ведмідь (U. thibetanus ussurianus) — до 1998 був занесений до Червоної книги Росії, нині — мисливський вид. Він мешкає на півдні російського Далекого Сходу та в Північно-Східному Китаї та в Кореї. Його чисельність в Росії в 90-ті роки оцінювалася в 4—7 тисяч голів, в наш час[коли?] знаходиться на межі зникнення (до 1 тисячі) через високу чутливість до господарської діяльності людини, зокрема, вирубки лісів, скорочення кількості місць зимівлі та масового полювання.
Підвиди ред.
- Ведмідь тайванський (Ursus thibetanus formosanus)
- Ведмідь белуджистанський (Ursus thibetanus gedrosianus)
- Ведмідь японський (Ursus thibetanus japonicus)
- Ведмідь афганістанський (Ursus thibetanus laniger)
- Ведмідь південнокитайський (Ursus thibetanus mupinensis)
- Ведмідь гімалайський звичайний (Ursus thibetanus thibetanus)
- Ведмідь уссурійський (Ursus thibetanus ussuricus)
Примітки ред.
- ↑ Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 28.
- ↑ а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 204.
Інтернет-ресурси ред.
- Asiatic Black Bears
- Animal Diversity Web: Ursus thibetanus [Архівовано 6 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
- Bearplanet.org: Asiatic Black Bear [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Asiatic Black Bear Conservation Action Plan
- TheBearTruth.org [Архівовано 23 березня 2012 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |