Вікіпедія

Pixies

Pixies — американський альтернативний рок-гурт, який був заснований у 1986 в місті Бостон, Массачусетс. До 2013, гурт складався з Блека Френсіса[en] (вокал, ритм-гітара), Джої Сантьяго[en] (лід-гітара), Кім Діл[en] (бас-гітара, бек-вокал) і Девіда Ловерінга[en] (ударні). Гурт конфліктно розпався в 1993, але знов возз'єднався в 2004. Після того, як Діл залишила гурт у 2013, Pixies найняли Кім Шаттук[en] в якості гастрольного бас-гітариста; того ж року її замінила Паз Леншантін[en], яка стала постійним членом у 2016.

Pixies
логотип
Pixies у 2009. Зліва направо: Джої Сантьяго, Блек Френсіс, Девід Ловерінг, Кім Діл
Pixies у 2009. Зліва направо: Джої Сантьяго, Блек Френсіс, Девід Ловерінг, Кім Діл
Основна інформація
Жанр альтернативний рок, нойз-поп[en]
Роки 1986—93
з 2004
Країна США
Місто Бостон
Мова англійська
Лейбл 4AD, Elektra, Cooking Vinyl[en], spinART[en], Artemis, Pixiesmusic, PIAS[en]
Склад Блек Френсіс[en]
Джої Сантьяго[en]
Девід Ловерінг[en]
Паз Леншантін[en]
Колишні
учасники		 Кім Діл[en]
Кім Шаттук[en]
Інші
проєкти		 The Amps[en], The Breeders[en], Френк Блек[en], Frank Black and the Catholics, Grand Duchy, The Martinis, The Muffs[en], The Pandoras[en], A Perfect Circle, The Entrance Band
www.pixiesmusic.com
Commons-logo.svg Pixies у Вікісховищі

Pixies були пов'язані з вибухом популярності альтернативного року в 1990-х і спиралися на такі елементи, як панк-рок і серф-рок. Їхня музика відома своєю фірмовою динамікою «гучно / тихо» і пісенною структурою. Френсіс є головним автором пісень Pixies; його часто сюрреалістична лірика охоплює такі незвичайні теми, як інопланетяни, інцест, та біблійне насильство. Вони досягли невеликої популярності на своїй батьківщині, але були більше успішними у Великій Британії та континентальній Європі. Їхнє різке поп-звучання вплинуло на такі гурти, як Nirvana, Radiohead, Bush[en], Blur і Weezer. Популярність Pixies зросла в наступні роки після розпаду, що призвело до світових турів-аншлагів слідом за їх возз'єднанням в 2004.

ІсторіяРедагувати

Утворення (1986)Редагувати

 
Засновник і головний автор пісень Блек Френсіс[en]

Гітарист Джої Сантьяго і автор пісень Блек Френсіс (ім'я при народженні: Чарльз Томпсон IV) зустрілися, коли вони жили поруч один з одним під час відвідування Массачусетського університету в Амхерсті[en][1]. Незважаючи на те, що Сантьяго був занепокоєний відволіканнями, він помітив, що Френсіс грає музику, і двоє почали грати разом[2]. Френсіс вирушив у поїздку з обміну студента до Пуерто-Рико, щоб вивчати іспанську мову[1]. Через півроку, він повернувся в Амгерст і вибув з університету[3]. Френсіс і Сантьяго провели 1984, працюючи на складі, в той же час Френсіс складав пісні на своїй акустичній гітарі та писав лірику у поїзді метро[4].

Двоє утворили гурт в січні 1986[5]. Через два тижні, Френсіс розмістив рекламу щодо пошуку жінки на місце бас-гітариста, якій подобаються фолк-музиканти Peter, Paul and Mary і альтернативний рок-гурт Hüsker Dü[en][6]. Кім Діл, будучи єдиною, хто відповів, приїхала на прослуховування без бас-гітари, оскільки вона ніколи раніше не грала на цьому інструменті[7][8]. Їй запропонували приєднатися до гурту, оскільки їй сподобалися пісні, які показав Френсіс. Вона купила бас-гітару, і тріо почало репетирувати в квартирі Діл[9].

Після приєднання Діл, група безуспішно намагалася залучити її сестру, Келлі Діл[en], для гри на ударних[10]. Чоловік Кім запропонував їм найняти Девіда Ловерінга, якого Кім зустріла на своєму весільному прийомі[11][12]. Своє ім'я гурт отримав після того, як Сантьяго випадковим чином вибрав слово «pixies» зі словника, і їм сподобалося те, як воно виглядало, а також його визначення: «пустотливі маленькі ельфи»[1]. Коли гурт визначився з назвою та складом, вони перенесли репетиції в гараж батьків Ловерінга в середині 1986[9][13], і почали грати концерти у барах в Бостоні та його околицях[1].

Come on Pilgrim (1987)Редагувати

Поки Pixies виступали разом з Throwing Muses[en], їх помітив продюсер Гарі Сміт, менеджер студії «Fort Apache»[5]. Він сказав гурту, що «не міг спати, поки ви не станете всесвітньо відомими»[14]. Незабаром, гурт записав демо з 17-а піснями у «Fort Apache», яке стало відоме серед шанувальників як Purple Tape, адже обкладинка мала фіолетовий фон. Сеанс запису був завершений через три дні і профінансований батьком Френсіса за ціною 1 тисячі доларів[15]. Місцевий промоутер Кен Гоус став менеджером гурту і передав демо Іво Воттс-Расселу з незалежного лейблу 4AD[1]. Воттс-Рассел майже відкинув гурт, вважаючи їх занадто нормальними, «надто рок-н-рольними», але підписав їх на лейбл через переконання своєї дівчини[16].

