Bild

Bild (Більд, дослівно з німецької — малюнок, зображення) — найбільша німецька щоденна ілюстрована газета-таблоїд, яку друкує видавництво Axel Springer Verlag.. Перший випуск газети вийшов 24 червня 1952 загальним тиражем 455.000 примірників, мав чотири сторінки і поширювався безкоштовно. Засновником «Більда» є газетний Аксель Цезар Шпрінгер (1912-1985). Спочатку передплати на газету не існувало, але в даний час можна підписатися як на традиційну «паперову», так і на електронну версії видання. Щоденний наклад — близько 3,4 мільйона примірників, з яких продається в середньому близько 2,66 мільйона. Належить медіа-концерну «Axel Springer AG». У Німеччині називається «бульварної» і є яскравим представником німецькомовної жовтої преси.

Bild

Логотип
Країна	Німеччина
Тип	Щоденний Таблоїд
Формат	Нордичний
Періодичність	1 доба
Засновник	Axel Springer
Власник	Axel Springer AG
Видавець	Axel Springer SE
Головний редактор	Кай Дікманн
Засновано	1952
Політична належність	Правий популізм
Мова	німецька
Ціна	0,50-0,80 € (у залежності від регіону)
Головний офіс	Берлін
Наклад	2 086 125 пн-сб; 1 118 497 у неділю Bild am Sonntag (IVW 3/2015)
Веб-сторінка	bild.de
Bild на Вікісховищі

Зміст

Історія

Автомат з продажу газети Bild в Нюрнберзі (2007)

Стиль газети створений німецьким журналістом Акселем Шпрінгером за зразком «бульварної преси» Великої Британії, з якою він познайомився в Гамбурзі під час перебування там Британських Збройних Сил після Другої світової війни.

Перший випуск газети вийшов 24 червня 1952 загальним накладом 455 тис. примірників, мав чотири сторінки і поширювався безкоштовно (пізніше ціна була встановлена в 10 пфенігів, зараз газета у великих містах коштує 0,70 €). Перший великий заголовок звучав: «Кордон близько Гельмштедт гарантується!» (мається на увазі кордон з НДР). Спочатку підписки на газету не існувало, але в даний час можна підписатися як на традиційну «паперову», так і на електронну версії видання. Щоденний наклад — близько 3,4 мільйона примірників, з яких продається в середньому близько 2,66 мільйона (майже 33 тисячі з цієї кількості — в безпаперовому форматі — через інтернет), за передплатою розповсюджується близько 82,3 тис. примірників (з них близько 6,87 тисяч — підписка на електронну версію).

З 1952 по 1981

Спочатку передплати на газету не існувало, але в даний час можна підписатися як на традиційну «паперову», так і на електронну версії видання. Щоденний наклад — близько 3,4 мільйона примірників, з яких продається в середньому близько 2,66 мільйона

Аксель Цезар Шпрінгер

«Батьком» «Більда» став найвідоміший у світі газетний магнат Аксель Цезар Шпрінгер (1912—1985). Мрією Шпрингера було зробити цю газету найбільшою в Європі. І це йому вдалося, щоправда, через пару десятиліть. Аксель Шпрінгер якось обмовився, що «Більд» повинна стати «друкованим відповіддю телебаченню». Тоді теж намічалася втрата інтересу до друкованого слова і перемога телебачення на інформаційному полі була вельми реальною небезпекою. У Німеччині назва газети Bild вже давно стала синонімом поняття бульварної преси. Bild не залишає байдужим жодного жителя Німеччини, особливо тепер. Одні щодня читають цю газету, для інших вона — реакційна ворожа преса, «щелепу зла», як назвав її наприкінці 1970-х німецький публіцист Гюнтер Вальраффа, або ж — демократичний орган контролю або навіть окрема відточена форма журналістики. «Щоб управляти державою, мені потрібні тільки Bild і телевізор», — казав свого часу екс-канцлер ФРН Герхард Шредер.

Журналістика в стилі «Рембо»

Файл:Президент ФРН Крістіан Вульф і головний редактор Bild Кай Дикманн - кінець «дружби»?.jpeg

Президент ФРН Крістіан Вульф і головний редактор Bild Кай Дикманн — кінець «дружби»?

