Grumman F7F Tigercat

Grumman F7F Tigercat
Призначення:	важкий винищувач/нічний винищувач/штурмовик
Перший політ:	2 листопада 1943
Прийнятий на озброєння:	1944
Знятий з озброєння:	1954
Період використання:	1944–1954
На озброєнні у:	ВМС США; Корпус морської піхоти США
Розробник:	Grumman Corporation
Виробник:	Grumman
Всього збудовано:	364
Модифікації:	Grumman XTSF
Конструктор:	Grumman
Екіпаж:	2 особи
Крейсерська швидкість:	214 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	266 км/год
МШ на висоті:	740 км/год
Бойовий радіус:	1900 км
Бойова стеля:	12 300 м
Швидкопідйомність:	23,0 м/с
Довжина:	13,82 м
Висота:	5,05 м
Розмах крила:	15,7 м
Площа крила:	42,3 м²
Порожній:	7 380 кг
Споряджений:	10 730 кг
Максимальна злітна:	11 666 кг
Двигуни:	2 × радіальних 18-циліндрових поршневих авіаційних двигунів повітряного охолодження Pratt & Whitney R-2800-34W Double Wasp
Гарматне озброєння:	4 × 20-мм авіаційних гармати Hispano-Suiza HS.404
Внутрішнє бомбове навантаження:	454 кг
Кулеметне озброєння:	4 × 12,7-мм авіаційних кулемети Browning M2
Некеровані ракети:	8 × 127-мм ракети
	Grumman F7F Tigercat у Вікісховищі

«Грумман» F7F «Тайгеркет» (англ. Grumman F7F Tigercat) — американський важкий винищувач виробництва авіакомпанії Grumman, що перебував на озброєнні військово-морських сил та Корпусу морської піхоти США з кінця Другої світової війни до 1954 року. Це був перший двомоторний винищувач, який був на озброєнні американського флоту. Хоча «Тайгеркет» був доставлений надто пізно, щоб взяти активну участь у бойових діях у Другій світовій війні, він діяв як нічний винищувач і штурмовик під час Корейської війни.

Спочатку літак розроблявся як палубна версія винищувача для дій з важких ударних авіаносців типу «Мідвей», втім F7F раннього виробництва були наземними варіантами. Літак виявився занадто великим, щоб працювати зі старих і незначних за розміром авіаносців, і лише пізній варіант (F7F-4N) був адаптований як літак авіаносної авіації ВМС США.

Конструкція та дизайн ред.

Важкий винищувач F7F «Тайгеркет» — одномісний суцільнометалевий вільнонесучий середньоплан з двома радіальними 18-циліндровими двигунами компанії Pratt & Whitney.

Винищувач F7F-3N злітає з авіаносця «Тарава». Грудень 1946

Фюзеляж — напівмонокок з товстою працюючої обшивкою. Конструктивно складалася із трьох частин. У носовій частині розташована чотирикулеметна батарея з боєкомплектом, а також колодязь носової стійки шасі. У середній частині фюзеляжу розташовувалась кабіна льотчика, що мала бронеспинку, передній екран, бронепіддон та бронескло у козирку ліхтаря. Ліхтар льотчика зрушувався назад. За бронеспинкою розташовувалися протестовані бензобаки, радіостанція, а також кисневе та протипожежне обладнання. За ліхтарем кабіни у верхній частині фюзеляжу вмонтована радіощогла. Хвостова балка була пустотіла, її верхня частина утворювала форкіль. Вертикальне оперення мало дволонжеронну конструкцію.

У нижній частині балки розташовувався масивний сталевий лонжерон, до якого кріпився посадковий гак — «жало» з гідравлічним приводом відхилення.

