Вікіпедія

Курочка водяна

вид птахів
(Перенаправлено з Gallinula chloropus)
Водяна курочка


Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Журавлеподібні (Gruiformes)
Родина: Пастушкові (Rallidae)
Рід: Курочка (Gallinula)
Вид: Курочка водяна
Біноміальна назва
Gallinula chloropus
(Linnaeus, 1758)
Ареал G. chloropus      гніздування      осіле проживання      зимування      можливе проживання
Ареал G. chloropus      гніздування      осіле проживання      зимування      можливе проживання
Посилання
Вікісховище: Category: Gallinula chloropus
Віківиди: Gallinula chloropus
EOL: 45509128
ITIS: 176284
МСОП: 62120190
NCBI: 9123
Fossilworks: 186245

Курочка водяна[1] (Gallinula chloropus) — невеликий, розміром з голуба, водоплавний птах з родини пастушкових, широко поширений на всіх материках, за винятком Австралії і Антарктиди. Типовий мешканець різноманітних водойм зі стоячою або проточною водою і заболоченими, зарослими берегами. Зазвичай веде прихований спосіб життя — незважаючи на велику поширеність, цю птицю буває важко побачити в дикій природі. Проте, в густонаселених районах Європи птахи часто звикають до присутності людини. Наукову назву птаха можна перекласти з латинської як «зеленонога курочка», що вказує на деяку зовнішню схожість з домашніми курми[2].

Опис ред.

Зовнішній вигляд ред.

 
Курочка водяна у Голосіївському парку ім. М. Рильського, Київ

Невеликий птах довжиною 27−31 см[3], розмахом крил 50−55 см та вагою 192−493 г.[4]. Оперення буро-чорне або грифельно-сіре з синім відтінком на шиї, вузькими білими смужками з боків і білим з чорною смугою підхвістям. У зимовий час голова і спина набувають ледь помітного оливково-бурого відтінку, а черево виглядає світлішим. Першорядні махові пера крил темно-сірі. Після того, як птахи перелиняють, кінчики пір'я на грудях і передній частині черевця стають білими, через що оперення цієї частини тіла виглядає дещо рябим. Дорослі птахи линяють двічі на рік: зимова зміна пір'я починається під час зимівлі в січні–лютому і закінчується в квітні–травні; післягніздова припадає на липень–жовтень.

Дзьоб відносно короткий, трикутної форми, яскраво-червоний в підставі і жовтий або зеленукватий на кінці. На шкірі лоба є червона пляма, яка виглядає ніби продовженням дзьоба. Райдужна оболонка в шлюбний період темно-червона, в інший час червоно-бура. Ноги добре адаптовані для пересування грузькими берегами — довгі і сильні, з подовженими пальцями і ледь вигнутими пазурами; зеленувато-жовтого кольору з червоним кільцем на гомілці. Характерні для інших водоплавних птахів перетинки між пальцями цілком відсутні. Самці і самки зовні одне від одного відрізняються незначно — самці виглядають дещо більшими, а у самок черевна частина світліша.

Молоді птахи виглядають трохи інакше — їх оперення світло-буре з сіруватим підборіддям, горлом і грудьми. Вони мають таке, як і дорослі, біле підхвістья і білі смужки з боків, проте немає червоної плями на шкіроі лоба, а дзьоб сірий з жовтим закінченням.[3][5]. У молодих птахів повне формування гніздового вбрання закінчується до середини серпня—початку вересня в перший рік життя.

Голос ред.

 
Молода водяна курочка

Водяна курочка — зазвичай мовчазний птах, проте здатен видавати ряд гучних і різких звуків. Серед них можна виділити низькочастотний скрекіт, що трохи нагадує скрекотання сороки — щось на кшталт «кік-ік-ік» або «крррук». Інший звук односкладовий, але також гучний і різкий — «Кіік» або «кіррк». Потривожений птах видає тихіший «Курр». Під час польоту або навесні в нічний час водяні курочки кудкудакають у швидкому темпі: «крек-крек-крек»[6][7].

Рухи ред.

