Nakajima B6N

японський палубний торпедоносець періоду Другої світової війни

Накадзіма B6N Тендзан (яп. 中島B6N天山, «Накадзіма B6N Небесна гора») — торпедоносець-бомбардувальник Імперського флоту Японії в часи Другої світової війни. Виготовлений авіаційною компанією Nakajima за проектом Мацумури Кен'іті. Літак був одним з найкращих у своєму роді, але не зміг проявити свої бойові якості через повну ініціативу авіації США у повітрі.

Nakajima B6N
Комментар
B6N
Призначення: торпедоносець-бомбардувальник
Перший політ: 1941
Прийнятий на озброєння: 1942
Знятий з озброєння: 1945
На озброєнні у: Японія
Розробник: Nakajimad
Виробник: Авіаційна компанія Накадзіма
Всього збудовано: 1 266
Екіпаж: 3 особи
Максимальна швидкість (МШ): 468 км/год
Бойовий радіус: 2 960 км
Практична стеля: 9 040 м
Довжина: 10,87 м
Висота: 3,80 м
Розмах крила: 14,89 м
Площа крила: 37,2 м²
Споряджений: 5 200 кг
Двигуни: Mitsubishi Kasei 25 радіальний
Тяга (потужність): 1 380 КВ
Гарматне озброєння: 1 хвостовий 7,7 мм кулемет
1 підфюзеляжний 7,7 мм кулемет
Боєзапас: 800

Кодове ім'я союзників — Джил (англ. Jill).

Історія створенняРедагувати

В 1939 році командування Імперського флоту Японії видало специфікацію «14-Shi» на виготовлення тримісного палубного торпедоносця для заміни B5N. Новий літак мав мати максимальну швидкість 460 км/год, крейсерську швидкість 270 км/год, дальність польоту в 1850 км з 800 кг бомбового навантаження, або 3300 км без навантаження. У фірмі Nakajima розробкою нового літака зайнявся Кенічі Мацумура.

При розробці нового літака було використано схожу модель до B5N, а вимоги по характеристиках планувалось досягнути через використання потужнішого двигуна. Новий двигун мав значно збільшувати масу, але через обмеження по розмірах палубних літаків довжина (11.4 м) і розмах крил (14.9 м) теж не змінились, хоча хвіст був дещо перероблений. Флот пропонував використати якийсь двигун з серії Mitsubishi Kaisei, але Мацумура вибрав новий 14-ти циліндровий двигун повітряного охолодження Nakajima Mamoru 11 потужністю 1860 к.с., який був економніший і мав більший потенціал для вдосконалень.

 
Захоплений B6N2 в польоті з SBD Dauntless.

До перших випробувань, що відбулись на весні 1941 року, було виготовлено два прототипи. Перші тестові польоти були невдалими. Зокрема виявилось, що фюзеляж не компенсує потужний момент створений двигуном. Для компенсації, вертикальні поверхні хвоста було зміщено вліво більш ніж на 2 градуси. Ця модифікація значно покращила льотні характеристики, але сам двигун ще перебував на стадії розробки і мав безліч проблем. Оскільки війна на Тихому океані ще не почалась, літак було вирішено не приймати на озброєння відразу, а зачекати на доопрацювання двигуна.

Випробування на авіаносцях Рюхо і Дзуйкаку відбулись в кінці 1942 року, але проявились проблеми з гальмівним гаком, який не витримував маси літака, що привело до декількох аварій. Після зміцнення гаку, B6N1 було прийнято на озброєння під назвою «Палубний бомбардувальник Тензан Модель 11», не зважаючи на те, що для запуску B6N1 з палуби приходилось використовувати допоміжне обладнання з ракетними прискорювачами.

Серійні літаки мали деякі зміни порівняно з прототипами. Єдиний ряд вихлопних труб помітно світився, тому його було замінено на багато малих. Також було встановлено ще один 7.7 кулемет, що міг вести вогонь через отвір на дні літака. Випробування показали, що торпеди могли відбиватись від поверхні води при низькій висоті скидання, тому кріплення було нахилено ще на два градуси вниз. Заміна незахищених паливних баків на гумові захищені не була здійснена, оскільки тоді їх об'єм зменшувався на 30 % що було не прийнятно для флоту.

Нова модифікація B6N була вимушеним кроком, оскільки міністерство озброєння видало вказівку фірмі Nakajima припинити виготовлення двигунів Mamoru і переключитись на Kaisei, оскільки останній використовувався на більшій кількості літаків. Таким чином, було виготовлено тільки 135 B6N1, а нова модель з двигуном Mitsubishi Kaisei 25 отримала назву «Палубний бомбардувальник Тензан Модель 12» (B6N2). Окрім двигуна, нова модель майже не відрізнялась від попередньої, хіба що заднє колесо шасі було змінене з висувного на звичайне. В пізніших серійних машинах було замість верхнього 7.7 мм кулемета встановлювався 13 мм кулемет «Тип 2». Ця модифікація отримала назву B6N2a (Модель 12A).