Ще в 1960-х і сімдесятих Bild була втіленням всього ворожого для позапарламентської опозиції в Німеччині. Студентський протестний рух закидав видавничому концерну Springer, якому, до речі, крім Bild, належать виданняDie Welt, Berliner Morgenpost і Hamburger Abendblatt, односторонню підтримку «істеблішменту». "У мої часи, — розповідає Гюнтер Вальраффа — журналісти Bild були такими собі Рембо, які проникали в будинок до людей як комівояжери. Фотографії часто отримували наступним чином: батькам, чиїх дітей зґвалтували й убили, погрожували зробити дитячі фото з моргу, якщо вони не дадуть якісь добровільно. Сьогодні в редакції Bild є і журналісти, які протестують проти таких методів, ось тільки вони не займають керівних посад ".

Bild, Ізраїль і євреї

А що, якби Bild була антисемітською газетою? Це означало б, що конструюються їм «народ» регулярно отримував би гранично спрощену порцію антиєврейською і антисемітської інформації, що лягло б на підготовлену до певної міри ґрунт і стало б вирішальною порцією смертельної отрути для повоєнної Німеччини — країни Голокосту. Bild, як і вся преса концерну «Аксель Шпрінгер», слід з 1967 року дуже конкретним і сформульованим видавцем і його найближчим оточенням правилам гри — Статуту концерну. До них відноситься сприяння примиренню німців та євреїв та підтримка держави Ізраїль.

Саме цей припис, свого роду «константа Акселя Шпрінгера», становить унікальність його медіаімперії, в тому числі і центру німецького «бульвару» — газети Bild. Berliner Kurier (Берлін) і Express (Кельн), що належать видавничому дому DuMont, а також швейцарський Blick і особливо британська The Sun є в цілому проізраїльська медіа, але ніде немає такої концентрації пов'язаних з Ізраїлем тем. А головне — настільки очевидного переважання проізраїльських публікацій на тлі постійно мінливої політичної ситуації.

Медійний і політичний роман Bild з Ізраїлем почався в червні 1967 року, під час і після переможної для Ізраїлю Шестиденної війни, що сприяла пробудженню проізраїльських настроїв в усьому світі, і не в останню чергу у євреїв Радянського Союзу. Хтось із жартівників сказав Шпрінгер, що він перетворив в 1967 році Bild в ізраїльську газету. Жартівник був недалекий від істини: перші сторінки газети були повні заголовків: «Про це [взятті Єрусалима] ми мріяли 2000 років»; «Битва за Єрусалим»; «Вже узятий Суецький канал»; «Світової війни не буде» та ін. Так було і під час війни Судного дня в 1973 році. Так було на початку XXI століття, коли Bild помістила в розпал т. зв. «Другої інтифади» палестинців проти Ізраїлю (2002) страшну фотографію жертв теракту з підписом: Schaut her, ihr Möllemänner! («Дивіться, Мьоллемани!»).

Ще десять років тому настільки відкрита проізраїльська позиція Bild була абсолютним винятком у німецьких медіа. Така політика газети залишається незмінною досі, і недавній обмін ізраїльського капрала Гілада Шаліта на 1027 палестинців супроводжувався великими фотографіями й однозначними формулюваннями: солдата міняють на терористів. Можна бути впевненим в тому, що змін у позиції Bild не передбачається і в найближчому майбутньому, яке, на жаль, напевно дасть газеті достатньо матеріалу про близькосхідному конфлікті, Ізраїлі та єврейство.