Птах злітає без розбігу; летить швидко і по прямій лінії, роблячи часті глибокі помахи крильми. У польоті шию простягає вперед і дещо вгору, в той час як ноги далеко назад. Приземляється майже вертикально, часто прямо на гілки заростей чагарників. Моторно пересувається серед густих гілок, нерідко пробираючись у саму гущавину. На відміну від близьких їм лисок, водяні курочки не так прив'язані до води і більшу частину часу проводять на суші, серед прибережних заростей. По землі пересуваються швидко й моторно, дещо нахилившись вперед і на напівзігнутих ногах. Птицю також іноді можна побачити зпамерлою біля самого краю води. Незважаючи на відсутність характерних водоплавних перетинок, плаває водяна курочка дуже добре: неквапливо ковзає серед ряски або інших водних рослин, часто змінює напрямок руху та іноді круто розвертається на місці.[8] На воді постійно сіпається головою і порівняно довгим піднесеним хвостом, що також є характерною рисою і інших видів роду курочок, а також лисок. Пірнає неохоче, здебільшого в разі виникнення небезпеки; під водою утримується, чіпляючись лапами за донні рослини. У пошуках корму часто занурює голову в воду.

Поширення ред.

Курочки водяні широко розповсюджені як у Старому, так і в Новому Світі.

Ареал ред.

В Європі вони гніздяться майже повсюдно, за винятком високогірних районів Альп, Скандинавського півострова на північ від 66° північної широти і півночі Росії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Гніздиться на всій території країни, крім Карпат; мігрує скрізь; регулярно зимує на Закарпатській рівнині та на півдні, інколи трапляється взимку на водоймах у глибині суходолу. У Російській Федерації північна межа ареалу проходить приблизно уздовж 60° північної широти — через Карельський перешийок, Новгородську, Вологодську області на північ від Рибінського водосховища, Татарстан, Башкортостан, Омську область і Алтайський край. Птах також зустрічається на Далекому Сході в Приморському краї[9], а також на Сахаліні і південних Курильських островах[10] В Азії птах також поширений в Індії і на південному сході аж до Філіппін, однак відсутній у степових і посушливих регіонах Середньої і Центральної Азії, а також Західного Сибіру. В Африці птицю можна зустріти лише на півдні континенту, Мадагаскарі і на заході в районі Конго і Алжиру. У Північній Америці птах гніздиться на півдні і сході США (Каліфорнія, Аризона, Нью-Мексико і штати на схід Техаса, Канзасу, Небраски і Міннесоти), а також в Мексиці. Водяні курочки також широко розповсюджені в Центральній Америці, на островах Карибського моря і в Південній Америці від Бразилії до Аргентини і Перу[4].

Місця існування ред.

Місця існування пов'язані з природними або штучними прісноводними (рідко солонуватими) водоймами з берегами, зарослими очеретом, рогозом, осокою або іншими водними та навколоводними рослинами. Водойма може бути як великою розміром, так і невеликою, а вода в ній як протічною, так і стоячою. Перевагу віддає заболоченим берегам з ряскою на воді і чагарниковими заростями (наприклад, верби) на суші[8]. Як правило, поводиться непомітно — вдень тримається прибережних чагарників, і лише присмерком випливає на відкриту воду. У Європі, зазвичай, віддає перевагу низинному ландшафту — наприклад, у Німеччині не зустрічається на висоті вище 600 м, а в Швейцарії вище 800 м над рівнем моря[11]. Однак верхня межа поширення сильно варіює залежно від регіону — наприклад, у Закавказзі птах зустрічається на висоті до 1800 м, а в Непалі до 4575 м над рівнем моря[4].

Міграція ред.

 
Типове місце мешкання курочки водяної — зарості куги озерної

На більшій частині ареалу водяні курочки ведуть осілий спосіб життя та тільки на півночі є частково чи повністю перелітними. У низці випадків характер сезонних переміщень цих птахів вивчений недостатньо. Відомо, що в Європі схильність до міграції зростає з південного заходу на північний схід: в державах колишнього СРСР і в Фінляндії практично всі птахи мігрують, в Скандинавії, Польщі і на півночі Німеччини на зиму залишається невеликий відсоток, а в Західній Європі птиці переважно живуть осіло. Перелітні птахи Північної Європи взимку переміщаються на захід або південний захід, досягаючи Британських островів, Піренейського півострова, Італії, Балкан і Північної Африки. У популяцій Центральної і Східної Європи міграція відбувається у напрямку з півночі на південь або з північного заходу на південний схід[12]. Птахи Західного Сибіру найімовірніше пересуваються до узбережжя Каспійського моря, на південь Середньої Азії, в Ірак, Іран, Афганістан і країни Близького Сходу. В Східному Сибіру і на Далекому Сході птахи в зимовий час, можливо, мігрують до Китаю і в Південно-Східну Азію[6]. Окремі осередки зимівель водяної курочки виявлені в Африці на південь від Сахари, в Сенегалі, Гамбії, Малі, на півночі Нігерії і Судану, на півдні Чаду; проте місця гніздування цих птахів не вивчені[12].

