Focke-Wulf Fw 190 Würger — одномісний одномоторний поршневий винищувач-моноплан, створений німецькою компанією Focke-Wulf, що стояв на озброєнні Люфтваффе під час Другої світової війни. Один з найкращих винищувачів свого часу. Широко використовувався в ході Другої світової війни. Всього було виготовлено 19 999 літаків, з них 13 365 машин у варіанті винищувача і нічного винищувача і 6634 машин у варіанті винищувача-бомбардувальника.

Focke-Wulf Fw 190
FW190 - Chino Airshow 2014 (15246309761).jpg
Призначення: Винищувач
Винищувач-бомбардувальник
Перший політ: 1 червня 1939
Прийнятий на озброєння: серпень 1941
Знятий з озброєння: 1945 Люфтваффе
1949 ВПС Туреччини
На озброєнні у: Люфтваффе Люфтваффе
Roundel of Hungary (1942–1945).svg ВПС Угорщини
Розробник: Focke-Wulf
Виробник: Focke-Wulf
Всього збудовано: 20 000
Конструктор: Курт Танк
Екіпаж: 1 особа
Максимальна швидкість (МШ): 652 км/год
Бойовий радіус: 450 км
Дальність польоту: 900 км
Практична стеля: 10 350 м
Бойова стеля: 15 м
Довжина: 8.95 м
Висота: 3.15 м
Розмах крила: 10.506 м
Площа крила: 18.3 м²
Споряджений: 4417 кг
Двигуни: 1 х BMW 801D-2
Тяга (потужність): 1677

Виробництво тривало з 1941 року і до самого закінчення війни, в ході якого літак неодноразово модернізувався. Fw 190 зарекомендував себе справжньою «робочою конячкою» Люфтваффе (хоча радянські льотчики завжди наголошували, що з «мессерами» бої вести важче, ніж з FW 190, усвідомили це і самі німці — і на Східному фронті аж до кінця війни основним винищувачем залишався Bf.109) і успішно використовувався в різних амплуа, зокрема в ролі висотного перехоплювача (особливо Fw 190 D), ескортного винищувача, штурмовика, нічного винищувача.

Історія створенняРедагувати

 
Курт Танк, березень 1941
 
Fw 190 A-3 із зображенням міфічної тварини Татцельвурм на капоті, емблемою II/JG 1

Восени 1937 року Імперське міністерство авіації замовило декільком компаніям розробку проекту нового винищувача, для використання спільно з Мессершміттом Bf 109. Останній чудово зарекомендував себе, однак вище керівництво Люфтваффе боялося, що новітні іноземні розробки можуть перевершити його, і хотіло мати сучасніший винищувач в запасі. Конструкторське бюро (КБ) «Фокке-Вульф Флюгцойгбау АГ», очолюване професором Куртом Танком, запропонувало кілька варіантів літака, в основному, з двигунами водяного охолодження.

Однак розробки не викликали інтересу у міністерстві до тих пір, поки не був запропонований проект з використанням 18-циліндрового двигуна BMW 139 повітряного охолодження з зіркоподібним розташуванням циліндрів. У той час серед європейських авіаконструкторів такі двигуни не користувалися популярністю, тому що вважалося, що їх велика площа поперечного перерізу створювала занадто великий аеродинамічний опір і обмежувала огляд пілотові, в порівнянні з рядними двигунами з рідинним охолодженням. Однак Танка це не збентежило. Замість того, щоб залишати циліндри двигуна відкритими, поліпшуючи охолодження і збільшуючи лобовий опір, КБ спроектувало носову частину з невеликим зазором між обтічником і циліндрами в поєднанні з тунельним коком пропелера.

До складу групи КБ, що розробили машину, входили: заступник Танка — Віллі Кютхер (координатор робіт); Рудольф Блазер — силова конструкція; Людвіг Міттельгубер — відповідальний по роботах у КБ; Ганс Зандер і Курт Мельгорн — виконували початкову випробувальну програму. Всього в групі було 12 чоловік.