Bild і «новий фашизм»

Ульріке Майнхоф, ікона покоління 1968 року і пізніше терористка RAF (Фракція Червоної Армії) критикувала проізраїльську позицію Bild ще в 1967 році в видавався нею журналі «Конкрет». Основна теза Мейнхоф був досить болючим для Акселя Шпрінгера і його концерну: вона писала, що Шпрінгер і Bild виграли нарешті Сталінградську битву — але на двадцять п'ять років пізніше і на Синаї. Зрозуміло, центральним тут була теза про спадкоємність Шпрингера і його концерну — ворогів студентського руху — по відношенню до методів і пропаганді нацистів. Радикалізація німецького лівого руху досить швидко зробила його центральні фігури антисіоністом (або антисемітами, це питання перспективи). Ізраїль став — і багато в чому залишається для лівих інтелектуалів — «агресором», співробітничав з світовим імперіалізмом (з США в першу чергу, а й з політичною елітою Німеччини). Відповідно до цієї позиції, «новий фашизм», і Шпрінгер як його важливий репрезентант, переслідує «сьогоднішніх євреїв» — палестинців і революційних студентів. Перший посол Ізраїлю в Німеччині, Ашер Бен-Натан, який виступав у студентських аудиторіях Німеччини в 1969 році, бачив плакати такого змісту: «Шпрінгер і Натан — одна банда, як Даян» (Axel Springer und Ben-Nathan — eine Bande wie Dajan). Ізраїль був не основний (на відміну, скажімо, від В'єтнаму), але дуже суттєвою темою німецької політичної дискусії (іноді приймала характер напіввійськових дій) пізніх 1960-х. У культурній пам'яті німців Bild залишилась провокуючою все ще «фашистські» державні структури і нацьковувоючою їх на революційних студентів в 1968-му і в наступні роки. «Перша куля, яка поранила Руді Дучке, була випущена Шпрингером», — співав Вольф Бірман, поет, бард і дисидент з НДР, тоді активний противник Шпрингера, а в останні десять років колумніст газети Welt, видаваної концерном «Аксель Шпрингер».

Євгенія Гінзбург, автор «Крутого маршруту», свого часу досить критично назвала висловлювання Генріха Бьолля та інших німецьких «шістдесятників», які порівнюють Акселя Шпрингера і його видавництво з Гітлером і Геббельсом, наївними конструкціями «лівого Генріха». Гінзбург говорила дисидентам Льву Копєлєву і Раїсі Орловій: "Шпрингер видає книги та журнали усіх напрямків. І він допоміг нашим видавати [російський емігрантський журнал] «Континент». Чому ж ваш Брандт цього не зробив? Тому що він боїться розсердити наших правителів. Як же, їм важливіше всього розрядка, торгівля. Шпрингер — молодець, не побоявся … ".

1968 залишився в минулому; вчинили «марш по інституціям», тобто стали частиною політичного та медійного істеблішменту колишні анархісти і революціонери нерідко пишуть для Bild і Welt або займають керівні позиції в концерні Шпрингера. Тільки § 2 Статуту залишається незмінним, так само як і питання: чи можливо наказати філосемітизму, декларувати його, так би мовити, на договірній основі? Німеччина возз'єдналася в 1990 році, а Шпрингер, який зробив возз'єднання головною метою свого життя, помер у 1985-му. Bild дещо подорожчала і коштує сьогодні в кіоску 70 центів, будучи раніше найбагатотиражнішою, найбільш читаною і найбільш критикованою газетою Німеччини.

Справа «Шпрінгер проти Вальрафа»