На території Америки курочка водяна мігрує на північ від узбережжя Мексиканської затоки і Флориди.

У разі міграції до місць гніздування прилітають тоді, коли поверхня води цілком звільняється від льоду — в квітні або на початку травня. Осінній відліт починається на початку серпня[9]. Під час весняного перельоту птахи головним чином тримаються парами (дуже рідко летять поодиноко), летять на великій висоті і в нічний час. Осіння міграція відбувається на низькіших висотах, попервах парами або поодиноко, а в кінці невеликими зграйками до 10 птахів[6].

Розмноження ред.

 
Кладка яєць

Водяні курочки моногамні, тобто на одного самця припадає одна самка; пари зберігаються протягом декількох років поспіль. Сезон розмноження різниться у осілих і перелітних популяцій — при постійному перебуванні на одній території він може відбуватися цілий рік, тоді як при міграції — лише в теплу пору року[4][13]. У разі міграції до місць гніздування птахи прилітають досить пізно, коли лід вже цілком розтанув, а також уже сформованими парами, які, вочевидь, утворюються ще в місцях зимівлі. Процес утворення пари помітно відрізняється від інших птахів — під час шлюбного періоду не самці домагаються прихильності самки, а навпаки — самки змагаються між собою за право володіння самцем[4]. Для гніздування птахи вибирають зарослу водойму, інколи дуже невеликого розміру — лісове озеро, болото або тиху річку. При цьому пара уникає сусідства з іншими птахами свого або інших видів — у разі непроханого гостя курочки агресивно захищають свою гніздову територію, демонструючи загрозливу позу або зрідка навіть вступаючи в бійку[8]. На невеликій водоймі, зазвичай, гніздиться тільки одна пара, а на великій їх може бути кілька. Відстань між сусідніми гніздами може значно відрізнятися в залежності від району проживання, проте не буває меншою від 25 м[6], а власне гніздова територія становить щонайменше 8 м в діаметрі[13].

 
Гніздо на гілці дерева над водою

Гніздо найчастіше влаштовується на невеликому підвищенні посеред водойми або на її краю — на купині, що стирчить з води, серед гілок затопленого дерева, в заростях очерету, рогозу чи тростини, в кущах біля самої води. Якщо на березі є густа рослинність, то кубло може бути розташоване на землі[9][13]. Рідше гніздо може бути влаштоване над землею на гілках чагарнику або дерев, у старих сорочих гніздах або навіть на даху будинків в населених пунктах[6]. Якщо гніздо розташоване посеред води, то глибина водойми в цьому місці не перевищує 1 м, але зазвичай менше 60 см[9]. Як будівельний матеріал для кубла завжди використовується однорідний матеріал — сухі стебла і листя навколишніх водних рослин — очерету, ситника, тростини, рогозу, осоки, куничника, лотоса, латаття тощо. Будівництвом займаються обоєа, самець і самка, проте на відміну від лисок у курочок є поділ обов'язків — основою займається самець, а вистиланням лотка самка[6]. Також в одному з американських досліджень було відзначено, що самець збирає набагато більше будівельного матеріалу, ніж самка[14]. Загалом гніздо являє з себе добре втрамбовану чашу близько 15 см заввишки і діаметром 21-25 см, з добре вираженим, гладким і глибоким лотком[9].