Інтерес же до проекту пояснювався тим, що обидва німецьких виробники рядних авіаційних двигунів — заводи «Юнкерс» в Дессау і «Даймлер-Бенц» в Штутгарті не могли забезпечити виробництво нового літака. «Даймлер-Бенц» ледь справлявся з замовленнями на виготовлення двигунів для Bf 109 і Bf 110. «Юнкерс» ж забезпечував моторами власні Ju 87, Ju 88, а також Heinkel He 111.

Створений винищувач Fw 190A виявився гарним літаком, і було запропоновано створити на його базі штурмовик для заміни Hs 123 і Ju 87. В травні 1942 року на одному з перед-серійних літаків було встановлено підфюзеляжні бомбові підвіси. Варіант отримав позначення Fw 190A-0/U4 і успішно пройшов всі випробування. Тому розробку штурмового варіанту було продовжено — в новому літаку окрім бомбових підвісів було посилено бронювання, а для компенсації маси довелося зменшити курсове озброєння. Серійний варіант штурмовика отримав позначення Fw 190F. Також було створено іншу модифікацію для підтримки військ — винищувач бомбардувальник Fw 190G з збільшеним радіусом дії. Загалом за роки війни було виготовлено 6634 штурмові варіанти Fw 190.[1]

МодифікаціїРедагувати

 
Fw 190D-9
 
Fw 190G-1 з додатковими підвісними паливними баками та бомбою вагою 250 кг
  • Прототипи:
    • Fw 190 V1 — V4 — перші чотири прототипи з двигуном BMW 139
    • Fw 190 V5 — прототип з двигуном BMW 801.
    • Fw 190 V12 — V18 — прототипи висотних перехоплювачів.
  • Fw 190A — перший серійний винищувач з двигуном серії BMW 801
  • Fw 190B — варіант перехоплювача з двигуном BMW 801. Серійно не вироблявся.
  • Fw 190С — варіант перехоплювача з двигуном Daimler-Benz DB 603. Серійно не вироблявся.
  • Fw 190D — серійний перехоплювач з двигуном Junkers Jumo 213
  • Fw 190F — штурмова модифікація:
    • Fw 190F-1 — (спочатку позначався як Fw 190A-4/U4). Оснащувався двигуном BMW 801D-2 (18 екз.)
    • Fw 190F-2 — аналог Fw 190F-1 на базі Fw 190A-5. (270 екз.)
    • Fw 190F-3 — додані підвіси під крилами. (432 екз.)
    • Fw 190F-8 — штурмовик на базі Fw 190A-8. (3394 екз.)
      • Fw 190F-8/Pb1 — могли оснащуватись протитанковими некерованими ракетами P4M (115 екз.)
      • Fw 190F-8/U1 — під крилами могли нести додаткові паливні баки, або 250 кг бомби
      • Fw 190F-8/U2 — оснащувався бомбовим прицілом для використання бомб торпед BT 400 і BT 700
      • Fw 190F-8/U4 — оснащувався двигуном BMW 801TS і важкою торпедою BT 1400
      • Fw 190F-8/U5 — спрощена модифікація Fw 190F-8/U2
    • Fw 190F-9 — штурмовик на базі Fw 190A-9. Оснащувався двигуном BMW 801TS.
  • Fw 190G — варіант винищувача-бомбардувальника далекого радіуса дії з можливістю використання підвісних паливних баків:
    • Fw 190G-1 — (спочатку позначався як Fw 190A-4/U8). Оснащувався двигуном BMW 801D-2 (50 екз.)
    • Fw 190G-2 — аналог Fw 190G-1 на базі Fw 190A-5. (626 екз.)
    • Fw 190G-3 — аналог Fw 190G-1 на базі Fw 190A-6. Могли нести 250 кг бомби замість додаткових паливних баків. (550 екз.)
      • Fw 190G-3/R1 — оснащувався підвісними контейнерами з гарматами MG 151/20
    • Fw 190G-4 — аналог Fw 190G-3 на базі Fw 190A-8. (146 екз.)

