Відкрити головне меню

Борщівник сибірський

вид рослин
(Перенаправлено з Heracleum sibiricum)
Борщівник сибірський
251 Heracleum sibiricum.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Рід: Борщівник (Heracleum)
Вид: Борщівник сибірський
Біноміальна назва
Heracleum sibiricum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Heracleum sibiricum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Heracleum sibiricum
EOL logo.svg EOL: 1278011
IPNI: 843165-1
ITIS logo.svg ITIS: 514661

Борщівни́к сибі́рський (Heracleum sibiricum)[1] — дво- або багаторічна рослина родини Окружкових, відома під народними назвами борщевник, борщаник, фруцик, щербач сибірський, солодка трава, лопуцьки.[2] Їстівний, кормовий, медоносний, лікарський вид, що інколи поводить себе як бур'ян.

Зміст

ОписРедагувати

 
Суцвіття великим планом

Трав'яниста рослина заввишки 50-150 (зрідка до 180) см. Усі частини борщівника сибірського мають слабкий пряний запах.

Коренева система стрижнева, потужна, зріз коренів світлий. Стебло поодиноке, прямостояче, грубе, товсте, кругле, пустотіле, борозенчасте, в нижній частині пряме, у верхній частині галузиться. Його поверхня вкрита жорсткими ворсинками. Листки великі (20-50 см завширшки), пірчасто-роздільні, складаються з трьох широкояйцеподібних листочків, інколи можуть бути двічі- або тричі пірчасто-роздільними. Нижні листки довгочерешкові, верхні майже сидячі, із здутими піхвами, складені з 3 листочків, іноді пірчастоскладені. Поверхня листків шорстка, край — нерівнозубчастий.

Суцвіття — великий складний зонтик, що складається з 15-30 променів, кожен з яких несе один простий зонтик. Суцвіття без чашолистків, але обгорнуті численними листочками. Центральні зонтики у суцвітті великі і містять двостатеві квітки, бічні зонтики дрібні, містять переважно чоловічі квітки, часто — безплідні, з дещо збільшеною оцвітиною та нерівними пелюстками. Пелюсток 5, вони зеленкувато-білі або жовтаво-зелені, оберненояйцеподібні, на верхівці виїмчасті, іноді майже двороздільні. Тичинок 5. Зав'язь нижня. Плід — пласка, опукло-еліптична, гола двосім'янка із широкими крильцями, сильно стиснута біля спинки, завдовжки до 1 см, завширшки 4-7 мм.

Квітне у червні-серпні протягом 17-23 днів, плодоносить у липні-вересні. Розмножується насінням.

Хімічний складРедагувати

Всі частини містять ефірну олію, що складається зі сполук фурокумаринового та кумаринового ряду. Борщівник сибірський також багатий на вітамін C (200 мг%), дубильні речовини, каротин (18 мг%). Корені містять арбан, глютамін, галактан.

ПоширенняРедагувати

Вид є звичайним для помірних областей Центральної та Східної Європи, Фінляндії, країн Балтії, Передкавказзя, Кавказу, Західного Сибіру та Казахстану.

В Україні розповсюджений в усіх областях, особливо часто трапляється в степовій і лісостеповій смугах, а також в Криму. Росте серед чагарників, на узліссях, заливних луках, по берегах річок і струмків, біля жител, на засмічених ділянках і полях. Вид не є рідкісним, поблизу житла часто засмічує городи, перетворюючись на бур'ян.

ЗастосуванняРедагувати

У народі борщівник сибірський здавна використовували в їжу. Для приготування салатів придатні бланшовані молоді листки, зріле листя використовують для приготування супів. Вважається, що саме цю рослину спочатку використовували для приготування борщу і лише згодом так стали називати першу страву з буряком. Здавна у Великому князівстві Литовському і Польщі з борщівника готували особливий сорт пива. У деяких місцевостях з зелені борщівника готують тушковану страву на кшталт баклажанної ікри, додають до яєчні, готують начинку для пиріжків і вареників. Товсті черешки маринують з оцтом, смажать в олії з цибулею. Страви, приготовані з цієї рослини, мають специфічний ніжний грибний аромат, тому їх інколи використовують як замінник грибів.

Молоді пагони з негрубими листками добре поїдаються худобою, борщівник сибірський також придатний для приготування силосу. З його квіток бджоли збирають багато нектару й жовто-сірого пилку. Одна квітка виділяє 0, мг цукру в нектарі. Медопродуктивність сягає 100—120 (300) кг з га. Мед з борщівника має колір від жовтаво-сірого до тьмяно-жовтого, він запашний, але зі специфічним присмаком.[2]

У народній медицині застосовуються корені, листки і насіння. Коріння збирають у вересні-жовтні, листки — у червні-липні, насіння — у вересні.

Настій трави і відвар або настій коренів поліпшують травлення, мають в'яжучу, заспокійливу, протизапальну, знеболювальну і антисептичну дію. Настій трави, а частіше відвар кореня застосовують усередину при розладах діяльності шлунка і кишечника, шкірних захворюваннях і особливо як заспокійливий засіб при судомах різного походження, епілепсії. У німецькій народній медицині настій трави з корінням застосовують при розладах травлення, проносах, судомах м'язів і різних шкірних захворюваннях. Настій насіння як заспокійливий засіб п'ють при спазмах шлунка та істерії. Зовнішньо спиртову настойку кореня вживають при зубному болю, а відвар з усієї рослини з коріннями — у вигляді примочок при корості, у вигляді припарок — при пухлинах. Розпарені листки вживають для припарок при запаленні суглобів і ревматичних болях.

При збиранні і обробці сировини слід враховувати, що жорсткі волоски виділяють речовини, що посилюють чутливість шкіри до сонячного опромінення, тому після контакту з рослиною можуть з'являтися подразнення, алергічні реакції тощо. Хоча сенсибілізуюча дія борщівника сибірського значно менша ніж у інших представників цього роду, при кулінарній обробці слід знімати зі стебел шкірочку.

СинонімиРедагувати

  • Heracleum sibiricum var. chaetocarpum
  • Heracleum sibiricum var. sibiricum[3]
  • Heracleum sphondylium subsp. sibiricum Simonk.[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б The Plant List. (англ.)
  2. а б Атлас медоносних рослин України / Боднарчук Л. І., Соломаха Т. Д., Ілляш А. М. та ін. — К.:Урожай, 1993. — С.55. — ISBN 5-337-01424-2.
  3. Hämet-Ahti, L., Suominen, J., Ulvinen, T. & Uotila, P. (toim.): Retkeilykasvio. Helsinki: Luonnontieteellinen keskusmuseo, Kasvimuseo, 1998.(фін.)