Вікіпедія

Santabárbara

Santabárbara (на початку — Época) — колишній іспанський рок, поп, софт-рок і хард-рок гурт, утворений на початку 1970-х років, в Барселоні Енріком Міліаном (бас і вокал), Маріо Балагером (гітара) і Альберто Лопесом (ударні). За час свого існування отримали значний комерційний успіх в Іспанії.

Santabárbara
Основна інформація
Жанр софт-рок
Роки з 1971
Країна  Іспанія
Місто Барселона

Біографія ред.

Початок (1970—1972) ред.

Група була створена як тріо в кінці 1970 року. Його учасники вже мали досить музичного досвіду за спиною. Альберто Лопес був барабанщиком гурту Los Polares, який співав фрікбіт та гаражний рок в середині шістдесятих років, у той час як Енрік Міліан і Маріо Балагер виступали з Тоні Рональдом та Джорджі Данном. Саме на цьому етапі троє музикантів вирішили створити гурт самостійно і практикувати менш комерційний тип звучання, ніж той, який вони були змушені виконувати в той час, і більше відповідно до їх уподобань.[1] Так виник гурт Época, тріо з чітким хардроковим стилем, який співав під впливом англосаксонських гуртів, таких як Deep Purple, Led Zeppelin, Grand Funk Railroad, Еліс Купер або Black Sabbath.[2]

У 1971 році вони видали свій єдиний альбом із такою назвою з піснями «No estoy bien» та «Buscaré a otra chica». У ній в повній мірі розвивається хардроковий стиль, ставши одним з перших прикладів цього жанру в Іспанії.[3] Хоча це мало комерційний вплив, в даний час спеціалізованими критиками Época вважається попередником іспанського важкого металу.[2]

Етап Софт-року. Комерційний успіх (1973—1980) ред.

Незважаючи на невелике відлуння, яке знайшов їх перший альбом, група вирішила піти вперед, і в 1973 році вони почали співпрацю із EMI, а також змінили назву на Santabárbara. Того ж року вони видають сингл з піснею «Charly», баладою, яка стає справжнім бестселером в Іспанії. З цього моменту починається етап величезного успіху для групи, який триватиме до останніх років десятиліття.

Протягом більшої частини своєї кар'єри тріо дискутувало стилістично між двома майже протилежними тенденціями. З одного боку, мелодійний м'який рок, чітко попсовий, з їхніх балад, що зазвичай розмішувався на стороні А, та знову і знову виводив їх на перше місце у списках продажів. А з іншого — хардрок, який розміщувався на Стороні B, а також в альбомі, який вони опублікували в 1974 році під назвою «No dejes de soña».[4]

Ця подвійність та амбівалентність зробила їх сьогодні порівняно маловідомою групою для спеціалізованих критиків (які, як правило, пам'ятають їх як комерційну та баладну групу, ніж як представників першого іспанського хардроку)[5]. У будь-якому випадку, їх мелодійні балади продовжували отримувати прихильність громадськості впродовж десятиліття; і вони зрештою змусили групу все більше і більше зміщатись (особливо з 1976 року) у бік більш м'якого та естрадного стилю.[6]

У 1977 році помер ударник, Альберто Лопес і гурт продовжив існування як дует, все більше і більше рухаючись до софт-року. Вони ще здобули визнання із такими хітами, як «Regreso junto a ti» або «Caroline». І навіть випустили другий альбом в 1979 році, під назвою «Regreso», в якому хардроковий стиль знак повністю.[5]

Внаслідок смерті гітариста Маріо Балагера в Пальма-де-Майорці в 1980 році, лідер та вокаліст гурту Енріка Міліан залишився єдиним учасником, який залишився в живих, через що гурт припинив своє існування.

Дискографія ред.

Сингли ред.

  • (como «Época»): «No estoy bien / Buscaré otra chica» (Ariola, 1971).
  • «Charly / San José» (EMI, 1973).
  • «Recuerdo de mi niñez / Rock and roll» (EMI, 1973).
  • «Adiós amigo / Colores» (EMI, 1974).
  • «Chiquilla / Baja de tu nube» (EMI, 1974).
  • «Ponte una cinta en el pelo / Brillará un nuevo sol» (EMI, 1975).
  • «Cariño mío / En silencio» (EMI, 1975).
  • «¿Dónde están tus ojos negros? / Ven conmigo» (EMI, 1976).
  • «Dama triste / Paz» (EMI, 1977).
  • «Adiós amor / Cantando» (EMI, 1978).
  • «Regreso junto a ti / Las Ramblas» (RCA, 1979).
  • «Abrázame / Atrapado» (RCA, 1979).
  • «Caroline / Mirando al sol» (RCA, 1980).

Альбоми ред.

  • «No dejes de soñar» — (EMI, 1974).
  • «Regreso» — (RCA, 1979).

Список літератури ред.

  1. ↑ Bienvenido Mr Rock. Los primeros grupos hispanos (1957-1975). Sociedad General de Autores de España. 2002. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  2. ↑ а б Hijos del agobio. Guía del Rock Progresivo español. Zaragoza. 1998. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  3. ↑ Psicodelia, hippies y underground en España (1965-1980). Zona de Obras. 2006. ISBN 8480486929. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  4. ↑ Molero (29 de octubre de 2010). Biografía de Santabárbara. La Fonoteca. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 27 лютого 2020.
  5. ↑ а б Guía del Pop español de los años 60 y 70. Rama Lama Music. 2006. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  6. ↑ Historia del Pop español. Guía del Ocio. 1988. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)

Посилання ред.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Santabárbara&oldid=35727857