Справа «Шпрінгер проти Вальрафа», тяглося сім років. Вирішив виступити проти імперії Акселя Цезаря Шпрінгера, Гюнтера Вальраф змінює зовнішність і поступає на роботу в Ганноверське відділення «Більд» під ім'ям Ганса Есера. Це співпраця тривала чотири місяці і далося Вальраф дуже нелегко. Можливо, вперше він говорить про те, що «з радістю вийшов би з ролі, ще не почавши грати …» «Більд» називали газетою «великих спрощень», її співробітники пишалися своїм умінням говорити просто про найголовніше. У редакційних коридорах можна було прочитати: «Більд» — це газета, яка захищає переслідуваних і пригноблених, допомагає бідним і приносить полегшення хворим. Шпрінгер ". Вальраф взявся довести, що це твердження хибне, що «Більд» — це наркотик для читачів, який не дає їм помічати справжні проблеми, створює спотворений моральний і політичний образ країни. Однак той, хто потрапляв у «Більд», ставав частинкою імперії Шпрингера і слідував її правилами. І робота тут — не просто спосіб заробляти гроші, це спосіб життя. Скоро це відчув на собі і Вальраф. "Що ж все-таки змінюється? — Записує він у щоденнику. — Відбуваються якісь події, ти береш участь в них, і волею-неволею щось до тебе прилипає. Не треба робити вигляд, що ти залишаєшся колишнім ". У 1977 році з'являється книга «Народження сенсації». Вальраф стверджує, що «Більд» не тільки спотворено передає інформацію і пересмикує факти, але іноді й вигадує їх. Навіть у замітці з десяти рядків газета примудряється бути тенденційною. Улюблені теми «Більд» — сенсаційні вбивства, зґвалтування, любовні історії, вампіри, НЛО. Газета культивує у своїх читачів страх, пророкуючи їм лиха і катаклізми. Подібно спрута, вона чіпко тримає їх у своїх щупальцях. Концерн Шпрингера починає цькування Вальрафа. Конституційний суд Німеччини встановив, що відтворення в книзі внутрішньоредакційних засідання є порушенням права на свободу друку і тому неприпустимо. Один за одним ідуть три судові процеси. Тим не менш, в 1979-му році у Вальрафа виходить нова книга «Свідки звинувачення. Опис „Більд“ тривають», а в 1981-му — «Довідник з „Більд“ до відмови». Вальраф, вдаючись до медичної термінології, стверджував, що всі три його книги, присвячені газеті «Більд» послідовно відображають історію її хвороби: анамнез, діагноз, терапія.

Бюро «Анти-Більд»

Викриття «Більд» далися Вальраф нелегко. «Ланцюгові пси Шпрингера» прослуховували і записували його телефонні розмови. Зломщикам вдалося знищити більше половини зібраних архівних матеріалів, щоправда, вони не знали про те, що інше було переведено на мікроплівки і заховано в надійному місці. А 18 березня 1980-го року був знайдений мертвим у своїй квартирі Хайнц Вільманн. Ця людина, яка перш працював редактором у кельнськом відділенні «Більд», був інформатором Вальрафа і головним «свідком обвинувачення». Результати розтину показали, що смерть настала природним шляхом. Але цьому навряд чи можна вірити, якщо врахувати, що йому постійно погрожували по телефону, а одного разу він був побитий. Але зусилля Вальрафа не пропали даром. Більше чотирьохсот письменників і журналістів публічно відмовилися від співпраці з виданнями Шпрингера, було створено бюро «Анти-Більд», яке надавало допомогу тим, хто постраждав від наклепу. Крім того, Вальрафа вдалося головне: посіяти сумніви в мільйонах читачів, які перш беззастережно довіряли цій газеті. На початку 2003 року року Вальраф разом з кількома німецькими правозахисниками приїхав до Росії, щоб відвідати Чечню і табори чеченських біженців в Інгушетії. Однак в московському аеропорту Шереметьєво журналіста затримали і відправили назад до Німеччини.