 
Пухове пташеня

За сезон як правило буває дві кладки яєць — у Росії перша кладка зазвичай доводиться на кінець квітня-травень, а друга на червень-липень. Кожна кладка складається з 3-15 (зазвичай 5-9) яєць, які відкладаються по черзі з інтервалом 24 години[4][15]. Велика кількість яєць у кладці може свідчити про внутрішньогніздовий паразитизм. Яйця розміром 38—50 х 23—34 мм, зі світло-палевим, іржаво-глинистим або охристим фоном, дрібними поверхневими бурими краплями і великими фіолетово-сірими плямами[16]. У разі, якщо перша кладка з якоїсь причини втрачена, самка здатна відкласти яйця вдруге. Інкубаційний період становить 17-22 днів; насиджують кладку обоє батьків, проте самиця проводить у гнізді набагато більше часу. Пташенята, що вилупилися, вкриті довгим чорним пухом з оливково-зеленим відливом. На голові пух сріблястого кольору і дуже рідкий. Пташенята дуже швидко починають плавати, за необхідністю пірнати і перебиратися по гілках дерев, проте у перші півтора-два тижні не здатні самостійно добувати корм і підтримувати постійну температуру тіла — в цьому їм допомагають батьки. На крило пташенята стають у віці 42-70 днів[4], проте ще задовго до цього строку вони стають повністю самостійними в той час, коли батьки зайняті другою кладкою. За деякими даними, пташенята першого виводку беруть участь в насиджуванні повторної кладки і згодом допомагають годувати молодших пташенят.

Соціальна поведінка ред.

Водяні курочки уникають компанії інших птахів, зокрема свого виду. Лише під час зимової міграції вони можуть тимчасово скупчуватися в одному місці до 20 (рідко до 50) пар, але навіть у цьому випадку зберігають між собою дистанцію 1-5 м[6]. Решту часу трапляються парами або поокремо, ретельно оберігають кормову і гніздову території. У разі, якщо на межі території з'являється прибулець, видають характерні різкі односкладові крики «кіррк» або неголосні «цик-цик», а також прямують у напрямку до гостя. Якщо виникає конфлікт між сусідніми парами або з іншими птахами, курочки стають у загрозливу позу, а в разі триваючої агресії вступають у бійку. Птах нахиляє низько голову в напрямі до супротивника, підіймає задню частину тіла і розпускає хвіст, а коли конфлікт відбувається на воді, то крім того може повністю пригнутися і стрімко попливти в бік ворога.

Живлення ред.

 
Курочка водяна здобуває собі поживу на краю водойми

Раціон водяної курочки дуже різноманітний і включає в себе як тваринну, так і рослинну їжу. В пошуках їжі вона бродить по мілководдю, перевертаючи листя плаваючих рослин на кшталт латаття або ряски, чи плаває у ставку, іноді занурюючи голову в воду. На глибині зрідка пірнає, проте під водою в горизонтальному напрямі майже не плаває. На суші скльовує насіння прибережних трав або ягоди дерев і чагарників. Також ловить низьколетячих комах. Харчується молодими пагонами водних або навколоводних трав'янистих рослин (очерет, тростина, осока, лататтєві тощо.), водоростями, злаками, листям і ягодами напівчагарників (горобина, обліпиха, шипшина, ірга тощо), безхребетними тваринами (комахи і їх личинки, павукоподібні, дощові хробаки, равлики), молюски і земноводні (пуголовки)[6][13].

Хижаки ред.

У Європі найбільш небезпечними хижаками для курочки водяної вважають канюка звичайного, чорну і сіру ворони, сорок, сіру чаплю, очеретяного луня, пугача, американську норку, лисицю[6][17] Окрім того, в ряді регіонів світу лімітуючими факторами для птахів можуть бути щури, кішки, собаки і мангусти.[13].

Підвиди ред.

Підвид Поширення
G. c. chloropus (Linnaeus, 1758) Європа, Північна Африка, Канарські, Азорські острови, Острови Зеленого мису, Азія (Західний Сибір, Далекий Схід, Сахалін і Курильські острови, Японія, Південно-Східна Азія аж до Малайзії, Шрі-Ланка)
G. c. galeata (Lichtenstein, 1818) Тринідад, Гаяна, Бразилія на південь від штату Амазонас, Північна Аргентина, Уругвай
G. c. orientalis (Horsfield, 1821) Сейшельські, Андаманські острови, Південна Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Палау
G. c. meridionalis (C. L. Brehm, 1831) Африка на південь від Сахари, Острів Святої Єлени
G. c. pyrrhorrhoa (A. Newton, 1861) Острови Мадагаскар, Реюньйон, Маврикій; Коморські острови
G. c. garmani (Allen, 1876) Анди (Перу і північний захід Аргентини)
G. c. sandvicensis (Streets, 1877) — Гавайська курочка[18] Ендемік Гавайських островів
G. c. cerceris (Bangs, 1910) Антильські острови (за винятком островів Тринідад і Барбадос)
G. c. cachinnans (Bangs, 1915) Північна Америка на південь від Південно-Східної Канади і на північ від Західної Панами, Бермудські і Галапагоські острови
G. c. pauxilla (Bangs, 1915) Америка від Східної Панами на півночі до Північно-Західного Перу на півдні
G. c. guami (Hartert, 1917) Ендемік Північних Маріанських островів
G. c. barbadensis (Bond, 1954) Ендемік Барбадосу
  •  
    На воді
  •  
    Молодий птах
  •  
    У заростях прибережних трав
  •  
    На гнізді
  •  
    На повний зріст