Після цього, вісім треків з Purple Tape були вибрані для міні-альбому Come on Pilgrim, першого релізу Pixies[5]. Френсіс спирався на свої враження в Пуерто-Рико, головним чином у піснях «Vamos» та «Isla de Encanta», що описують бідність у Пуерто-Рико[14]. Релігійна лірика на Come on Pilgrim і пізніших альбомах була натхненна тим часом, коли його «народженні згори» батьки відвідували церкву п'ятидесятників[14]. Критик Гізер Фарес побачила на альбомі такі теми, як сексуальне розчарування («I've Been Tired») та інцест («Nimrod's Son» і «The Holiday Song»)[17].

Surfer Rosa і Doolittle (1988—89)Редагувати

Слідом за Come on Pilgrim був випущений перший повноцінний альбом Pixies, Surfer Rosa. Альбом був записаний за два тижні Стівом Альбіні (якого Воттс-Рассел найняв за порадою колеги з 4AD)[18], і вийшов на початку 1988[14]. Surfer Rosa здобув Pixies визнання в Європі; як Melody Maker, так і Sounds дали Surfer Rosa свою премію «Альбому року». Хоча відгуки американських критиків також були позитивними, але дуже стриманими; ця реакція зберігалася протягом більшої частини кар'єри гурту[19]. У 2005, альбом був в кінцевому рахунку сертифікований «золотим» у США[20]. Після випуску альбому, гурт прибув до Англії, щоб підтримати Throwing Muses на європейському турне «Sex and Death», яке починалося з клубу «Mean Fiddler» в Лондоні[21]. Також вони відвідали Нідерланди, де Pixies вже отримали достатню увагу ЗМІ, щоб стати хедлайнерами туру. Френсіс пізніше згадував: «Вперше, коли я зробив це з Pixies, було в Нідерландах»[22]. Турне стало відомим за приховані жарти гурту, наприклад, виступ зі своєю концертною програмою в алфавітному порядку[5]. Тим часом, Pixies підписали американську угода про дистрибуцію з мейджор-лейблом Elektra[5]. Близько цього часу, Pixies познайомилися з британським продюсером Гілом Нортоном. Нортон спродюсував їхній другий студійний альбом, Doolittle[23], який був записаний в останні шість тижнів 1988 і розглядався як відхід від сирого звучання Come on Pilgrim і Surfer Rosa. Doolittle мав набагато більш чистий звук, в основному завдяки Нортону та бюджету, який складав 40 тисяч доларів, що було в чотири рази бюджету Surfer Rosa[24]. Doolittle мав сингл «Here Comes Your Man», який біографи Джош Френк і Кейн Генц описують як надзвичайно жваву і попсову пісню для гурту[25]. «Monkey Gone to Heaven» стала потрапила в список Топ-10 сучасних рок-хітів на радіо в США[26], тоді як у Великій Британії увійшло в Топ-100[27]. Як і Surfer Rosa, Doolittle отримав визнання шанувальників та музичних критиків[23].

Перерва (1989—90)Редагувати

Після Doolittle, у відносинах між Діл та Френсісом почала з'являтися напруженість (наприклад, Френсіс кинув гітару в Діл під час концерту в Штутгарті)[28], і Діл майже вигнали з гурту, коли вона відмовилася грати на концерті у Франкфурті[29]. Сантьяго, в інтерв'ю для Mojo[en], сказав, що Діл є «свавільною і хоче включити свої власні пісні, досліджувати свій власний світ» в альбомах гурту; врешті-решт, вона визнала, що Френсіс був співаком і мав музичний контроль над гуртом, але після подій у Франкфурті «вони начебто перестали говорити»[29]. Гурт ставав все більш втомленим під час американського турне «Fuck or Fight», яке стартувала після туру на підтримку Doolittle, і сутички між членами продовжувалися[23]. Після завершального концерту в Нью-Йорку, гурт був надто виснаженим для участі у вечірці, присвяченій кінцю туру, та незабаром оголосив про перерву[5].

Протягом цього часу, Сантьяго та Ловерінг відправилися у відпустку[23], а Френсіс здійснив короткий сольний тур[5], який складався з концертів для заробляння грошей на паливо, поки він їздив по всій країні[1]. Діл створила новий гурт, The Breeders[en], який також включав Таню Донеллі[en] з Throwing Muses[en] і бас-гітаристку Джозефіну Віггс із Perfect Disaster[30]. Їхній дебютний альбом, Pod[en], був випущений в 1990[30][31].

Bossanova, Trompe le Monde і розпад (1990—2002)Редагувати

 
Квиток на концерт Pixies 1 жовтня 1990

У 1990, всі члени гурту, окрім Діл, переїхали до Лос-Анджелесу[32]. Ловерінг заявив, що він, Сантьяго і Френсіс переїхали туди «тому, що там була студія звукозапису[33]. На відміну від попередніх записів, гурт мав мало часу для підготовки заздалегідь, тому Блек Френсіс написав більшу частину альбому в студії[34]. Завдяки синглам «Velouria» та «Dig for Fir», Bossanova досяг 70-ї позначки в американських чартах[26]. У Великій Британій, альбом, навпаки, посів третє місце[35]. Також у 1990, Pixies випустили кавер-версію на пісню Paul Butterfield Blues Band[pl] «Born in Chicago» для збірки Rubáiyát: Elektra's 40th Anniversary[36].

Гурт продовжив виступати і випустив Trompe le Monde у 1991, їхній останній альбом до розпаду. Альбом містить пісню «U-Mass», котра була описана як композиція про апатію в коледжі[37], і гітарний риф якої був написаний роками раніше перед тим, як Френсіса і Сантьяго вибули з Массачусетського університету[37]. Альбом також включає кавер-версію The Jesus and Mary Chain «Head On»[38]. Також в тому році, гурт випустив кавер-версію пісні «I Can't Forget» для триб'ют-альбому Леонарда Коена I'm Your Fan[39], і почав міжнародний тур, на якому грав на стадіонах у Європі та менших закладах у Сполучених Штатах[5]. Потім вони розпочали некомфортний тур в підтримку U2 на їхньому турі Zoo TV у 1992[40]. Між учасниками гурту виникла напруженість, і наприкінці року Pixies взяли творчу відпустку та зосередилися на окремих проектах[40].

