Ursavus

Печерний ведмідь[1] (Ursus spelaeus)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ведмедеві (Ursidae)
Рід: Ursavus
Ursavus
Schlosser, 1899
Посилання
Вікісховище: Ursavus
Віківиди: Ursavus
Fossilworks: 41329

Ursavus — рід вимерлих ссавців з сімейства ведмежих, що жили у Північній Америці, Європі та Азії міоцену[2][3]. Рід імовірно розселився з Азії у Північну Америку близько 20 млн років тому, ставши найранішім представником ведмежих у Новому Світі[4]. Qiu et al зазначає, що якщо підтвердиться справжність і датування сумнівного зразка з Північної Америки, датованого близько 29 млн років тому, тоді доведеться припустити, що Ursavus виник у Північній Америці і розселився на захід через Азію. З іншого боку, вищу кількість знахідок в Європі, що зменшується у напрямку до Східної Азії, імовірно спростовує гіпотезу про розселення у західному напрямку.

U. elmensis, також відомий як «світанковий ведмідь»[5] як правило, вважається найранішим безперечним видом ведмежих[6].

Опис

ред.

Різні види даного роду мали різні розміри: від котячого для дрібніших видів[7] до вовчого для більших представників роду[8]. По способу життя були в основному всеїдними або гіпокарніворами (хижаками з високою часткою не м'ясного раціону).

Більшість видів відомі за знахідками зубів і фрагментів черепа. У районі Ганьсу, Китай, був виявлений повний череп з шарів верхнього міоцену, що належить новому виду U. tedfordi[9]. Він був розміром з вовка і, поряд з великою пандою та очковим ведмедем, є найближчим до загального предка сучасних ведмедів.

На початок 2020-х єдиним видом, відомим по повному кістяку, є U. orientalis, виявлений в Діатомеї у місцевості Шаньван у ніжньоміоценових шарах Китаю[7][10]. Проте, Qiu et al. в 2014 році запропонували рекласифікувати U. orientalis в рід Ballusia[9].

Класифікація

ред.

До складу роду включають такі вимерлі види:

Примітки

ред.
  1. Існує думка, що печерні ведмеді були світло бурі чи навіть солом'яні, а тут колір реконструювали як в бурого ведмедя. Тобто він має бути блондиністишим.
  2. Bjorn; Kurten. Pleistocene bears of North America I: Genus Tremarctos, spectacled bears : [англ.] // Acta Zool. Fenn. : journal. — 1966. — Vol. 115. — С. 1—120.
  3. Crusafont M. Bears and bear-dogs from the Vallesian of the Valles-Penedes basin, Spain : [англ.] // Acta Zool. Fenn. : journal. — 1976. — Vol. 144. — С. 1—29.
  4. Qiu; Zhanxiang. Dispersals of Neogene carnivorans between Asia and North America : [англ.] // Bulletin of the American Museum of Natural History[en] : journal. — 2003. — № 279. — С. 18—31.
  5. Andrew E.; Derocher. Factors affecting the evolution and behavioral ecology of the modern bears : [англ.] // Bears: Their Biology and Management[en] : journal. — 1989. — Vol. 8 (лютий). — С. 189—204.
  6. Bruce; McLellan. A review of bear evolution : [англ.] // [Proceedings of the] International Conference on Bear Research and Management. — 1994. — Vol. 9, № 1. — С. 85—96.
  7. а б Lindburg, Donald G. Giant Pandas: Biology and Conservation : []. — University of California Press, 2004. — С. 46. — ISBN 9780520238671.
  8. Nearest ancestor of living bears discovered from Gansu, China [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // phys.org news.
  9. а б Qiu, Zhan-Xiang; et al. (2014). A Late Miocene Ursavus skull from Guanghe, Gansu, China. Vertebrata PalAsiatica 52(3): 265—302.
  10. Hong; Yang. The Shanwang fossil biota in eastern China: a Miocene Konservat-Lagerstätte in lacustrine deposits : [англ.] // Lethaia[en] : journal. — 1994. — Vol. 27, № 4 (грудень). — С. 345—354. — DOI:10.1111/j.1502-3931.1994.tb01585.x.