Література ред.

  1. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. ↑ (англ.) Francesca Greenoak «British Birds: Their Folklore, Names and Literature» A&C Black; New Ed edition 1997 ISBN 0-7136-4814-7
  3. ↑ а б (англ.) Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant. «Birds of Europe» 1999 ISBN 978-0-691-05054-6 pp.116
  4. ↑ а б в г д е ж (англ.) Taylor, B. 1998. Rails: A Guide to the Rails, Crakes, Gallinules and Coots of the World. United Kingdom: Yale University Press.
  5. ↑ (англ.) Davis, B. 1997. A Field Guide to Birds of the Desert Southwest. Houston, Texas: Gulf Publishing Company.
  6. ↑ а б в г д е ж и к (рос.) Р. Л. Бёме, Н. П. Грачев, Ю. А. Исаков «Птицы СССР. Курообразные, Журавлеобразные» Изд. «Наука» Ленинград 1987 онлайн [1] [Архівовано 1 вересня 2017 у Wayback Machine.]
  7. ↑ (фр.) «Common Moorhen [Архівовано 23 листопада 2007 у Wayback Machine.]» Oiseaux étrangers qui ont rapport à la Sittelle. Прочитано 2007-10-26
  8. ↑ а б в (рос.) Бутурлин С. А. и другие «Птицы. Животный мир СССР» 1940 онлайн [Архівовано 1 вересня 2017 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б в г д (рос.) Боголюбов А. С., Жданова О. В., Кравченко «Атлас-определитель птиц, птичьих гнезд и голосов птиц средней полосы России.» Москва, «Экосистема», 2006 онлайн [2] [Архівовано 1 вересня 2017 у Wayback Machine.]
  10. ↑ (рос.). Інформаційно-дослідницький центр «Фауна». «Камышница Gallinula chloropus (Linnaeus, 1758) [Архівовано 21 вересня 2005 у Wayback Machine.]» Прочитано 2007-10-26
  11. ↑ (нім.) Einhard Bezzel: BLV Handbuch Vögel. BLV Verlagsgesellschaft, München 1996, ISBN 3-405-14736-0
  12. ↑ а б (англ.) Global Register of Migratory Species. Species fact sheet «Gallinula chloropus [Архівовано 27 листопада 2007 у Wayback Machine.]» Прочитано 2007-10-26
  13. ↑ а б в г д (англ.) Conservation Management Institute «(DRAFT) — Taxonomy Species MOORHEN, COMMON, HAWAIIAN [Архівовано 29 січня 2005 у Wayback Machine.]» Прочитано 2007-10-27
  14. ↑ (англ.) S.E. Nagata. «Status of the Hawaiian gallinule on lotus farms and a marsh on Oahu, Hawaii.» M.S. Thesis, Colorado State University. 1983. 87 pp.
  15. ↑ (англ.) Bannor, B. K., and E. Kiviat. 2002. Common Moorhen (Gallinula chloropus). In The Birds of North America, No. 685 (A. Poole and F. Gill, eds.). The Birds of North America, Inc., Philadelphia, PA.
  16. ↑ (рос.) Птицы Средней Сибири «Камышница [Архівовано 26 липня 2011 у Wayback Machine.]» Прочитано 2007-10-27
  17. ↑ (англ.) The Plant Press Moorhen — Gallinula chloropus [Архівовано 24 березня 2009 у Wayback Machine.] Прочитано 2007-10-29
  18. ↑ (рос.) Фишер Д., Саймон Н., Винсент Д. Красная книга. Дикая природа в опасности / пер. с англ., под ред. А. Г. Банникова. — Москва: Прогресс, 1976. — С. 303—304. — 478 с.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Курочка_водяна&oldid=41827451