На початку 1993, Френсіс заявив в інтерв'ю для BBC Radio 5, що гурту кінець і не надав ніяких пояснень у той час, без відома інших членів групи[5]. Пізніше він подзвонив Сантьяго, а потім повідомив Діл і Ловерінгу через факс у січні 1993[41]. Після розпаду чотири учасника розпочали окремі проекті. Блек Френсіс взяв ім'я Френка Блека[42], і випустив кілька сольних альбомів, включаючи ряд релізів в якості гурту Frank Black and the Catholics[43]. Діл повернулася до The Breeders, які випустили хіт «Cannonball» на своєму «платиновому» альбомі Last Splash[en] у 1993, а через декілька років випустили ще два альбоми[30]. Вона також сформувала гурт платиновому[en], які випустили один альбом[44][45]. Сантьяго грав на лід-гітарі на деяких альбомах Френка Блека[46][47][48], а також на альбомах інших виконавців[49][50]. Він написав музичну тему для серіалу Fox «Ті, хто не визначився[en]» і фільму «Злочин і кара по-американськи»[51]. Він створив гурт The Martinis зі своєю дружиною Ліндою Малларі, який випустив альбом у 2004[52]. Того ж року, він зіграв на лід-гітарі на альбомі Statecraft, новеліста і музиканта Чарльза Дугласа[53]. Ловерінг став чарівником і давав нерегулярні виступи як «Науковий феноменаліст», виконуючи експерименти на сцені та іноді відкриваючи виступи Френка Блека і The Breeders[54]. Ловерінг продовжував свою музичну кар'єру, граючи з гуртом Cracker[51], а також на одному з сольних альбомів Тані Доннелі[55] та в пісні The Martinis «Free», яка з'явилася на саундтреці фільму «Магазин “Імперія”[en]»[51].

4AD та Elektra Records продовжували випускати матеріал Pixies у відсутності гурту. Вони випустили збірку найкращих пісень Death to Pixies (1997)[56], збірку радіо-сесій Pixies at the BBC (1998)[57], і збірку Complete 'B' Sides (2001)[58]. Тим часом, матеріал з першого демо-запису був випущений в якості міні-альбому Pixies (2001) на лейблі Cooking Vinyl у Великій Британії[59], тоді як в США — на spinART Records[60]; Френк Блек також використовував ці лейбли для випуску сольних робіт[61][62] та альбомів з The Catholics[43][63].

Воз'єднання (2003—12)Редагувати

 
Pixies на концерті в Канзас-Сіті, 1 жовтня 2004. Зліва направо: Френк Блек, Девід Ловерінг (ззаду) і Кім Діл

Протягом 11 років після розпаду, іноді поширювалися чутки про возз'єднання гурту. Незважаючи на те, що Френк Блек наполегливо заперечив їх[1][37][64], він почав включати все більшу кількість пісень Pixies в свою концертну програма з The Catholics[65], також періодично запрошуючи Сантьяго для гри в своїх сольних роботах та Ловерінга, який відкривав своїми магічними шоу концерти Блека[1].

У 2003, учасники гурту провели серію телефонних дзвінків, що призвели до невеликих репетицій, а незабаром до рішення про возз'єднання[1]. В лютому 2004 був оголошений повноцінний тур[66], а квитки на майже всі перші концерти були розпродані протягом декількох хвилин[67]. Чотири концерти гурту в лондонському музичному майданчику Brixton Academy стали найшвидше продаваними за двадцятирічну історію закладу[68].

Перший концерт після возз'єднання Pixies зіграли 13 квітня 2004 в кафе «The Fine Line» у Міннеаполісі, Міннесота[69], а після розігріваючого туру по США і Канаді гурт зіграв на фестивалі Коачелла[70][71]. Гурт провів велику частину 2004 в турі по Бразилії, Європі, Японія та США[70]. Pixies отримали нагороду «Виконавець року» на Бостонській музичній премії у 2004[72]. Як повідомляється, тур возз'єднання у 2004 зібрав понад 14 мільйонів доларів за продаж квитків[73].

У червні 2004, група випустила нову пісню «Bam Thwok[en]» винятковий для iTunes Music Store[74]. Пісня очолила хіт-парад синглів на основі цифрових продаж у Великій Британії. 4AD випустив збірник Wave of Mutilation: Best of Pixies[en], разом з DVD під назвою «Pixies»[75]. Гурт також записала кавер-версію пісні «Ain't That Pretty at All» для триб'ют-альбому Уоррена Зевона[en] Enjoy Every Sandwich[76]. «Bam Thwok» та «Ain't That Pretty at All» були записані звукоінженером Беном Мумфрі, перша з яких була записана в студії «Stagg Street» у Ван-Найсі[en], Каліфорнія, а друга — в студії «Metamorphosis» у Відні, Австрія.

У 2005, гурт виступав на різних фестивалях, включаючи Lollapalooza[77], T on the Fringe[78] і Ньюпортський фолк-фестиваль[en][79]. Вони продовжували виступати в 2006 та 2007[80][81], кульмінацією чого став їх перші в історії виступи у Австралії[82]. З 2005, Френсіс в різний час заявляв, що новий альбом Pixies є як можливим[83][84][85], так і малоймовірним[86][87], головною перешкодою чого було небажання Діл записати його[88][89].

Щоб відсвяткувати 20-річчя з дня випуску Doolittle, Pixies розпочали тур в жовтні 2009, де вони виконували всі пісні з альбому, включаючи бі-сайди[90]. Тур розпочався в Європі[90] і наступного місяця продовжився в США[91], за цим стартував тур по Південній Америці і Австралії в березні 2010, а також в Новій Зеландії і знову в Європі[92][93], а потім у Північній Америці восени 2010 та навесні 2011[94][95].

