Медівник австралійський
| Медівник австралійський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Philemon citreogularis (Gould, 1837) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Медівни́к австралійський[2] (Philemon citreogularis) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae). Мешкає в Австралії та на півдні Нової Гвінеї[3][4][5].
Опис ред.
Довжина птаха становить 25-30 см, вага 67 г. Самці дещо більші за самиць, однак забарвлення у них подібне[6].
Австралійські медівники відрізняються від інших медівників відсутністю гребня на дзьобі. Під очима плями голої шкіри синього кольору (з сіми або чорним відтінком), які розширюються на щоках. Верхня частина голови і верхня частина тіла темно-сіро-коричневі. На потилиці тьмяно-біла бахрома, що переходить у широкі плями на бічних сторонах шиї. На підборідді тонкі, шовковисті, білі пера зі сріблясто-білими смужками, що продовжуються на грудях. Нижня частина тіла світло-сіра. Дзьоб чорний, вигнутий, очі темно-карі, лапи блакитнувато-чорні. Хвіст прямокутної форми, на кінчиках стернових пер світлі плямки[7][8][9].
Молоді австралійські медівники мають більш бліде забарвлення, шкіра на обличчі світліша. Підборіддя, горло, іноді верхня частина грудей мають жовтуватий відтінок, збоку на грудях жовті плями.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[10]
- P. c. papuensis Mayr & Rand, 1935 — південь Нової Гвінеї;
- P. c. sordidus (Gould, 1848) — північ Австралії;
- P. c. citreogularis (Gould, 1837) — схід Австралії.
Поширення і екологія ред.
Австралійські медівники поширені на півдні Нової Гвінеї, у саванах та на луках Транс-Флай[en], а також на півночі і сході Австралії, від Брума в Західній Австралії до південного сходу Південної Австралії. Вони живуть в сухих тропічних лісах і саванах, а також у вологих тропічних і мангрових лісах, в чаганикових заростях і парках. Віддають перевагу більш вологим районам, в посушливих місцях мешкають лише поблизу водойм.
Поведінка ред.
Австралійські медівники зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками. Іноді вони приєднуються до змішаний зграй птахів. Живляться переважно нектаром, плодами, безхребетними, іноді квітками і насінням. Австралійські медівники є моногамними. Сезон розмноження триває з липня по лютий. Гніздо чашоподібне, глибоке, зроблене з рослинних волокон, кори, трави, павутиння і шерсті. Воно розміщується на дереві над водою, на висоті від 2 до 10 м над землею. В кладці 2-3 яйця розміром 20×27 мм[11]. Вони мають каштанове забарвлення і поцятковані рожевуватими або червонуватими плямками. За сезон може вилупитися два виводки. Насиджує лише самиця. Інкубаційний період триває 13 днів. Австралійські медівники іноді стають жертвами гніздового паразитизму великого коеля.
Галерея ред.
-
Австралійський медівник -
Австралійський медівник
.jpg)
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Philemon citreogularis. Архів оригіналу за 25 листопада 2021. Процитовано 25 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Pizzey, Graham (1991). A Field Guide to the Birds of Australia. Sydney: Harper Collins. с. 320—321. ISBN 0-00-219205-5.
- ↑ Little Friarbird. Birdlife Australia. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
- ↑ Little Friarbird | BIRDS in BACKYARDS. www.birdsinbackyards.net. Архів оригіналу за 7 червня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
- ↑ Jones, Raymond M. Little Friarbird - Australian Bush Birds. www.australianbushbirds.info (англ.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 9 червня 2017.
- ↑ Macdonald, J (1973). Birds of Australia. Sydney: A. H. & A. W. Reed Pty Ltd. с. 426. ISBN 0-589-07117-3.
- ↑ Pizzey, Graham (2007). The Field Guide to the Birds of Australia. Sydney: Harper Collins. с. 380. ISBN 9780207199356.
- ↑ Simpson, K.; Day, N. (1996). Field Guide to the Birds of Australia. Melbourne: Penguin books Australia. с. 190–191. ISBN 0-670-86305-X.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. ISBN 978174021417-9
Посилання ред.
- Recordings of little friarbird [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.] from Graeme Chapman's sound library
- Recordings of little friarbird [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.] from Xeno-canto sound archive
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |