Бугайчик американський
| Бугайчик американський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ixobrychus exilis (Gmelin, 1789) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Осіле проживання Зимування | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Ardetta exilis, Ardetta neoxena, Ixobrychus exilis neoxenus, Ixobrychus neoxenus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Бугайчик американський[2] (Ixobrychus exilis) — вид птахів родини чаплевих (Ardeidae). Поширений в Америці.
Опис ред.
Це найдрібніший представник бугайчиків, тіло завдовжки 28-36 см, в середньому — 33 см, вага — 86 г, розмах крил — 43 см.
Тіло стисле, ноги короткі, пальці на лапах короткі, кігті довгі, викривлені. Будова лап не дозволяє птахові пересуватися в густій траві, серед якої він зазвичай гніздиться. Дзьоб прямий, тонкий, загострений. Самець і самка однакові за розмірами, але розрізняються в забарвленні. Характерне забарвлення Ixobrychus exilis — загальний жовтий фон, на голові темнг. Шапочка і спина у самки пурпурно-каштанові, на шиї — темні смуги. У самців шапочка зеленувато-чорна, такі ж спина і хвіст. Шия коричнево-біла, такі ж боки і низ. Крила каштанові з контрастними світлими плямами. Молоді птахи схожі на самок, але шапочка у них блідіша і більш коричнева, грудка і горло буре з темними смугами. У обох статей навесні оперення стає блискучим.
Відома більш рідкісна, темна раса, так званий «бугайчик Корі», у якого оперення каштанове. У молодих птахів довгий, м'який пух охристого кольору зверху і білого — знизу.
Яйця еліптичної форми, світло-блакитні або світло-зелені, матові, гладкі, їх розмір — 31 на 24 мм.
Видає цілу гаму гучних криків. Самець в шлюбний період привертає увагу самки цілком голубиним воркуванням «ух-ух-ух-ух-ух у-у-уу-у-уах». Самки відповідають «цокаючими» криками. У стані тривоги видає три типи криків — гучне квакання, шипляче «хах» або одноманітне «тат-тат-тат».
Поширення ред.
Гніздиться на заході Північної Америки — у південному Орегоні, у внутрішніх районах Каліфорнії, а також на півдні узбережжя, в центральних районах Байї, на південному узбережжі пустелі Сонори. На сході Північної Америки зустрічається від південних районів Манітоби, на південному сході Канади (Онтаріо і Квебек), в східній частині штату Мен і далі на південь до західних і південних районів Техасу, Флориди і Великих Антильських островів. На захід заходить до центральних районів штату Монтана, Юта, східних районів Колорадо, Нью-Мексико; в Центральній Америці — у Гватемалі, Ель-Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, повсюдно в Мексиці.
Спосіб життя ред.
Американський бугайчик — болотний птах. Гніздиться по берегах прісних водойм з густою рослинністю, яка чергується з ділянками відкритої води, які знаходяться не далі 10 м від гнізда. Споруджує платформу для гнізда прямо на мілині в прибережній воді на глибині 0,1-1,0 м. Повертається із зимівель з південних районів США на північ країни в квітні- початку травня, гніздиться в червні- липні. У Південній Флориді до гніздування приступає після 18 травня, більшість пташенят опірюются після 15 червня. Пік розмноження (перший і другий виводок) на північному сході США припадає на кінець травня — початок липня.
Розмноження ред.
Парування відбувається на гнізді, як перед, так і після початку насиджування. Самка і самець створюють на час гніздування моногамні пари. Самка відкладає по одному яйцю щодня, в кладці може бути від двох до семи яєць, але зазвичай чотири-п'ять. Розмір кладки варіюється залежно від популяції. У ранніх кладках, відкладених до середини червня, яйця дрібніші, ніж у більш пізніх кладках. Насиджують обидва батьки з появою першого або другого яйця, інкубація триває 17-20 днів. Пташенята вилуплюються в різний час в межах триденного періоду. Кілька днів батьки доглядають за потомством, а через 5 днів (або 10-15) молодь залишає гніздо. Деякий час вони ще повертаються до гнізда, де їх догодовують батьки.
Збереження ред.
Чисельність популяцій скорочується в результаті деградації звичних місць існування на території США. На сході США популяції залишалися стабільними протягом 1966-89 років, тоді як на північному сході Ixobrychus exilis належить до зникаючих видів; за категорією: вид, що потребує охорони або вид, що знаходиться під загрозою зникнення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2012). Ixobrychus exilis: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 листопада 2013
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
Посилання ред.
- Least Bittern Images [Архівовано 3 березня 2014 у Wayback Machine.] — http://tsuru-bird.net/image.htm [Архівовано 20 січня 2010 у Wayback Machine.] — Copyright 2009 — Monte M. Taylor
- Field Guide on Flickr [Архівовано 30 березня 2014 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 5 березня 2014 у Wayback Machine.] — Species Account, Cornell Lab of Ornithology
- Cory's Least Bittern [Архівовано 5 липня 2014 у Wayback Machine.] and Cory's Least Bittern at Pantanal [Архівовано 5 липня 2014 у Wayback Machine.], YouTube videos
- Cory's Least Bittern in Royal Ontario Museum, Toronto [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.], photographs of museum specimens