Вибуття Діл і Indie Cindy (2013—15)Редагувати

 
Кім Шаттук грає з The Muffs

14 червня 2013, Pixies оголосили, що Діл покинула гурт. З тих пір, Діл випустила нову сольну музику, і решта членів Pixies сказали, що будуть раді її поверненню, якщо її графік з The Breeders дозволить це[96]. Через два тижні, гурт випустив нову пісню «Bagboy» в якості безкоштовного завантаження на веб-сайті Pixies. В записі пісні взяли участь Джеремі Дабс із Bunnies, який виконав вокальну партію замість Діл[97].

1 липня 2013, Pixies анонсували про те, що Кім Шаттук[en], гітаристка і вокалістка з гуртів The Muffs[en] і The Pandoras[en], замінить Діл на європейському турі у 2013[98][99][100]. 3 вересня 2013, Pixies випустили міні-альбом з новими піснями під назвою EP1. 29 листопада 2013, Шаттук оголосила, що була звільнена з гурту того дня[101]. Наступного місяця стало відомо, що бас-гітаристка Паз Леншантін[en] з The Entrance Band і A Perfect Circle приєднається для туру у 2014[102]. Більше нового матеріалу з'явилося, коли Pixies випустили черговий міні-альбом, EP2, 3 січня 2014. З ним був випущений радіо-сингл «Blue Eyed Hexe». Ще один новий міні-альбом, EP3, був випущений 24 березня 2014. Всі міні-альбоми були доступні лише в якості завантажень та вінілів з обмеженими тиражами. Три міні-альбоми були зібрані на вінілі і випущені як альбом Indie Cindy в квітні 2014[103]. Цей альбом став першим релізом гурту протягом двох десятиліть, останній з яких був Trompe le Monde у 2014[104].

У 2015 було оголошено, що Pixies вирушать в тур в якості супроводу колишнього фронтмена Led Zeppelin Роберта Планта впродовж низки концертів в Північній Америці[105].

Head Carrier (з 2016)Редагувати

6 липня 2016, Pixies оголосили, що Леншантін тепер постійний член гурту[106]. Їхній шостий альбом, Head Carrier[en], вийшов 30 вересня 2016.

СтильРедагувати

Журнал Spin описав музичний стиль Pixies як «серф-музику, змішану з присмаком Stooges та часті динаміки в дусі “стоп / старт” і “тихо / гучно”»[107]. Їхня музика також була змальована як «неординарне подружжя серф-музики і панк-рока… забарвлене роздратованою лірикою Блека і розлюченим репетуванням, прошепоченими гармоніями Кім Діл і в'їдливими басовими партіями, чутливою гітарою Джої Сантьяго і стійким сплеском ударних Девіда Ловерінга»[40]. Музика гурту включає виняткову зміни динаміки; Френсіс пояснив у 1991: «Це дві основні складові рок-музики… спокійна сторона і бурхлива сторона. Це завжди було або палко, або невимушено і спокійно. Ми намагаємося бути динамічними, але це дурна динаміка, тому що ми не вміємо робити щось інше. Ми можемо грати гучно або тихо — ось і все»[108].

ВпливиРедагувати

На Pixies вплинула ціла низка виконавців та жанрів; кожен член прийшов з іншого музичного середовища. Коли він вперше почав писати пісні для Pixies, Френсіс каже, що нічого не слухав, крім Hüsker Dü[en], Captain Beefheart[en] та Іггі Попа[109]; під час написання Doolittle, він багато слухав однойменний альбом The Beatles[110]. Він назвав Бадді Холлі моделлю для свого стислого формату пісень[111]. Френсіс не мав уявлення про панк-рок, поки йому не виповнилося 16, кажучи: «Він був непоганий, я не слухав ці хіпові альбоми». У дитинстві він слухав в основному пісні 1960-х, релігійну музику та Emerson, Lake & Palmer, а потім Іггі Попа, Hüsker Dü, Captain Beefheart і Talking Heads, які за його словами «також не були панком»[112].

Сантьяго слухав панк 1970-х і 1980-х, включаючи Black Flag, а також Девіда Бові[14] і T. Rex[113]. Гітаристи, які вплинули на нього, включають Джимі Гендрікса, Лес Пола, Веса Монтгомері та Джорджа Гаррісона[114]. Музичним тлом Діл були фолк-музика і кантрі; вона створила фолковий кантрі-гурт зі своєю сестрою у підлітковому віці, який грав кавер-версії пісень таких виконавців, як The Everly Brothers та Генка Вільямса[40]. Інші виконавці, яких слухала Діл, включають XTC[en], Gang of Four[en] та Елвіса Костелло[en][115]. Ловерінг є шанувальником гурту Rush[40].

Інші засоби масової інформації, такі як кінофільми, також вплинули на Pixies; Френсіс називає сюрреалістичні фільми «Голова-гумка» та «Андалузький пес» (який згадується в пісні «Debaser») в якості тих, що вплинули на нього[14]. Він прокоментував стосовно цих впливів, кажучи, що у нього «не було терпіння сидіти над читанням сюрреалістських романів», але він виявив, що було легше подивитися 20-хвилинні фільми[116].

Написання пісень і вокалРедагувати

Більшість пісень Pixies написані і проспівані Френсісом. Критик Стівен Томас Ерлевін описав тексти Френсіса як «химерну, фрагментовану лірику про космос, релігію, секс, каліцтво та поп-культуру»[5]. Біблійне насильство — це тема пісень «Dead» і «Gouge Away» з альбому Doolittle[1][117]; Френсесі розповів інтерв'юеру Melody Maker: «Це всі ці персонажі в Старому Заповіті. Я одержимий ними. Чому так виходить, я не знаю»[118]. Він описав «Caribou» з Come on Pilgrim як пісню про реінкарнацію[1], а позаземні теми з'являються у ряді пісень на Bossanova[1].