Крило — дволонжеронне із заднім додатковим лонжероном. Механізація крила складалася із чотирьох секцій закрилків. У передній частині розташовані чотири масляні радіатори з індивідуальними повітрозабірниками овального перерізу. Між головними лонжеронами частини крила, що не складається, розташовано два паливні баки-кесони. У корені крила розташовувалися гармати та відсіки боєкомплекту. Консолі мають вузли складання. Складання здійснювалося гідравлічно.

Горизонтальне оперення — однолонжеронне, з посиленим носком. Кермо висоти та елерони мають металеву обшивку, кермо напряму — полотняне. У всіх каналах управління були тримери, що відхиляються в польоті, на елеронах — ще й відгибні пластини.

Шасі — з носовою опорою. Всі стійки — консольні схеми, забиралися гідравлічно та розгорталися назад у фюзеляж (носова) та в мотогондоли (основні). Всі стійки — одноколісні, на носовій демпфер.

Силова установка — 18-циліндрові дворядні зіркоподібні двигуни повітряного охолодження Pratt & Whitney R-2800-34W «Дабл Восп» потужністю 2100 к. с. з трилопатевими гвинтами постійного числа обертів.

Озброєння — чотири 20-мм авіаційні гармати AN/M3 з боєкомплектом 200 снарядів на ствол і чотири 12,7-мм кулемета Браунінг М2 з боєкомплектом 400 набоїв на ствол. Під складними частинами консолей можна було підвішувати 8 × 127-мм некерованих ракет типу HVAR, а під фюзеляжем — протитанкову бомбу або бомбу до 454 кг.

Бойове застосування ред.

У середині 1944 року на озброєння ескадрильї Корпусу морської піхоти VMF-911 надійшла перша партія винищувачів модифікації F7F-1 з двигунами R-2800-22W. Після випуску 35 F7F-1 перейшли до збирання наступного варіанту — нічного винищувача F7F-2N з моторами R-2800-34W. На літак додався другий член екіпажу — оператор (довелося пожертвувати одним із паливних баків за кабіною льотчика), який обслуговував радар ANN/APS-6, розміщений у носовій частині. Цей варіант «Тайгеркету» призначався в основному для нічних операцій з перехоплення ворожих літаків, проте мав дуже сильну зброю класу «повітря-земля». На зовнішніх вузлах можна було встановити вісім ракет HVAR (калібр 12,7 мм) або три великі Tiny Tim (калібр 29,85 мм). Пропонувався великий вибір бомб: пара по 453 кг вішалася під крилом, а одна, вагою 907 кг — під фюзеляж. У комплект підвісного озброєння входила торпеда Mk13-3, а також морські міни.

З жовтня 1944 по серпень 1945 року випустили 66 F7F-2N, і всі вони надійшли на озброєння ескадрильї нічних винищувачів морської піхоти VMF(N)-533 в Техасі. Цей варіант пройшов цикл випробувань на авіаносці «Антітем», де команда з шести льотчиків виконала у квітні 1945 року 32 нічні посадки. «Палубники» знову з сумнівом відгукнулися про експлуатацію «Тайгеркету», і на озброєння авіаносців літак не прийняли.

Атака штурмовика F7F-3N «Тайгеркет» по позиціях противника. Корейська війна. Лютий 1951

«Тайгеркетам» так і не довелося спробувати своє потужне озброєння у Другій світовій війні. Перша ескадрилья морської піхоти VMF(N)-533, озброєна цими літаками, прибула на Окінаву лише 14 серпня 1945 р. — за день до капітуляції Японії. Перелетівши у жовтні до Китаю, льотчики частини патрулювали залізницю, якою йшли ешелони з полоненими японськими військами. На початку 1946 р. ескадрилья замінила F7F-2N на більш досконалі F7F-3N і залишалася у Китаї до початку 1947 року, після чого перебазувалася на Гаваї.

