Kraftwerk

Kraftwerk
	Kraftwerk у Києві, 27 вересня 2008
Основна інформація
Жанр	Електронна музика, синті-поп, електропоп, авангард, краут-рок, ембієнт
Роки	1970 — дотепер
Країна	Німеччина
Місто	Дюссельдорф
Лейбл	Kling Klang, EMI, Capitol, Warner Bros., Philips, Vertigo, Mercury, Mute, Astralwerks, Elektra, Parlophone
Склад	Ральф Гюттер; Генінґ Шміц; Фальк Гріфенхаген; Георг Бонгарц
Колишні; учасники	Флоріан Шнайдер; Хоушанг Неджадепур; Плато Костіч; Пітер Шмідт; Ганс-Гюнтер Вайс; Томас Ломан; Ебергард Кранеман; Андреас Хоман; Клаус Дінгер; Міхаель Ротер; Еміль Шульт; Вольфганг Флюр; Клаус Рьодер; Карл Бартос; Фернандо Абрантес; Штефан Пфаффе; Фріц Гільперт
kraftwerk.com
	Kraftwerk у Вікісховищі

Kraftwerk (Кра́фтверк, нім. електростанція) — німецький електронний гурт, заснований у Дюссельдорфі в 1970 році Ральфом Гюттером і Флоріаном Шнайдером. Широко відомі як новатори та піонери електронної музики, Kraftwerk були одними з перших успішних гуртів, які популяризували цей жанр. Гурт починав як частина експериментальної краут-рок сцени Західної Німеччини на початку 1970-х, перш ніж повністю перейшов на електронні інструменти, включаючи синтезатори, драм-машини та вокодери. Вольфганг Флюр приєднався до гурту у 1973 році, а Карл Бартос у 1975 році, розширивши склад гурту до квартету. З моменту заснування гурт зазнав численних змін у складі, а Гюттер залишається його єдиним постійним учасником.

На таких комерційно успішних альбомах, як Autobahn (1974), Trans-Europe Express (1977), The Man-Machine (1978) і Computer World (1981), Kraftwerk розробили власний стиль «робо-поп», який поєднував електронну музику з поп-мелодіями, рідкісними аранжуваннями і повторюваними ритмами, а також прийняли стилізований імідж, включаючи відповідні костюми. Після виходу альбому Electric Café (1986) Флюр покинув гурт у 1987 році, а Бартос — у 1990-му. Гурт випустив Tour de France Soundtracks, свій останній альбом нового матеріалу, у 2003 році. Засновник гурту Шнайдер пішов у 2008 році. З новими учасниками гурт продовжив гастролі під керівництвом Гюттера.

Творчість гурту вплинула на широкий спектр виконавців і багато жанрів сучасної музики, включаючи синті-поп, хіп-хоп, постпанк, техно, хауз, ембієнт і EDM.^[1] У 2014 році Національна академія мистецтва і науки звукозапису нагородила Kraftwerk премією Ґреммі за життєві досягнення.^[2] Пізніше вони виграли премію Ґреммі за найкращий танцювальний/електронний альбом зі своїм концертним альбомом 3-D The Catalogue на церемонії 2018 року. У 2021 році Kraftwerk були включені до Зали слави рок-н-ролу.^[3]

Музика ред.

Kraftwerk — Stratovarius з альбому Kraftwerk (1970)

При проблемах гляньте в довідку.

Kraftwerk — Autobahn (сингл-версія)

При проблемах гляньте в довідку.

Kraftwerk — Trance-europe_express (1977)

При проблемах гляньте в довідку.

У ранніх роботах Organisation та Kraftwerk (до альбому Autobahn, 1974) музика була експериментальною й переважно не електронною. Домінуючими стилями були краут-рок і авангард. Тоді Kraftwerk експериментували з різними музикантами й продюсерами, серед яких були Конні Планк (нім. Conny Plank, так само працював з Can, Neu!, Eurythmics), і, що згодом заснували гурт Neu!, Міхаель Ротер (нім. Michael Rother) і Клаус Дінгер (нім. Klaus Dinger).

Альбом Autobahn (1974) став переломним моментом не тільки у творчості гурту, але й у сучасній музиці в цілому, продемонструвавши можливості синтезаторів і електроніки того часу. Тема композиції Autobahn, що дала назву альбому — поїздка на автомобілі німецькими автомагістралями (тривалість: понад 20 хвилин).

Починаючи з 1974 року музика стала менш експериментальною, з чіткішими електронними ритм-структурами. Наступні три альбоми — Radio-Activity (1975), Trans-Europe Express (1977) і Die Mensch-Machine (1978) — істотно вплинули на розвиток електронної музики і сучасної музики в цілому. На цих альбомах присутні такі хіти, як «Model», «Die Roboter», «Trans-Europa Express», «Radio-Activity», «Neonlicht», «Schaufensterpuppen». Відтоді деякі альбоми Kraftwerk випускалися в різних мовних версіях, зокрема англійською та японською.

Часто гурту Kraftwerk приписується винахід стилю техно та електро. Вони були одним з перших поп-гуртів, що створили (не авангардну) музичну композицію тільки за допомогою електронних інструментів. Навіть голос створювався за допомогою генератора, або проходив через вокодер, досягаючи ефекту „голосу робота”.

В 1980-х роках гурт випустив іще 2 альбоми — Computerwelt^[en] (1981) і Electric Cafe^[en] (1986). Після цього діяльність гурту трохи вщухла, перейшовши у наступну фазу, протягом якої Kraftwerk дали кілька ефектних концертних турів з відеопроєкціями, випустили заново оброблені, лунаючі по-сучасному версії старих композицій (The Mix^[en], 1991).

Першою новою композицією, що вийшла після альбому Electric Cafe^[en] (1986), стала Expo 2000, що вийшла синглом в 1999 (до однойменного всесвітній виставці 2000 року в Гановері).

У 2003 році вийшов довгоочікуваний альбом Tour de France Soundtracks^[en], що лунав досить сучасно, але водночас витриманий у стилі гурту. За випуском альбому пішло світове турне, матеріали якого лягли в основу концертних CD та DVD Minimum-Maximum (2005).

Єдиний в Україні виступ гурту пройшов у Києві 27 вересня 2008 року у рамках тижня німецької культури. Концерт було відіграно просто неба у Arena Concert Plaza. Організатор — PinchukArtCentre.^[4]^[5]

У 2009 гурт залишив один із його засновників - Флоріан Шнайдер. Його місце до 2012 року займав відеоінженер Штефан Пфаффе. З 2013 року і до тепер місце Флоріана займає Фальк Гріфенхаген.

23 березня 2012 року гурт виступив в Маямі на Ultra Music Festival.

Склад ред.

Склад гурту Organisation ред.

Флоріан Шнайдер (нім. Florian Schneider)
Ральф Гюттер (нім. Ralf Hütter)
Конні Планк (нім. Conny Plank)
Базиль Гаммоуді (нім. Basil Hammoudi)
Бутч Гауф (нім. Butch Hauf)
Фред Мьонікс (нім. Alfred (Fred) Mönicks)

Класичний склад Kraftwerk ред.

Флоріан Шнайдер (нім. Florian Schneider) — вокал, клавішні, флейти, електроніка
Ральф Гюттер (нім. Ralf Hütter) — вокал, клавішні, електроніка
Вольфґанґ Флюр (нім. Wolfgang Flür) — електронна перкусія
Карл Бартос (нім. Karl Bartos) — електронна перкусія