Ars Moriendi («Мистецтво вмирати») — назва двох латинських текстів (публікуються приблизно з 1415 по 1450 рр.), що оповідають про процедури, передуючі праведній смерті, і пояснюють, як «померти добре» відповідно до християнських заповідей пізнього середньовіччя. Ці тексти спочатку використовувалися священиками для обряду відспівування, потім вони набули поширення у формі ілюстрованих книг.

«Мистецтво вмирати»
Автор Невідомий
Назва мовою оригіналу Ars Moriendi
Мова Латинська
Жанр Трактат (література)
Видано 1415-1450 (?)

Текст було написано в історичному контексті наслідків жахів Чорної смерті і, як наслідок, соціальних потрясінь XV століття. Книга була дуже популярна, переведена на більшість західноєвропейських мов, і стала першим в західній літературній традиції керівництвом до смерті і вмирання.

Існували дві версії: первісну «довгу версію» пізніше змінила «коротка версія», що містить 11 ксилографій, з повчальними зображеннями, які можна було б легко пояснити і запам'ятати.

Оригінальну «довгу версію», звана Tractatus (або Speculum) artis bene moriendi, було складено в 1415 році анонімним домініканським ченцем, ймовірно, за дорученням Констанцького собору (1414—1418, Німеччина). Це був широко відомий трактат, перекладений на більшість західноєвропейських мов, в той час дуже популярний в Англії, де традиції «втішної» літератури про смерть збереглися до XVII століття.

У 1650 році «Святе Життя і Свята Смерть» (англ. Holy Living and Holy Dying) стала художньою кульмінацією такого роду літератури.

Трактат «Ars Moriendi» був також в числі перших книг, надрукованих на друкарській машині, і мав широке поширення в більш ніж 100 виданнях до 1500 року, зокрема, в Німеччині. Довга версія дійшла в ≈300 версіях рукописів.

Цикли гравюр, розміщених у цих виданнях, зображували боротьбу ангелів і демонів за людину. Вмираючий міг лежати в передсмертній агонії в ліжку, а його душа відлітала через рот і передавалася в руки одному із сонму ангелів[1].

Див. також ред.

Джерела ред.

Література ред.

Ресурси Інтернету ред.

Примітки ред.

  1. Дж. Холл. Словарь сюжетов и символов в искусстве. — М.: Крон-пресс, 1996. — С. 640