Вікіпедія

Форамініфери

(Перенаправлено з Foraminifera)
Форамініфери
жива Ammonia tepida (Rotaliida)
жива Ammonia tepida (Rotaliida)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Різарії (Rhizaria)
Надтип: Retaria
Тип: Foraminifera
d'Orbigny, 1826
Ряди
Посилання
Вікісховище: Foraminifera
EOL: 4888
NCBI: 29178
Fossilworks: 288974

Форамініфе́ри (Foraminifera) — тип або клас корененіжок, найпростіших морських і прісноводних організмів. Мають мінеральний екзоскелет (черепашку), який буває двох видів: секреційний (вапнистий та кременистий) і аглютинований. Назва утворена від лат. foramen — «отвір», «дірка» і fero — «носити». Розмір черепашок — від часток міліметра до десятків сантиметрів. Їх використовують для визначення геологічного віку гірських порід, а також як індикатори для пошуку корисних копалин. Відомі з раннього кембрію[1].

Загальна характеристика ред.

Переважно бентос, однак є й планктонні види (серед сучасних таких відомо близько 40 — менше 1 % від загальної кількості)[1]. Клітина форамініфер розташована всередині черепашки. В одних видів вона утворена з органічної речовини, до якої можуть прилипати піщинки, панцири діатомових водоростей тощо. В інших до складу черепашки входить карбонат кальцію. Черепашки мають великий отвір — устя, а їхні стінки пронизані численними порами. Через ці отвори назовні виходять тоненькі видовжені несправжні ніжки, які в деяких місцях зливаються між собою, утворюючи ловильну сітку. Захоплені поживні частки можуть потрапляти усередину черепашки, де перетравлюються в травних вакуолях.

Розміри ред.

Деякі форамініфери сягають велетенських порівняно з іншими одноклітинними розмірів. Рекорд належить представникам глибоководної групи Xenophyophorea, що можуть виростати до 20 см (Syringammina fragilissima)[2] і навіть 25 см (Stannophyllum), причому товщина останнього становить лише 1 мм[3][4]. Окрім Xenophyophorea, гігантським розміром вирізняються, зокрема, Cycloclypeus carpenteri (сучасні екземпляри — до 13[5][6][7], а міоценові — до 15 см[8]), Protobotellina cylindrica (до 12 см)[9], а також деякі вимерлі форми: еоценові нумуліти (до 16[8] і навіть 19 см[7]), низка видів пермських фузулінід (до 16-17 см)[10][7][11][12], Bathysiphon aaltoi з середньої крейди (біля 15 см)[13], міоценова Lepidocyclina elephantina (до 14,5 см)[5][14]. Розмір найменших форамініфер становить соті частки міліметра[9].

Класифікація ред.

При розділенні форамініфер на ряди характерними ознаками насамперед є:

  • вид екзоскелету (секреційний або аглютинований)
  • склад черепашки (вапниста, псевдохітинова, кремениста)
  • число камер і тип їх навивання
  • тип устя
  • будова стінки черепашки

В класі виділяють від 13 до 52 рядів.

  •  
    Quinqueloculina (розмір — близько 1,5 мм)
  •  
    Heterostegina depressa (розмір — близько 4 мм)
  •  
    Globigerina (розмір — 0,5 мм)
  •  
    Elphidium excavatum (розмір — близько 1 мм)
  •  
    Ксенофіофора (розмір — 20 см)
  •  
    Ammonia beccarii (розмір кожної — близько 0,5 мм)
  •  
    Neogloboquadrina pachyderma
  •  
    Baculogypsina sphaerulata
  •  
    Calcarina sp.
  •  
    Жива Miniacina miniacea

Роль форамініфер у породоутворенні ред.

