Centesimus Annus (укр. сотий рік) — енцикліка Папи Римського Івана Павла II від 1 травня 1991 року, присвячена сторіччю з опублікування «Rerum Novarum».

ІсторіяРедагувати

Ця енцикліка була відкритим листом, адресованим єпископам Католицької Церкви. Папа Лев XIII випустив енцикліку «Rerum Novarum» («Виходячи з нових зобов'язань»), в якій проголосив нову соціальну доктрину Церкви і заснував громадський рух «народна католицька дія» (Католицька Акція). Через 10 років, в енцикліці «Graves de Communi Re», рух отримав сучасну назву «християнська демократія». Згодом церква продовжила традицію вносити уточнення в свою соціальну доктрину на круглі річниці з опублікування «Rerum Novarum». Серед найважливіших документів такого роду — «Quadragesimo Anno», «Mater et Magistra» і «Centesimus Annus».

ЗмістРедагувати

У своєму листі Папа Іван Павло II торкнувся глибоких змін в політичних системах країн Східної Європи, які привели до падіння комуністичних режимів. Енцикліка докладно обговорює західний капіталізм і східноєвропейський соціалізм. Папа висловився на користь капіталізму, за умови, що це відповідає вимогам справедливості. У той же час він засудив споживчу культуру Заходу і зловживання великих власників своїм переважним становищем за рахунок робітників.

Енцикліка складається з вступу і шести розділів. У першому розділі Іван Павло II звернув увагу на аморальний характер змін, з якими мав справу Лев XIII в 1891 р. Нова соціальна доктрина стверджувала, що структура суспільства повинна бути похідною християнського бачення людини. У той же час, Лев XIII прагнув уникнути крайнощів як соціалізму, так і економічного лібералізму.

У другому розділі Іван Павло II перейшов до змін сьогодення. Він пояснив падіння комуністичних режимів підпорядкуванням людини соціально-економічному механізмові в східноєвропейських моделях соціалізму. Папа висловився на підтримку соціальної справедливості, але при цьому засудив класову боротьбу. Замість цього він підтримав ідею, що держава повинна поважати автономію окремих економічних суб'єктів і їх об'єднань. Найважливішими принципами тут є субсидіарність і солідаризм. Папа підкреслив, що свобода полягає не в себелюбстві (егоїзм), а в слухняності Істині. Глава закінчується критичним аналізом споживацтва, гонки озброєнь, захисту прав людини і допомоги жебручим (бідним) країнам.

Третя глава являє собою огляд розпаду системи Варшавського договору в 1989 р. На думку Івана Павла II, цьому сприяли порушення прав робітників, неефективність командної економіки, утопічність бажання знищити все зло і духовна ущербність атеїзму.

Центральним у листі є четверта глава, яка обговорює ринкову економіку. Згідно Івана Павла II, право на приватну власність фундаментальне, але не абсолютне. Бог створив Землю заради загального блага, тому всі продукти праці в кінцевому підсумку є загальнолюдським надбанням. З одного боку, власність випливає з людської свободи, але з іншого боку, у неї є соціальна функція, яка випливає з принципу підпорядкування всієї діяльності людини цілям спільного блага. Папа особливо підкреслив, що цей аргумент стосується зокрема інтелектуальної власності і навичок.

Хоча сучасна ринкова економіка має переваги (свобода, ініціатива, процвітання), вона також пов'язана з несправедливістю: обмеженням доступу бідних до благ цивілізації, експлуатацією, пріоритетом речей над людьми. Ринок втрачає свою ефективність у питаннях, де не визначені купівельна спроможність і ресурси, як наприклад, у питаннях про захист навколишнього середовища. Таким чином, економічна система повинна бути не просто капіталістичною, а й забезпечувати відповідальне ставлення до економічної свободи і позитивну роль бізнесу. Папа також підкреслив, що прагнення до більш високої якості життя повинно мати духовний вимір і поєднуватися з прагненням до добра.

П'ята глава присвячена стосункам держави і культури. Іван Павло II затаврував тоталітаризм і висловився на користь демократії і правової держави. Він підкреслив, що демократія повинна спиратися на моральні цінності і що під час відсутності істини свобода втрачає свої підстави. Тому найважливішим з прав людини Іван Павло II назвав право жити за правдою свого віросповідування. Папа зазначив роль громадських організацій в реалізації прав людини і закликав державу поважати їх автономію відповідно до принципу субсидіарності. Він засудив бюрократизм при розподілі соціальної допомоги та надмірне державне регулювання економіки, натомість закликав до менш масштабної підтримки реально потребуючих.

У заключному шостому розділі Іван Павло II нагадав про необхідність вдосконалення ринкових економічних інститутів, незважаючи на зникнення загрози з боку комуністичних режимів. Папа закликав до уважного ставлення до бідних, відмови від гріховного способу життя та установки (курсу) на справедливість.

Centesimus Annus Pro PontificeРедагувати

Слідом за публікацією «Centesimus Annus», ініціативна група на чолі з кардиналами Росаліо Хосе Кастільо Лара[it] і Джованні Лайоло вирішила звернутися до католиків, яка займає провідні позиції в бізнесі й фінансах, щоб вони сприяли поширенню соціального вчення Церкви. На заклик відгукнулися багато підприємців і банкіри, і за поданням кардинала Лари, Іван Павло II своїм хірографом[en] від 13 червня 1993 р. заснував фонд «Centesimus Annus Pro Pontifice» (CAPP[1])[2].

Метою фонду є поширення людських, етичних, суспільних і християнських цінностей, зокрема, цінностей, викладених в «Centesimus Annus». Фонд інформує лідерів ділового та професійного світу про соціальне вчення Католицької церкви, стимулює розширення ролі Церкви в сучасному суспільстві та шукає спонсорів для підтримки діяльності Ватикану[3].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати