Borophagus — вимерлий рід підродини Borophaginae, групи псових, ендемічних для Північної Америки з епохи середнього міоцену до епохи пізнього пліоцену 12—2 млн років тому[1].

Borophagus[1]
Період існування: 12–2 млн р. т. середній міоцен — пізній пліоцен
Borophagus secundus skull
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Підродина: Borophaginae
Триба: Borophagini
Підтриба: Borophagina
Рід: Borophagus
Cope, 1892
Типовий вид
Borophagus diversidens (4.5–2 Ma)
Інші види
Синоніми
Вікісховище: Borophagus

Еволюція ред.

Борофаги, як і інші борофагіни, відомі як пси, що розчавлюють кістки. Хоча це не наймасивніші з борофагінів, вони мали розвиненішу здатність розчавлювати кістки, ніж попередні, більші роди, такі як Epicyon, що, здається, є еволюційною тенденцією групи (Turner, 2004). Протягом епохи пліоцену Borophagus почали витіснятися родами Canis, такими як Canis edwardii, а пізніше Canis dirus. Ранні види Borophagus донедавна були віднесені до роду Osteoborus, але зараз роди вважаються синонімами[1].

Характеристика ред.

 
Реставрація Чарльза Р. Найта, 1902 рік

Типовими ознаками цього роду є опуклий лоб і потужні щелепи; палеонтологи в минулому вважали борофага, ймовірно, сміттярем[2]. Його крихкі премоляри та сильні м'язи щелепи були б використані для розколу кісток, як у гієни Старого Світу. Проте скам'янілості борофага настільки рясні й географічно поширені, що деякі палеонтологи зараз стверджують, що борофаг мав бути одночасно панівним хижаком свого часу, а отже, і активним хижаком, оскільки лише живлення стервом не могло б утримувати таку велику популяцію[3]. Вони відзначають, що не всі м'ясоїдні тварини зі здатністю чавити кістки є падлоїдами, як-от сучасна плямиста гієна; натомість вони інтерпретують здатність чавити кістки як пристосування до соціального полювання, де перевагу віддають повному використанню туші[3]. Вважається, що доросла тварина була ≈ 80 см у довжину, схожа на койота, хоча значно потужніша[4].

Примітки ред.

  1. а б в Wang, Xiaoming; Richard Tedford; Beryl Taylor (17 листопада 1999). Phylogenetic systematics of the Borophaginae (PDF). Bulletin of the American Museum of Natural History. 243. Архів оригіналу (PDF) за 30 вересня 2007. Процитовано 8 липня 2007.
  2. Lambert, David (1985). The Field Guide to Prehistoric Life. New York: Facts on File. с. 163. ISBN 0-8160-1125-7.
  3. а б Wang, Xiaoming; and Tedford, Richard H. Dogs: Their Fossil Relatives and Evolutionary History. New York: Columbia University Press, 2008. pp112-3
  4. Palmer, D., ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 220. ISBN 1-84028-152-9.