 
Вапняк із нумулітами

З черепашок форамініфер утворюються значні поклади вапняку завтовшки десятки та сотні метрів. Унаслідок процесів гороутворення ці поклади можуть опинятися й на суходолі. Такі гірські системи як Альпи, Гімалаї значною мірою складаються з форамініферних вапняків. Британські острови давні римляни називали Альбіоном (від лат. albus — білий) за кольором прибережних скель. За видовим складом викопних форамініфер геологи визначають вік тієї чи іншої породи, бо для кожного періоду геологічної історії Землі цей склад — особливий.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Gornitz V. Foraminifera // Encyclopedia of Paleoclimatology and Ancient Environments. — Springer Science & Business Media, 2008. — P. 338. — ISBN 9781402045516.
  2. ↑ Challoner J. The Cell: A Visual Tour of the Building Block of Life. — University of Chicago Press, 2015. — P. 109. — ISBN 9780226224183.
  3. ↑ Margulis L., Chapman M. J. Kingdoms and Domains: An Illustrated Guide to the Phyla of Life on Earth. — Academic Press, 2009. — P. 142. — ISBN 9780080920146.
  4. ↑ Gage J. D., Tyler P. A. Deep-Sea Biology: A Natural History of Organisms at the Deep-Sea Floor. — Cambridge University Press, 1991. — P. 158. — ISBN 9780521336659.
  5. ↑ а б Hohenegger J. (1999). Larger Foraminifera - Microscopical Greenhouses Indicating Shallow-Water Tropical and Subtropical Environments in the Present and Past. Kagoshima University Research Center for the Pacific Islands, Occasional Papers. 32: 19—45. Архів оригіналу за 2 липня 2016. Процитовано 2 липня 2016.
  6. ↑ Renema W. (2015). Spatiotemporal variation in morphological evolution in the Oligocene–Recent larger benthic foraminifera genus Cycloclypeus reveals geographically undersampled speciation. GeoResJ. 5: 12—22. doi:10.1016/j.grj.2014.11.001.
  7. ↑ а б в Ferràndez-Cañadell C. (2002). Multicellular-like compartmentalization of cytoplast in fossil larger foraminifera. Lethaia. 35 (2): 121—130. doi:10.1111/j.1502-3931.2002.tb00073.x.
  8. ↑ а б BouDagher-Fadel M. K., Price G. D. (2014). The phylogenetic and palaeogeographic evolution of the nummulitoid larger benthic foraminifera (PDF). Micropaleontology. 60 (6): 483—508. Архів оригіналу (PDF) за 2 липня 2016. Процитовано 2 липня 2016.
  9. ↑ а б Boltovskoy E., Wright R.C. Recent Foraminifera. — Springer Science & Business Media, 1976. — P. 52. — ISBN 9789401728607. — DOI:10.1007/978-94-017-2860-7.
  10. ↑ Colpaert C., Monnet C., Vachard D. (2015). Eopolydiexodina (Middle Permian giant fusulinids) from Afghanistan: Biometry, morphometry, paleobiogeography, and end-Guadalupian events. Journal of Asian Earth Sciences. 102: 127—145. doi:10.1016/j.jseaes.2014.10.028.
  11. ↑ Leven E. Ja. Permian Stratigraphy and Fusulinida of Afghanistan with Their Paleogeographic and Paleotectonic Implications (GSA special paper 316) / Ed. by C. H. Stevens and D. B. Baars. — Geological Society of America, 1997. — P. 54. — ISBN 9780813723167.
  12. ↑ Hada S., Landis C. A. (1995). Te Akatarawa Formation—an exotic oceanic‐continental margin terrane within the Torlesse‐Haast Schist transition zone. New Zealand Journal of Geology and Geophysics. 38 (3): 349—359. doi:10.1080/00288306.1995.9514662.
  13. ↑ Miller W. (2005). Giant Bathysiphon (Astrorhizina: Foraminifera) from the Late Cretaceous Hunters Cove Formation, Southwestern Oregon. Journal of Paleontology. 79 (2): 389—394. doi:10.1666/0022-3360(2005)079<0389:GBAFFT>2.0.CO;2.
  14. ↑ Grell K. G. Protozoology. — Springer Science & Business Media, 1973. — P. 402–403. — ISBN 9783642619588. — DOI:10.1007/978-3-642-61958-8.

Джерела ред.

  • Біологія 8. В. В. Серебряков, П. Г. Балан. Генеза, Київ. 2008

Посилання ред.

  Це незавершена стаття про найпростіших.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Форамініфери&oldid=41441632