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

Технічні характеристикиРедагувати

Fw 190F-3 Fw 190F-8 Fw 190G-1 Fw 190G-8
Довжина 8,95 м
Висота 3,95 м
Розмах крил 10,50 м 10,48 м 10,50 м
Площа крил 18,30 м²
Маса пустого 3326 кг 3250 кг 3220 кг 3340 кг
Маса спорядженого 4400 кг 4450 кг 4460 кг 4650 кг
Максимальна злітна маса 4925 кг 4980 кг 4900 кг 5200 кг
Двигун BMW 801D-1
Потужність 1730 к. с.
Максимальна швидкість 638 км/год 625 км/год 595 км/год 605 км/год
Операційний радіус 745 км 750 км - -
Практична стеля 10 000 м 8200 м 7300 м 7400 м
Швидкопідйомність 10,7 м/c 12,6 м/c 11,8 м/c 11,6 м/c

ОзброєнняРедагувати

 
Реставрований Fw 190F-8 з максимальним бомбовим навантаженням
  • Fw 190F-1, Fw 190F-2:
    • стрілецьке: 2 × 20 мм гармати MG 151/20 і 2 × 7,92 мм кулемети MG 17
    • бомбове (під фюзеляжем): 1 ×500 кг бомба або 1 × 250 кг бомба або 4 × 50 кг бомб
  • Fw 190F-3:
    • стрілецьке: 2 × 20 мм гармати MG 151/20 і 2 × 7,92 мм кулемети MG 17
    • бомбове (під фюзеляжем): 1 × 500 кг бомба або 1 × 250 кг бомба або 4 × 50 кг бомб
    • бомбове (під крилами): 4 × 50 кг бомб
  • Fw 190F-8, Fw 190F-9:
    • стрілецьке: 2 × 20 мм гармати MG 151/20 і 2 × 13,2 мм кулемети MG 131
    • бомбове (під фюзеляжем): 1 × 500 кг бомба або 1 × 250 кг бомба або 4 × 50 кг бомб
    • бомбове (під крилами): 4 × 50 кг бомб
  • Fw 190G:
    • стрілецьке: 2 × 20 мм гармати MG 151/20
    • бомбове (під фюзеляжем): 1 × 500 кг бомба або 1 × 250 кг бомба або 4 × 50 кг бомб
    • бомбове (під крилами): 2 × 300 л. або 2 × 250 кг бомб

Історія службиРедагувати

Західний фронтРедагувати

Після завершення польових випробувань 190-та випробувальна ескадрилья повернулася до складу 26-ї винищувальної ескадри, яка в той час базувалася у Франції. Незабаром уся 26-а ескадра перейшла на нові Fw 190A-1. Слідом за нею нові машини отримала 2-а винищувальна ескадра, також дислокована у Франції. 14 серпня 1941 пілот 26-ї ескадри Вальтер Шнайдер збив перший «Спітфайр».

У перші кілька місяців після появи на Західному фронті Fw 190 залишався непоміченим командуванням союзників. Новий винищувач з зіркоподібним двигуном, про який повідомляли пілоти, довгий час вважався трофейним французьким P-36. Тим не менше, незабаром з'ясувалося, що новий винищувач перевершує Supermarine Spitfire Mk V, який був у той час основним винищувачем британських ВПС, за всіма показниками, крім радіуса повороту. Перевага в небі над Ла-Маншем знову перейшла до Люфтваффе, і командування британських ВПС навіть планувало зробити спеціальну операцію викрадення одного Fw 190 з аеродрому Люфтваффе для подальшого вивчення. Проте в кінці червня 1942 року англійці отримали повністю справний Fw 190A-3, коли пілот 2-ї винищувальної ескадри оберлейтенант Армін Фабер через навігаційну помилку приземлився в Уельсі.

