Neminem captivabimus nisi iure victum (лат. жодного нє ув'язнимо без судового вироку[1][2]) — принцип, що гарантував у I Річі Посполитій особисту недоторканість шляхти, гарантуючи неможливість бути ув'язненим без судового вироку.

Цей принцип спочатку був сформульований в привілеях Ягайло, виданим в Бжесцю-Куявським 25 квітня 1425 року, однак він не увійшов у життя. Уведено в дію єдлінським привілеєм від 4 березня 1430 року та краковським з 9 січня 1433 року[3].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Оскар Канецкий. Каптуровые суды Великого княжества Литовского [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Вестник СПбГУ. Право. 2020. Т. 11. Вып. 2. — С. 516.
  2. W. Uruszczak, 'Species privilegium sunt due, umum generale, aliud special. Przywileje w dawnej Polsce', Studia z dziejów państwa i prawa polskiego, 2008, Tom 11, s. 25 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2021. Процитовано 31 серпня 2021.
  3. Із статуту короля Владислава Ягайла про призначення старост (1433 р., січня 9) [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Історія України : Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. — К. : Наукова думка, 2013. — 1056 с. — С. 124.