Сьогодні

Нині щоденний тираж «Більда» — «газети незалежною і понадпартійною», як вона себе проголошує, після прикрих помилок минулого становить понад 4,5 млн. Примірників. Це означає, що у неї більше 12 мільйонів читачів. Її штаб-квартира в Гамбурзі, газета має 33 регіональні редакції, виходить у 21 регіоні Німеччини. У її складі 800 штатних співробітників і сотні (у тому числі й автор цих рядків) вільних журналістів. Якщо років 30 тому навіть взяти в руки цю «газетку» для політика було рівносильно падіння рейтингу, а то й політичному самогубству, то тепер рідко хто з політичної еліти соромиться зізнатися в тому, що він читає цю газету: будь це сам канцлер, його міністри, боси концернів, менеджери провідних компаній. У газеті переважають короткі повідомлення, написані простою мовою і змістовно зведені до мінімуму. Як правило, головними темами стають історії та проблеми конкретних людей; абстрактні події персоніфікуються і зображуються у полемічній формі. Головна мета — викликати емоції у читача, тому нерідко використовується гра слів, прикметники в чудовій формі, заклики і прямі звернення до читача. «Більд» має три типи прийомів, визнаних підкреслити достовірність повідомлення: 1) кількісні дані, що стосуються віку; 2) кількісний дані, що стосуються багатства, грошей; 3) інші кількісний дані — час події, кількість жертв, учасників, показники розміру, ваги тощо. Незаперечна гідність «Більд» та її команди: знаходити теми і проблеми, які потім обговорюються по всій країні. Приклад. «Більд» першою з німецьких газет підняла тему екологічного податку, «заговорила» про реформу пенсійного забезпечення. А також за ініціативою газети розгорнулася компанія проти безсоромного підвищення цін після введення євро, проти війни в Іраку. «Загадка газети Bild полягає в тому, що високий рівень дизайнерського підходу він представляє таким чином, що людям все стає зрозуміло незалежно від наявності у них шкільного атестата, — міркує берлінський медіа-експерт Норберт Больц. Багато редакторів видавництва Springer бачать себе журналістами-художниками, які добре розуміють, що їх головне завдання — дизайн». Типовими для Bild є великоформатні заголовки, які граючи подають тему дня одним рядком: наприклад, «Wir sind Papst» (Ми — Папа), що стосується обрання Папою Римським Бенедикта XVI, або «Miss Germany» — про вибори Ангели Меркель канцлером ФРН. Вже стало традицією друкувати на першій шпальті «Більд» оголених красунь. Цю традицію підхопили багато бульварних видань майже у всіх країнах.

Цільова аудиторія — користувачі віком від 16 до 39 років, які хочуть цілодобово бути в курсі останніх новин; — Футбольні фанати, які слідкують за подіями в німецькому бундеслізі; — Молодь, яка планує поїздки на вихідні в залежності від прогнозу погоди; — Жінки, які цікавляться новинами зі світу зірок, і просто всі, хто протягом робочого дня хоче отримувати інформацію про останні новини. Рубрики: політика та економіка, регіональне додаток, туризм, здоров'я, автомобілі, спорт. Ексклюзивність: сенсації і скандали зі світу політики, економіки, спорту, шоу-бізнесу; ексклюзивні інтерв'ю з політиками; акцент на спортивні події. Актуальний для газети «Більд» є фактор персоналізації (коли суб'єктом, причиною або об'єктом уваги стає один або кілька людей). У текстах застосовується побутово-розмовна мова (тобто простота, «засміченість» німецької мови), що допомагає читачеві легше сприймати інформацію і довіряти. Рідко використовує іронію. Даний стилістичний вигляд газети «Більд» служить засобом для створення популістського іміджу, її доступності та «народності», відчуття у читача комфорту від легкості сприйняття інформації.

Електронна версія газети

Офіційний сайт газети: http://www.bild.de/:

• Прив'язка до соц. мережі «Facebook»;
• 297 млн відвідувачів;
• Головний Редактор Джуліан Reichelt;
• Bildmobil.

Цільова аудиторія

• 58 % чоловіків;
• 67 % користувачів від 20 до 49 років;
• 43 % мають високий рівень освіти (мін. Висока / середня школа);
• 62 % мають чистий сімейний дохід € 2,000 і більше.

Bildmobil

Інтернет-пропозиція: BILDmobil Startset на основі карт попередньої оплати (prepaid card). З покупкою цієї пропозиції користувачі отримували sim-карту для стільникового зв'язку і безкоштовний доступ до мобільного порталу BILD зі свого телефону. Тобто BILD почала свій власний бізнес у сфері телекомунікації, користуючись купленим мобільним сервісом; вийшло щось на зразок приватної марки продукту в мережі гіпермаркетів.

Посилання

• www.bild.de (нім.)
• https://web.archive.org/web/20151223002817/http://www.studfiles.ru/preview/3189350/
• http://world.lib.ru/r/romanowskij_w_s/bild.shtml
• http://os.colta.ru/media/paper/details/31381/?expand=yes
• https://www.livelib.ru/book/1000595760
• http://www.advi.ru/magazin/2010-03/GermanEffie_Bildmobil.pdf