Разом з Френсісом, Діл була співавтором «Silver» з Doolittle[119], і вони розділяють лід-вокал в цій пісні[15]. Вона була співавтором і співала лід-вокал на «Gigantic» з Surfer Rosa[120][121], а також повністю написала пісню «Bam Thwok», яка була випущена в якості цифрового синглу у 2004[115][122]. На альбомі Surfer Rosa вона була вказана як місіс Джон Мерфі[120] — в той час вона була одружена і використала це ім'я як іронічний феміністський жарт[118]. Вона заспівала лід-вокал в «Into the White» та кавер-версії пісні Ніла Янга «Winterlong», обидві з яких були бі-сайдами[58]. Ловерінг виконав лід-вокал в «La La Love You» і бі-сайді «Make Believe»[58].

СпадщинаРедагувати

Хоча Pixies випустили відносно небагато альбомів, продажі яких були скромними, вони вплинули на ряд гуртів, пов'язаних з вибухом популярності альтернативного року в 1990-х[123][124]. Гері Сміт, який спродюсував їх альбом Come on Pilgrim, прокоментував вплив групи на альтернативний рок та їх спадщину в 1997[124]:

« Я чув, що таке казали про The Velvet Underground, що, хоча, небагато людей покупали їхні альбома, кожен, хто купив — створив гурт. Я думаю, це багато в чому відноситься і до Pixies. Секретна зброя Чарльза [Блека Френсіса] виявилася не такою секретною і, рано чи пізно, всілякі гурти використовували ту ж стратегію широкої динаміки. Це стало своєрідною новою поп-формулою, і, в короткий термін, “Smells Like Teen Spirit” вже штурмувала хіт-паради, і навіть члени Nirvana пізніше сказали, що для всього світу вона звучала як пісня Pixies. »

Музично, Pixies приписують популяризіцію виняткової динаміки в дусі «стоп / старт» і «тихо / гучно», які стануть широко поширені в альтернативному року; пісні Pixies зазвичай мають тихі, стримані куплети, і вибухові, репетуючі приспіви[37]. Виконавці, зокрема, Девід Бові, Метт Новескі[en], Radiohead, Пі Джей Гарві, U2, Nirvana, The Strokes, Alice in Chains, Weezer, Bush[en], Arcade Fire, Pavement, Everclear[en], Kings of Leon і Метью Гуд[en] висловили слова захоплення або впливу на них Pixies[23][125][126][127]. Боно з U2 назвав Pixies «однією з найвидатніших американських гуртів»[125][128], а Том Йорк з Radiohead сказав, що Pixies «змінили моє життя»[124]. Бові, чия власна музика надихнула Френсіса та Сантьяго, коли вони навчалися в університеті, сказав, що Pixies робили «практично найбільш привабливу музику 80-х»[125].

Одне примітне посилання на вплив Pixies було від Курта Кобейна, стосовно пісні Nirvana «Smells Like Teen Spirit», яка, як він визнав, була свідомою спробою повторити стиль Pixies. У співбесіді з Rolling Stone у січні 1994, він сказав: «Я намагався написати максимально попсову пісню. Я в основному намагався скопіювати Pixies. Маю зізнатися. [Посміхається]. Коли я вперше почув Pixies, то так прив'язався до неї, що мене цілком можна було вважати членом Pixies, у всякому разі — дублювального складу. Ми перейняли у Pixies почуття динаміки, яке полягало в умінні переходити від м'яких і тихих звуків до важким і гучним»[124][129]. Кобейн назвав Surfer Rosa одним з його основних музичних впливів, і особливо захоплювався натуральними та потужними звуками барабанів на альбомі — результатом впливу Стіва Альбіні на запис. Альбіні пізніше спродюсував альбом Nirvana In Utero (1993) на прохання Кобейна[130].

Pixies в мас-медіаРедагувати

Ні на одну пісню з альбомів Come on Pilgrim і Surfer Rosa не було випущено відеокліп, але починаючи з Doolittle були зроблені наступні відеокліпи: «Monkey Gone to Heaven», «Here Comes Your Man», «Velouria», «Dig for Fire», «Allison», «Alec Eiffel», «Head On» і «Debaser»[131]; пізніше, вони були випущені на DVD «Pixies» у 2004[131]. Крім того, випуск їхньої пісні «Bagboy» (2013) супроводжувався відеокліпом, альтернативна версія якого була також випущена пізніше. Для всіх пісень з міні-альбому EP1 було знято відеокліпи. Відеокліпи пісень «Here Comes Your Man» і «Allison» також були випущені на збірнику The Complete 'B' Sides[58].

До випуску Bossanova, гурт розвинув серйозну неприязнь до запису відеокліпів, тому Френсіс відмовився співати під фонограму в них[132]. Наприклад, у відеокліпі «Here Comes Your Man», Френсіс і Діл просто широко відкривають роти, замість того, щоб вимовляти свої слова[133]. За словами лейблу, це стало однією з причин того, що Pixies ніколи не досягли великого висвітлення на MTV[132].

Після випуску Bossanova, 4AD сподівався, що Pixies виконають свій сингл «Velouria» на музичній програмі BBC Top of the Pops[en][134]. З цією метою, на гурт вчинили тиск, щоб вони створили відеокліп для цієї пісні; Pixies зняли дешевий відеокліп, в якому вони біжать вниз по кар'єру в сповільненій зйомці[132][135]. У кінцевому підсумку, їм не дали виступити на програмі[135][136].

90-хвилинний документальний фильм «loudQUIETloud: a film about the Pixies», знятий режисерами Стівеном Кантором і Метью Галкіном, був випущений у 2006. Фільм документує їхнє возз'єднання та тур в 2004, і зображує роки після розпаду[137]. На додаток до DVD «Pixies» і «loudQUIETloud», ще чотири інших DVD були випущені в період з 2004 по 2006, всі вони включали концертні виступи: Live at the Town and Country Club 1988[138], The Pixies—Sell Out[125], The Pixies Acoustic: Live in Newport[139], і The Pixies Club Date: Live at the Paradise in Boston[140].