«Тайгеркети» активно застосовувалися у Корейській війні. У серпні 1950 року на борту авіаносця «Кейп Есперанс» до Японії прибула ескадрилья нічних винищувачів морської піхоти VMF(M)-542. Незабаром її F7F-3N переправилися в Інчхон для бойових вильотів. У жовтні її посилила VMF(N)-513, в якій, крім «Тайгеркетів», були і винищувачі F4U «Корсар». VMF(N)-542 недовго пробула на півострові та на початку 1951 р. повернулася до США. А «Корсари» та «Тайгеркети» VMF(N)-513 брали участь у бойових діях у Кореї до кінця 1952 року.

Основним призначенням важких винищувачів «Тайгеркет» була авіаційна підтримка своїх військ як штурмовик, а також боротьба з північнокорейськими легкими бомбардувальниками По-2, які тримали в постійній напрузі американські війська. 1 липня 1951 року був збитий перший По-2, що стало першою повітряною перемогою «Тайгеркета» та першою перемогою авіації морської піхоти в Кореї. З липня 1952 року F7F-3N та VMF(N)-513 підтримували «суперфортеці» В-29 у нічних польотах. «Тайгеркети» з'являлися в районі мети трохи раніше за бомбардувальників, намагаючись забезпечити їхню охорону.

Але поршневі винищувачі у небі Кореї вже виглядали застарілими. Під час зустрічі з МіГ-15 у «Тайгеркета» шансів уціліти практично не було. Отже у листопаді 1952 року ескадрилья VMF(N)-513 переозброїлася на реактивні F3D-2 «Скайнайт». Незабаром замінили свої F7F і частини авіації морської піхоти, що залишалися в США. На зміну «Тайгеркетам» прийшли наступні представники фірми «Грумман» — реактивні «Пантери» та «Кугуари».

Політ вінтажних американських літаків часів Холодної війни (зверху донизу): Grumman TBF Avenger, Douglas A-1 Skyraider і Grumman F7F Tigercat. 4 вересня 2016

Модифікації ред.

Прототипи ред.

XP-65 — експериментальний прототип літака, запропонований авіації армії США. 1 екземпляр
XF7F-1 — прототипи літака. 2 од.
F7F-1 Tigercat — винищувач-бомбардувальник з 2-ма двигунами Pratt & Whitney R-2800-22W. 34 од.
F7F-1N Tigercat — одномісний нічний винищувач, оснащений радаром APS-6.
XF7F-2N — прототип нічного винищувача. 1 екземпляр
F7F-2N Tigercat — двомісний нічний винищувач. 65 од.
F7F-2D — незначна кількість переобладнаних в керовані дрони F7F-2N. За кабіною літака було встановлено лобове скло Grumman F8F Bearcat.
F7F-3 Tigercat — одномісний винищувач-бомбардувальник, оснащений двома Pratt & Whitney R-2800-34W і має збільшений вертикальний стабілізатор для покращення стабільності на великій висоті. 189 од.
F7F-3N Tigercat — двомісний нічний винищувач. 60 од.
F7F-3E Tigercat — незначна кількість F7F-3, переобладнана на літаки РЕБ.
F7F-3P Tigercat — незначна кількість F7F-3, переобладнана на літаки аерофоторозвідки
F7F-4N Tigercat — двомісний нічний винищувач, оснащений хвостовим гаком та іншим військово-морським обладнанням. 12 од.

Країни-оператори ред.

США

Літаки порівнянної ролі, конфігурації та епохи ред.

Див. також ред.

Джерела ред.

F7F-1 Tigercat. на airwar.ru. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 15 березня 2022. (рос.)
F7F ✪ Tigercat Палубный истребитель Grumman. на airpages.ru. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 15 березня 2022. (рос.)
Grumman F7F “Tigercat” Палубный истребитель. на aviarmor.net. Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 15 березня 2022. (рос.)

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Grumman F7F Tigercat

Grumman F7F Tigercat [Архівовано 24 серпня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
Grumman F7F Tigercat [Архівовано 27 квітня 2021 у Wayback Machine.](англ.)

Примітки ред.

Виноски

Джерела