Neminem captivabimus nisi iure victum
Neminem captivabimus nisi iure victum (лат. жодного нє ув'язнимо без судового вироку[1][2]) — принцип, що гарантував у I Річі Посполитій особисту недоторканість шляхти, гарантуючи неможливість бути ув'язненим без судового вироку.
Цей принцип спочатку був сформульований в привілеях Ягайло, виданим в Бжесцю-Куявським 25 квітня 1425 року, однак він не увійшов у життя. Уведено в дію єдлінським привілеєм від 4 березня 1430 року та краковським з 9 січня 1433 року[3].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Оскар Канецкий. Каптуровые суды Великого княжества Литовского [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Вестник СПбГУ. Право. 2020. Т. 11. Вып. 2. — С. 516.
- ↑ W. Uruszczak, 'Species privilegium sunt due, umum generale, aliud special. Przywileje w dawnej Polsce', Studia z dziejów państwa i prawa polskiego, 2008, Tom 11, s. 25 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.
- ↑ Із статуту короля Владислава Ягайла про призначення старост (1433 р., січня 9) [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Історія України : Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. — К. : Наукова думка, 2013. — 1056 с. — С. 124.