Першою значною операцією, в якій узяли участь нові літаки, стала операція «Доннеркайл» (удар грому) (складова частина операції «Цербер» — проводка лінкорів «Шарнгорст», «Гнейзенау» і важкого крейсера «Принц Ойген» з Бреста на бази в Німеччини 11-13 лютого 1942 року). При забезпеченні повітряного прикриття було збито 42 британських літаки, втрати ж склали 10 винищувачів (з них 2 Fw 190). Велика частина винищувачів Люфтваффе розбилася при посадці через погану погоду.

Наступний великий успіх прийшов до пілотів Fw 190 через півроку, під час висадки десанту союзників під Дьєпп. На той момент у складі 2-й і 26-ї ескадр налічувалося 115 літаків, в основному Fw 190A-3 (у 2-й ескадрі також було кілька Bf 109G). З боку союзників у повітряних боях брало участь близько 300 літаків, переважно «Спітфайрів Mk V». У ході боїв обидві ескадри з різних причин втратили 25 машин, заявивши при цьому 106 збитих літаків супротивника (у тому числі 88 Спітфайрів). Союзники втратили 81 пілота убитими і полоненими, Люфтваффе — 14 пілотів. Крім повітряних боїв, Фокке-Вульф Fw 190 успішно використовувалися проти кораблів союзників.

З літа 1942 року 2-га і 26-а винищувальні ескадри активно брали участь у перехопленні стратегічних бомбардувальників союзників. У перший час їх супроводив успіх. Однак з 1943 року союзники почали збільшувати чисельність своєї авіації, і число втрат Fw 190 стала неухильно зростати. У тому ж році американці розгорнули широкомасштабну кампанію денних бомбардувань. У відповідь на це були створені спеціальні загони «мисливців за бомбардувальниками» з більш важким озброєнням. Через збільшення ваги льотні характеристики літака погіршилися, особливо на великих висотах, що робило його вразливішим для ескортних винищувачів союзників. Крім винищувачів, у складі 2-й і 26-ї винищувальних ескадр були створені спеціальні групи винищувачів-бомбардувальників, які здійснювали бомбардувальні рейди на територію Великої Британії.

В січні 1943 року бомбардувальною модифікацією Fw 190G було озброєно ескадру SKG 10. З квітня ескадра почала проводити бомбардувальні нальоти на британські порти, при цьому Fw 190G залучались і до денних і до нічних бомбардувань. Під час висадки союзників в Нормандії в Франції діяла група III/SG 4, але в умовах домінації союзної авіації всього за п'ять днів (6 — 10 червня 1944 року) вона втратила три чверті своїх літаків і була перекинута на східний фронт.

В останні місяці війни діяла нічна штурмова група NSGr 20 з Fw 190F-8 і Fw 190G-3. В грудні 1944 року вони підтримували наступ в Арденнах, а 1 січня взяли участь в операції «Боденплатте».[1]

Східний фронтРедагувати

Перші Fw 190 з'явилися на Східному фронту 6 вересня 1942 р. у складі I групи JG 51, її перекинули під Ленінград (біля Любані). У грудні цього ж року такими ж літаками було переозброєно III групу і 6-ту ескадрилью JG 51. Перед початком весни 1943 р. Fw 190 отримала ескадра JG 54 «Зелене серце» («Grünherz»).

До кінця 1943 року JG 51 і JG 54 постійно перекидалися з однієї ділянки фронту на іншу (там де була загроза наступу Червоної армії). Так що вони з'являлися в небі від Ленінграда і до Орла. Широко використовувалися Fw 190 під час битви на Курській дузі, перед початком якої Міністерство пропаганди Німеччини провело широку кампанію з вихваляння нового винищувача і його високих бойових якостей. Саме на широке застосування Fw 190 робилася ставка в ході проведення літнього наступу вермахту в 1943 році. Протягом 1944 р. тільки дві авіагрупи, що діяли на Східному фронті, зі складу JG 54 були оснащені Fw 190.

