Відкрити головне меню

Дуглас TBD Девастейтор (англ. Douglas TBD Devastator, «Спустошувач») — американський тримісний палубний торпедоносець та бомбардувальник.

Douglas TBD Devastator
Douglas TBD-1 Devastator of VT-6 in flight, 1938 (80-G-19341).jpg
Призначення: Палубний торпедоносець та бомбардувальник
Перший політ: 15 квітня 1935
Прийнятий на озброєння: 1937
Знятий з озброєння: 1944
Період використання: 19371944
На озброєнні у: США
Розробник: Douglas Aircraft Company
Виробник: Douglas Aircraft Company
Всього збудовано: 130
Екіпаж: 3 особи
Крейсерська швидкість: 206 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 331 км/год
Дальність польоту: 700 км
Практична стеля: 5 945 м
Довжина: 10,67 м
Висота: 4,60 м
Розмах крила: 15,24 м
Площа крила: 39,20 м²
Споряджений: 4 213 кг
Двигуни: Pratt & Whitney R-1830-64 (900 к.с.)
Гарматне озброєння: 2х7,62-мм кулемети Browning М1919, пізніше
2х12,7-мм кулемети Browning M2
Внутрішнє бомбове навантаження: 1 х 454-кг бомба або
2 х 227-кг бомби або
12 х 45-кг бомби або
1 торпеда Mark 13 кг

Створений компанією Douglas Aircraft Company під керівництвом Френка Флемінга. Перший політ прототипу XTBD-1 — 15 квітня 1935 року. Серійне виробництво почалося в 1937 році. З жовтня того ж року став використовуватися з авіаносців. Всього було збудовано 130 літаків. Крім прототипу, було випущено дві партії серійних машин. 1937 року замовлена перша партія в 114 літаків. 1938 року, для заповнення експлуатаційних втрат, була замовлена друга партія, з 14 машин.

До моменту вступу США у Другу світову війну морально застарів, проте, порівняно успішно, застосовувався в перших боях. До літа 1942 року почав замінюватися торпедоносцем «Евенджером» фірми «Грумман». Після великих втрат під час битви за Мідвей «девастейтори», що залишилися, були прибрані з палуб авіаносців.

Зміст

Історія розробкиРедагувати

У 1934 р. ВМС США мали на озброєнні три сучасні авіаносці — важкі CV-2 «Лексінгтон» і CV-3 «Саратога» та експериментальний легкий авіаносець CV-4 «Рейнджер»[1]. Склад їх палубних авіагруп був відверто слабким. Єдиним спеціалізованим торпедоносцем був Great Lakes TG-2[en]. Цей біплан мав максимальну швидкість з торпедою в 108 вузлів (200 км/год) і дальність лише в 330 морських миль (610 км). екіпаж складався з трьох осіб, які розміщувалися у відкритій кабіні. Також на озброєнні перебували двомісні бомбардувальники-біплани BM-1 і BM-2[en], здатні нести торпеду[2].

1931 року почалася робота над проектом трьох нових авіаносців типу «Йорктаун» — CV-5 «Йорктаун», CV-6 «Ентерпрайз» і CV-8 «Хорнет»[3]. Замість застарілого авіаносця CV-1 «Ленглі» планувалося ввести в стрій CV-7 «Уосп»[4]. Нові авіаносці необхідно було чимось озброїти. Тому 30 червня 1934 Бюро Аеронавтики ВМС США оголосило конкурс на створення торпедоносця на заміну TG-2. За технічними вимогами конкурсу (специфікація SD-119-3) [5] літак повинен був здатен нести одну авіаторпеду Mark 13, або три 227-кг бомби, або змішане озброєння з 227-кг та 45-кг бомб[1].

ЕксплуатаціяРедагувати

Битва за МідуейРедагувати

Докладніше: Битва за Мідуей
 
Підготовлені до вильоту TBD на палубі авіаносця «Ентерпрайз»

Наступним боєм, у якому взяли участь TBD, стала битва за Мідуей. Японські сили вторгнення включали в себе чотири ударних авіаносця — «Акагі», «Кага», «Хірю» і «Сорю» в супроводі двох лінкорів, важких крейсерів та есмінців. Загальне командування здійснювалося адміралом Ямамото, командування авіаносцями здійснювалося віце-адміралом Нагумо. Американцям став відомий цей план вторгнення, і крім порядку 200 літаків, що базуються на острові Мідуей, японські авіаносці чекали три американських — «Ентерпрайз» та «Хорнет» у складі оперативного з'єднання TF-16 під командуванням контр-адмірала Спрюенса та «Йорктаун», навколо якого було сформовано оперативне з'єднання TF-17, під командуванням контр-адмірала Флетчера. Загальне командування здійснював адмірал Німіц з Перл-ХарбораШаблон:Книга: Самуель Еліот Морісон: Мідуей. Найдосвідченішою та злітаною була авіагрупа «Ентерпрайза». Авіагрупа «Хорнета» практично не мала бойового досвіду. Пошарпана в Кораловому морі авіагрупа «Йорктауна» була поповнена машинами з «Саратоги» та замість залишеної в Перл Харборі VT-5 на борт була прийнята VT-3[6].

ПриміткиРедагувати