Pixies зайняли 81 місце в списку VH1 «100 найвидатніших виконавців хард-року».

У 2013, Шон Т. Райберн, засновник сайту PixiesMusic.com і друг гурту, запустив кампанію на Kickstarter для фінансування випуску PIXIES: A Visual History, Volume 1[141], ілюстрованої книги з обмеженим тиражом в твердій обкладинці, що містить сотні небачених раніше фотографій гурту. Видання було випущено в розмірі 3,5 тисяч пронумерованих копій, всі з яких були підписані Райберном та фронтменом Pixies Блеком Френсісом. Приблизно чверть з них також підписав дизайнер Аарон Таннер. A Visual History виграла кілька золотих[142] та срібних[143] видавничих нагород.

УчасникиРедагувати

НинішніРедагувати

КолишніРедагувати

Часові проміжкиРедагувати

ДискографіяРедагувати

Студійні альбомиРедагувати

Міні-альбомиРедагувати

ЗбіркиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Спітз, Марк (вересень 2004). Life to the Pixies. Spin. 
  2. ↑ Френк & Ганз, 2005
  3. ↑ Сізаріо, 2006
  4. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 13
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Ерлевін, Стівен Томас. Pixies: Biography. Allmusic. Процитовано 10 вересня 2006. 
  6. ↑ Френк & Ганз, 2005, pp. 13—14
  7. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 15
  8. ↑ Сізаріо, 2006, p. 14
  9. ↑ а б Френк & Ганз, 2005, p. 20
  10. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 17
  11. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 18
  12. ↑ Сізаріо, 2006, pp. 8—9
  13. ↑ Сізаріо, 2006, p. 9
  14. ↑ а б в г д е Pixies Profile. 4AD. Процитовано 6 липня 2011. 
  15. ↑ а б Сізаріо, 2006, p. 16
  16. ↑ Сізаріо, 2006, p. 17
  17. ↑ Фарес, Гізер. Come on Pilgrim [EP]. Allmusic. Процитовано 6 січня 2011. 
  18. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 75
  19. ↑ Сізаріо, 2006, pp. 19—20
  20. ↑ 50 Cent Cashes In. Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 23 січня 2011. 
  21. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 94
  22. ↑ Козінс, Саймон. Showbiz|SFTW. The Sun. Процитовано 22 грудня 2012. 
  23. ↑ а б в г д Кар'ю, Ентоні. The Pixies – Artist Profile. About.com. Процитовано 25 травня 2010. 
  24. ↑ Сізаріо, 2006, p. 47
  25. ↑ Френк & Ганз, 2005, pp. 118–9
  26. ↑ а б Pixies: Billboard Albums. Allmusic. Процитовано 5 січня 2010. 
  27. ↑ Мартін Роуч, ред. (2008). The Virgin Book of British Hit Singles. Virgin Books. с. 320. ISBN 978-0-7535-1537-2. 
  28. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 132
  29. ↑ а б Астон, Мартін (грудень 1997). Hello Goodbye: Joey Santiago & the Pixies (subscription needed). Rock'sbackpageslibrary. Процитовано 12 січня 2011. 
  30. ↑ а б в Ерлевін, Стівен Томас. The Breeders: Biography. Allmusic. Процитовано 16 січня 2011. 
  31. ↑ Phares, Heather. Pod. Allmusic. Процитовано January 16, 2011. 
  32. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 172
  33. ↑ Френк & Ганз, 2005, p. 74
  34. ↑ Френк & Ганз, 2005, pp. 175–76
  35. ↑ Роуч, Мартін, ред. (2009). The Virgin Book of British Hit Albums. Virgin Books. с. 216. ISBN 978-0-7535-1700-0. 
  36. ↑ Гейлман, Дан. Rubaiyat: Elektra's 40th Anniversary. Allmusic. Процитовано 23 січня 2011. 
  37. ↑ а б в г Фрітч, Метью (15 квітня 2001). Frank Black: Odd Ball. Magnet. Процитовано 23 січня 2011. 
  38. ↑ Фарес, Гізер. Trompe le Monde. Allmusic. Процитовано 23 січня 2011. 
  39. ↑ Ерлевін, Стівен Томас. I'm Your Fan: The Songs of Leonard Cohen. Allmusic. Процитовано 11 січня 2011. 
  40. ↑ а б в г д Бартон, Лаура (20 серпня 2005). Misfits that fit. The Guardian. Процитовано 13 січня 2011. 
  41. ↑ Сізаріо, 2006, p. 7
  42. ↑ Ерлевін, Стівен Томас. Frank Black: Biography. Allmuisc. Процитовано 29 січня 2011. 
  43. ↑ а б Frank Black and the Catholics: Releases. Cookingvinyl.com. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 23 січня 2011. 
  44. ↑ Карпентер, Трой. The Amps: Pacer. Nudeasthenews.com. Архів оригіналу за 12 серпня 2006. Процитовано 19 вересня 2006. 
  45. ↑ Грос, Джесіка (28 травня 2002). Cool as Kim Deal. The Village Voice. Архів оригіналу за 22 вересня 2008. Процитовано 28 лютого 2007. 
  46. ↑ Frank Black: Credits. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  47. ↑ Teenager of the Year. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  48. ↑ Show Me Your Tears: Credits. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  49. ↑ Stuff: Credits. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  50. ↑ In Pursuit of Your Happiness: Credits. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  51. ↑ а б в Фарес, Гізер. The Martinis: Biography. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  52. ↑ The Martinis. Процитовано 13 вересня 2006. 
