Відкрити головне меню

Res judicata (лат.)  — правова доктрина, що походить із римського права і означає остаточність рішення суду, яке набрало законної сили[1]. "Res judicata" (вирішена справа), це скорочення від фрази "res judicata pro veritate habetur!" (лат.- судове рішення визнається за істину), що означає незмінність рішення і передусім необхідність безпосереднього забезпечення його виконання [2]. Значення "res judicata", полягає в тому, що сторона обвинувачення, яка при завершенні судового провадження отримала належне й остаточне рішення, не може ініціювати інше провадження щодо того самого обвинуваченого за тим самим правопорушенням. Таким чином положення попереджає пролонгування судового провадження.

Angelo Gambiglioni, De re iudicata, 1579

Правова доктрина діє як в країнах загального права, так і в країнах романо-германської системи права і має однаковий зміст: справа, після остаточного судового провадження, не підлягає перегляду. Окрім того, у загальному праві "res judicata" є моделлю захисту[3].

Зміст

Міжнародне закріплення res judicataРедагувати

Як засада судочинства «рес юдіката» визнана на міжнародному рівні та закріплена низкою актів міжнародного права. Зокрема, у ч. 1 ст. 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.[4] зазначено, що рішення Великої Палати є остаточним.

У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., у ч. 7 ст. 14 зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни[5].

У статті 4 Протоколу № 7 (1988 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право не бути притягненим до суду двічі, що, однак, не перешкоджає відновленню провадження за наявності нових або нововиявлених фактів чи у випадку виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому рішенні (ч. 1 ст. 4 Протоколу)[6].

Згадується положення доктрини "res judicata" і в ст. 9 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., де зазначено, що видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної сторони винесли остаточне рішення щодо особи, видачу якої вимагали у зв'язку з правопорушенням або правопорушеннями, з приводу яких запитується видача[7].

Аналогічна вимога містить і частина V ст. 35 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах (ETS N 73) 1995 року[8].

Повторний ризик як частина res judicataРедагувати

"Res judicata" тісно пов'язана із принципом, що ніхто не має бути вдруге засуджений чи покараний за той самий злочин, виражений у формулі non bis in idem (із лат. «одна дія двічі не карається») [9]. У такому значенні принцип є складовою частиною правової доктрини.

Головною умовою для реалізації "non bis in idem" є тотожність інкримінованого особі діяння, за яке її вже було виправдано чи засуджено[10].

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фішер проти Австрії" від 29 травня 2001 р. зазначено, що для вирішення питання про порушення правила «nоn bis in idem» слід встановити, чи мають ці правопорушення одні й ті самі суттєві елементи [11].

У рішенні у справі "Градінгер проти Австрії" від 23 жовтня 1995 р. Європейський суд з прав людини підкреслив, що відмінність у рішенні у провадженні стосується не тільки найменування правопорушень, але і їх сутності та мети [12].

Принцип "ne bis in idem" перешкоджає повторному розгляду провадження у разі прийняття судом остаточного рішення, однак не забороняє перегляд провадження за нововиявленими обставинами, про що йдеться у рішенні Європейського суду у справі «Нікітін проти Росії» від 20 липня 2004 р. [13].

Засада однак не звільняє від цивільної відповідальності за завдану обвинуваченим шкоду (майнову і моральну). Таку шкоду відшкодовують у кримінальному провадженні за допомогою цивільного позову [14].

Res judicata в загальному правіРедагувати

У загальному праві "res judicata" з’явилася як спосіб запобігти повторному розгляду справи, несправедливості по відношенню до сторін, а також для процесуальної економії часу у судовому провадженні. На "res judicata" може послатися суддя чи обвинувачений для захисту своїх прав.
Загальне правило полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатом розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження по відношенню до того самого відповідача, якщо:

  • судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах;
  • позивач вимагає іншу компенсацію ніж було заявлено у попередній справі;
  • нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні[15].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Gabriel Adeleye World Dictionary of Foreign Expressions: A Resource for Readers and Writers / Adeleye Gabriel; [edited by Thomas J. Sienkewicz, James T. McDonough]. – Mundelein : Bolchazy-Carducci Publishers, 1999. - 411 c.
  2. Справа "Нуутінен проти Фінляндії" (Case of Nuutinen v. Finland)
  3. Peter R. Barnett Res Judicata, Estoppel, and Foreign Judgments: The Preclusive Effects of Foreign Judgments in Private International Law / Barnett Peter R. – Oxford University Press, 2001 – 346 c.
  4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
  5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права № 2148-VIII (2148-08 )
  6. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  7. Європейська конвенція про видачу правопорушників
  8. Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 29.09.1995 (ETS N 73)[недоступне посилання з червень 2019]
  9. Бабичев Н. Т. Словарь латинских крылатых слов : 2500 единиц / Н. Т. Бабичев, Я. М. Боровский ; [под ред. Я. М. Боровской]. – [3-е изд., стер.]. – М. : Рус. яз., 1988. – 960 с.
  10. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 29.09.1995 (ETS N 73) [Електронний ресурс // Офіційний вісник України. – 2005 – № 44. – ст. 2822. – С. 311][недоступне посилання з червень 2019]
  11. The Case of Franz Fischer vs. Austria (Application No. 37950/97) Judgment Strasbourg 29 May 2001[недоступне посилання з червень 2019]
  12. The Case of Gradinger vs. Austria (Application No. 15963/90) Judgment Strasbourg 23 October 1995[недоступне посилання з червень 2019]
  13. The Case of Nikitin vs. Russia (Application No. 50178/99) Judgment of Strasbourg 20 July 2004[недоступне посилання з червень 2019]
  14. Кримінальний процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [за заг. ред. проф. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила]. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
  15. Peter R. Barnett Res Judicata, Estoppel, and Foreign Judgments: The Preclusive Effects of Foreign Judgments in Private International Law / Barnett Peter R. – Oxford University Press, 2001 – 346 c.

ПосиланняРедагувати