Два B6N2 було перероблено для використання двигуна Mitsubishi MK4T-C Kaisei 25c потужністю 1850 к.с., а також з зміцненим шасі для використання з непідготовлених аеродромів. Нова модель отримала позначення B6N3 (Модель 13), але до кінця війни не було виготовлено жодної серійної машини.

Загалом до кінця війни було виготовлено 1268 літаків включаючи прототипи.[1]

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

Технічні характеристикиРедагувати

B6N1 B6N2
Екіпаж 3 особи 3 особи
Довжина 10.37 м 10.87 м
Висота 3.7 м 3.8 м
Розмах крил 14.9 м 14.9 м
Площа крил 37.2 м² 37.2 м²
Маса пустого 3 223 кг 3 010 кг
Маса спорядженого 5 200 кг 5 200 кг
Максимальна злітна маса 5 650 кг 5 650 кг
Навантаження на крило 139.8 кг/м² 139.8 кг/м²
Двигуни Nakajima NK7A Mamoru 11 Mitsubishi MK4T Kaisei 25
Потужність 1800 к. с. 1860 к. с.
Питома потужність 2.9 кг/к.с. 2.8 кг/к.с.
Максимальна швидкість 465 км/г
(на висоті 4800 м)
480 км/г
(на висоті 4900 м)
Крейсерська швидкість 335 км/г 335 км/г
Практична дальність 1 460 км 1 750 км
Максимальна дальність 3 450 км 3 045 км
Практична стеля 8 650 м 9 040 м
Час набору висоти 5000 м за 11 хв. 5000 м за 10 хв. 24 с.

ОзброєнняРедагувати

 
Два B6N2 з торпедами «Тип 91» в польоті
  • B6N1, B6N2:
    • 7.7 мм кулемет «Тип 97» в кабіні стрільця
    • 7.7 мм кулемет «Тип 97» в нижній вогневій точці
  • B6N2a, B6N3:
    • 13 мм кулемет «Тип 2» в кабіні стрільця
    • 7.7 мм кулемет «Тип 97» в нижній вогневій точці
  • Бомбове навантаження:
    • 800 кг бомб
    • 1 × 800 кг торпеда

Історія використанняРедагувати

 
B6N пролітає повз USS Yorktown під час рейду біля острова Трук. Квітень 1944.
 
B6N підбитий 5-ти дюймовою зенітною гарматою з USS Yorktown. Захоплення атолу Кваджалейн.

Першими, літом 1943 року, B6N отримали три авіазагони розміщені на авіаносцях — 601, 652 і 653-й, але через загрозу висадки американців на Бугенвіль, 40 B6N 601-го авіазагону були перекинуті в Рабаул. Перший бойовий виліт відбувся 5 листопада проти американського флоту поблизу Бугенвіля, але жодного попадання досягти не вдалось, а було втрачено 4 літаки з 16 що вилетіли на місію. 8 і 11 листопада 601-й авіазагін провів ще два нальоти, але втрати були великими і 13 листопада авіазагін, в якого залишилось тільки 6 B6N1, був переведений на острів Трук.

Як палубний торпедоносець B6N отримав бойове хрещення у битві в Філіппінському морі, але в умовах повного панування американської авіації не зміг завдати жодної помітної шкоди. В цьому бою B6N використовувались не тільки як торпедоносці чи бомбардувальники, а як і лідери груп, оснащені радіо-локатором. Битва закінчилась катастрофою для японської авіації, і з 68 B6N, що брали участь в бою, залишилось тільки вісім.

Після цього B6N використовувався майже в усіх боях до самого закінчення війни. В боях за Окінаву B6N в складі 705 і 752-го авіазагонів застосовувались як в ролі бомбардувальників, так і в ролі літаків-камікадзе.

В останні місяці війни B6N2 903-го авіазагону були включені до складу 1-го ескортного флоту і використовувались для антисубмаринного патрулювання. Для цих місій їх оснащували радарами. Також тринадцять B6N було в складі 553-го авіазагону розташованого на Курильських островах брали участь в боях з СРСР.[2]

Оцінка проектуРедагувати

B6N був в цілому вдалим літаком, але його велика швидкість зльоту і посадки обмежували його використання тільки з важких авіаносців. Також невдалий вибір двигуна затримав розробку, і до прийняття літака на озброєння Японія втратила перевагу в повітряній війні.

ОператориРедагувати

  Японська імперія[1][2]

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Francillon, Rene (1970). Japanese Aircraft of the Pacific War. TBS The Book Service Ltd. с. 583pp. ISBN 978-0370000336.  (англ.)
  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Francillon, 1970, с. 429-434
  2. а б Харук, 2012, с. 394-395