  53. ↑ Entertainment Weekly review. Процитовано 3 жовтня 2013. 
  54. ↑ David Lovering—Scientific Phenomenalist. Nipp.com. Процитовано 13 вересня 2006. 
  55. ↑ Lovesongs for Underdogs: Credits. Allmusic. Процитовано 3 лютого 2011. 
  56. ↑ Ерлевін, Стівен Томас. Death to the Pixies 1987-1991. Allmusic. Процитовано 11 січня 2011. 
  57. ↑ (1998) Album notes for Pixies at the BBC. 4AD Ltd.
  58. ↑ а б в г Блек, Френк (2001). Album notes for Complete 'B' Sides. 4AD Ltd.
  59. ↑ Pixies. Cookingvinyl.com. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано January 23, 2011. 
  60. ↑ Pixies. Spinartrecords.com. Архів оригіналу за 22 квітня 2003. Процитовано 23 січня 2011. 
  61. ↑ Frank Black: Releases. Cookingvinyl.com. Процитовано 23 січня 2011. 
  62. ↑ Black Francis: Releases. Cookingvinyl.com. Архів оригіналу за 11 травня 2010. Процитовано 23 січня 2011. 
  63. ↑ Frank Black and the Catholics. Spinartrecords.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2003. Процитовано 23 січня 2011. 
  64. ↑ Frank Blacks Out Pixies Reunion. NME. 13 грудня 2000. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. Процитовано 29 січня 2011. 
  65. ↑ Мендельсон, 2005, pp. 152, 168, 191
  66. ↑ Pixies to Reunite for Tour—Official!. NME. 3 лютого 2004. Процитовано 29 січня 2011. 
  67. ↑ Pixies Sell Out!. NME. 24 лютого 2004. Процитовано 29 січня 2011. 
  68. ↑ Роуленд, Марк (11 листопада 2006). Pixies: LoudQUIETLoud. Pennyblackmusic.co.uk. Процитовано 26 лютого 2011. 
  69. ↑ Pixies : Minneapolis Fine Line Music Cafe. NME. 6 травня 2004. Процитовано 10 вересня 2006. 
  70. ↑ а б Коен, Джонатан (27 квітня 2004). Pixies Bolster North American Tour Plans. Allbusiness.com. Архів оригіналу за January 23, 2010. Процитовано 27 січня 2011. 
  71. ↑ Мосс, Корі & Перез, Родріго (3 травня 2004). Cure, Pixies Hottest Things at Coachella (Aside From Weather). MTV.com. Процитовано 27 січня 2011. 
  72. ↑ Капобіано, Кен (30 вересня 2004). Music Awards celebrate songs, not celebrities. The Boston Globe. Процитовано 1 жовтня 2006. 
  73. ↑ Кот, Грег (7 листопада 2004). Pixies defy odds with reunion tour. Chicago Tribune. Процитовано 10 січня 2011. 
  74. ↑ Оутс, Джон (28 червня 2004). Pixies top UK download chart. The Register. Процитовано 10 вересня 2006. 
  75. ↑ Фарес, Гізер. Wave of Mutilation: The Best of Pixies. Allmusic. Процитовано 11 січня 2011. 
  76. ↑ Демінг, Марк. Enjoy Every Sandwich: The Songs of Warren Zevon. Allmusic. Процитовано 11 січня 2011. 
  77. ↑ Форд, Трейсі (25 квітня 2005). Weezer Rock Lollapalooza. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2 листопада 2007. Процитовано 15 квітня 2011. 
  78. ↑ Мелла, Даніель (26 травня 2005). Pixies Supported by Idlewild at 'T on the Fringe'. Gigwise. Процитовано 10 вересня 2006. 
  79. ↑ Pixies Unplug for Newport Folk Festival. Billboard.com. Процитовано 10 вересня 2006. 
  80. ↑ Pixies announce summer tour. NME. 23 березня 2006. Процитовано 26 січня 2011. 
  81. ↑ Pixies announce Australian tour dates. NME. 16 лютого 2007. Процитовано 26 січня 2011. 
  82. ↑ Pixies Announce Australian Tour. City Search Perth. вересень 2009. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 26 січня 2011. 
  83. ↑ Pixies mainman gives lowdown on band's new album. NME. 31 липня 2005. Процитовано 3 лютого 2011. 
  84. ↑ Pixies to begin work on new album. NME. 24 жовтня 2006. Процитовано 3 лютого 2011. 
  85. ↑ Pixies to begin reunite for new album?. NME. 27 серпня 2008. Процитовано 3 лютого 2011. 
  86. ↑ Pixies say they will never record again. NME. 6 червня 2006. Процитовано 3 лютого 2011. 
  87. ↑ Frank Black on Pixies Album. Triple J. 19 червня 2007. Процитовано 22 червня 2007. 
  88. ↑ Pixies abandon new songs. NME. 20 червня 2006. Процитовано 3 лютого 2011. 
  89. ↑ Frank Black: Kim Deal is against new Pixies album. NME. 12 жовтня 2007. Процитовано 2 лютого 2011. 
  90. ↑ а б Pixies announce 'Doolittle' tour and ticket details. NME. 29 червня 2009. Процитовано 30 січня 2011. 
  91. ↑ Pixies kick off US leg of 'Doolittle' tour in Los Angeles. NME. 5 лютого 2009. Процитовано 30 січня 2011. 
  92. ↑ Pixies add additional 'Doolittle' anniversary tour dates in Europe, U.S., Australia. Slicing Up Eyeballs. 24 вересня 2009. Процитовано 28 березня 2010. 
  93. ↑ Pixies announce Australia, New Zealand and European live dates. NME. 19 січня 2010. Процитовано 30 січня 2011. 
  94. ↑ Pixies announce US 'Doolittle' tour details. NME. 3 червня 2010. Процитовано 30 січня 2011. 
  95. ↑ Pixies to bring 'Doolittle' tour to Canada, three more U.S. cities in April, May. Slicing Up Eyeballs. 20 січня 2011. Процитовано 30 січня 2011. 