У цей же час почалося переозброєння штурмових авіагруп, що діяли на Східному фронті, з застарілого Ju 87 на Fw 190F. В грудні 1942 року першим їх отримав 5-й загін 1-ї штурмової ескадри, а наступного місяця — 6-ий. Перший бій відбувся в березні 1943 року під час контрнаступу німецьких військ на Донбасі. В подальшому вони завдавали точних ударів по позиціях радянської артилерії, по залізничних вузлах і аеропортах. Зазвичай атака проходила в два етапи — спочатку скидались бомби, а потім ціль обстрілювалась з курсового озброєння. До літа 1943 року п'ять загонів 1-ї ескадри було оснащено Fw 190F (85 літаків в липні 1943). Під час боїв на курській дузі основними цілями для Fw 190F стали колони військ в радянському тилу.

В кінці 1943 року більшість штурмових загонів з Fw 190F/G розташовувались на східному фронті: окрім згаданої 1-ї штурмової ескадри Fw 190F/G стояли на озброєнні в групах II/SG 2 і II/SG 77, а також в SKG 10, яку було перекинуто з Франції. Виробничі потужності покривали бойові втрати, і весно-літом 1944 року кількість Fw 190F/G на фронті навіть зросла — ними почали оснащуватись групи III/SG 3 і III/SG 4. Вони залучались до боїв в Прибалтиці, а також при обороні Будапешта.

На початок 1945 року на східному фронті діяло близько 500 Fw 190F/G, що дозволяло діяти великими групами по 20-40 літаків. Постачання нових літаків теж не переривались, і тому ескадри SG 4 і SG 77, а також частково деякі інші, діяли до закінчення війни. Щоправда їх ефективність зменшувалась через відсутність досвідчених пілотів.

Окрім Люфтваффе на східному фронті діяла 102-га винищувально-бомбардувальна група ВПС Угорщини. В листопаді 1944 року вона отримала 72 Fw 190F і використовувала їх до закінчення війни, хоча до травня 1945 року в строю залишилось тільки два справних Fw 190F. Декілька угорських Fw 190F було захоплено Румунією після її переходу до союзників, але в боях вони не використовувались.[1]

Оцінка проектуРедагувати

У цілому, досвід застосування Fw 190 на Східному фронті показав, що особливих переваг німецьким пілотам, у порівнянні з Bf 109, його поява не дала — він значно поступався всім (особливо модернізованим винищувачам Яковлєва) основним радянським винищувачам у маневреності. Основний літак Східного театру бойових дій (Мессершмітт) і озброєнням і ЛТХ цілком задовольняв практичні потреби Люфтваффе.

Однак, хоч Fw 190 і не мав переваг над «совітами» у маневреності, маємо зазначити, що Люфтваффе мала цілком відмінну концепцію повітряної війни від радянського командування. Німецьким пілотам ні́кого було захищати під час штурмовки, а піхотні частини мали цілком достатню кількість засобів ППО, щоб відбити навіть інтенсивний бомбовий наліт — у той час як для радянських наземних військ наліт «Штук» чи фронтових Ju-88 завжди закінчувався катастрофічними наслідками і вимагав інтенсивного і своєчасного застосування авіації для повітряної підтримки. Німецькі ж пілоти без потреби ніколи не займалися маневровим боєм, ані керівництво Люфтваффе не вимагало таких жертв від своїх пілотів: велика швидкість на пікіруванні дозволяла німецьким пілотам відносно легко знищити будь-якого радянського аса ще до того, як він збагнув, що його атакували — а потім легко виходити з бою. Цим і пояснюється колосальна різниця в ефективності застосування літаків і в кількості перемог німецьких і радянських льотчиків. Окрім того, давалася взнаки колосальна різниця в реальній якості виготовлення машин: серед радянських льотчиків було дуже багато небойових втрат через вихід із ладу вузлів літака. Озброєнням же (обсягом вогню за секунду), а також захищеністю літака і пілота Fw 190 повністю переважав будь-який радянський винищувач. Навіть дуже пошкоджений літак, який мав прямі попадання у двигун (що тягло за собою вихід із ладу кількох циліндрів) мав великі шанси повернутися на базу; Bf 109 такою живучістю, особливо маючи рядний двигун, похвалитися не міг.

ДжерелаРедагувати

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Харук, 2012, с. 83-85