  96. ↑ Kim Deal 'welcome to rejoin Pixies' says drummer Dave Lovering. NME. IPC Media. 16 жовтня 2013. 
  97. ↑ Pixies – Bagboy: New music The Pixies are back without Kim Deal but with their first new song since 2004. And it's worth the wait. The Guardian. Процитовано 25 березня 2014. 
  98. ↑ Pixies Announce Leg One of Massive Global Tour. New Noise Magazine. 1 липня 2013. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 1 липня 2013. 
  99. ↑ Pixies Announce Tour, Will Release More New Material. Paste Magazine. 1 липня 2013. Процитовано 1 липня 2013. 
  100. ↑ The Pixies announce European tour with new bassist and new music. Gigwise. 1 липня 2013. Процитовано 1 липня 2013. 
  101. ↑ Моделл, Джош (2 грудня 2013). Pixies Part Ways with Kim Shattuck. The A.V. Club. 
  102. ↑ Pixies name Paz Lenchatin as new bassist. NME. 
  103. ↑ Pixies confirm release of Indie Cindy, their first studio album in two decades | Music. theguardian.com. 24 березня 2014. Процитовано 11 квітня 2014. 
  104. ↑ Епплфорд, Стів (25 квітня 2014). The Pixies on 'Indie Cindy' and Recording Without Kim Deal. Rolling Stone. Процитовано 10 травня 2014. 
  105. ↑ Бріттон, Люк Морган (16 березня 2015). Robert Plant joins forces with the Pixies for tour. NME. Процитовано 1 квітня 2015. 
  106. ↑ Монро, Джаз. Pixies Announce New Album Head Carrier, Share "Um Chagga Lagga". pitchfork.com. Процитовано 6 липня 2016. 
  107. ↑ Джейсон, Коен (серпень 2002). Life to the Pixies. Spin: 36. 
  108. ↑ Гор, Джо (1991). The Pixies: Gods of Almost Pop. April. Guitar Player. 
  109. ↑ Сізаріо, 2006, p. 13
  110. ↑ Сізаріо, 2006, pp. 48–49
  111. ↑ Сізаріо, 2006, p. 46
  112. ↑ 29 Geeky Facts You Might Not Know About Pixies, NME
  113. ↑ Таффрі, Лорі (22 травня 2014). Planets Of Sound: Joey Santiago Of Pixies' Favourite Albums. The Quietus. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  114. ↑ Сізаріо, 2006, pp. 12, 49
  115. ↑ а б Роджерс, Джуд (3 травня 2009). 'It used to be about music. Now, without the drink, it's good to go back to that'. The Observer. Процитовано 2 січня 2011. 
  116. ↑ Сізаріо, 2006, p. 29
  117. ↑ Сізаріо, 2006, pp. 94, 119–120
  118. ↑ а б Сізаріо, 2006, p. 18
  119. ↑ (1989) Album notes for Doolittle. 4AD Ltd.
  120. ↑ а б (1988) Album notes for Surfer Rosa. 4AD Ltd.
  121. ↑ Чик, Стів (14 березня 2008). Sister Bliss. The Guardian. Процитовано 2 січня 2011. 
  122. ↑ Pixies Pen First New Song in 13 Years. Billboard.com. 12 червня 2004. Процитовано 2 січня 2011. 
  123. ↑ Pixies: Biography. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 липня 2011. Процитовано 9 лютого 2011. 
  124. ↑ а б в г Egan, Barry (20 вересня 2009). A gigantic influence on pop music. Independent.ie. Процитовано 12 січня 2011. 
  125. ↑ а б в г The reunion tour of the year has come to DVD. Rhino Magazine. 25 липня 2005. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 9 вересня 2006. 
  126. ↑ Weezer. Allmusic. 2011. Процитовано 3 червня 2011. 
  127. ↑ Алексіс. Magnet Magazine. Процитовано 28 липня 2018. 
  128. ↑ Сінклар, Том (17 вересня 2004). Pixie Dusted. EW Weekly. Процитовано 3 лютого 2012. 
  129. ↑ Даулінг, Стівен (June 2, 2004). The Pixies: Rock's comeback kings. BBC News. Процитовано August 11, 2006. 
  130. ↑ Azerrad, Michael (1993). Come As You Are: The Story of Nirvana. Doubleday. с. 313. ISBN 0-385-47199-8. 
  131. ↑ а б Явец, Гіл (27 квітня 2004). Pixies. DVD Talk. Процитовано 23 січня 2011. 
  132. ↑ а б в Френк & Ганз, 2005, p. 140
  133. ↑ Раддер, Джек (9 листопада 2009). Weekly Song Addiction: The Pixies—"Here Comes Your Man". Pop Bunker. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 24 січня 2011. 
  134. ↑ Мендельсон, 2005, p. 94
  135. ↑ а б Бардінг, Енді (7 червня 2004). The Pixies And Me. Playlouder.com. Архів оригіналу за 24 листопада 2006. Процитовано 23 січня 2011. 
  136. ↑ Мендельсон, 2005, p. 95
  137. ↑ loudQUIETloud: a film about the Pixies. loudQuietloud.com. 2006. Процитовано 21 листопада 2010. 
  138. ↑ Live at the Town and Country Club 1988. Allmusic. Процитовано 6 лютого 2011. 
  139. ↑ Корнеліус, Девід (22 серпня 2006). The Pixies Acoustic: Live in Newport. DVD Talk. Процитовано 6 лютого 2011. 
  140. ↑ Wallis, John (3 жовтня 2006). The Pixies Club Date: Live at the Paradise in Boston. DVD Talk. Процитовано 6 лютого 2011. 
  141. ↑ PIXIES_ A Visual History (Exclusive Ltd. Ed. Hardcover) by Sean T. Rayburn
  142. ↑ PIXIES: A Visual History, Volume I. Архів оригіналу за 6 вересень 2018. Процитовано 6 вересень 2018. 
  143. ↑ Silver | 2016 American Advertising Awards

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Pixies&oldid=27991684