Бугила лісова
Бугила́ лісова[1][2] (Anthriscus sylvestris) — багаторічна трав'яниста приполярно-альпійська рослина родини окружкові (Apiaceae).
| Бугила лісова | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Аралієцвіті (Apiales) |
| Родина: | Окружкові (Apiaceae) |
| Рід: | Бугила (Anthriscus) |
| Вид: | Бугила лісова (A. sylvestris)
|
| Біноміальна назва | |
| Anthriscus sylvestris | |
Етимологія ред.
Біологічна назва роду Anthriscus походить від грецьких слів anthos — квітка та richos — паркан, а видова від лат. sylvestris — «лісовий»[3].
Опис ред.
Стояча, запушена рослина заввишки до 1,5 м. Плоди 6-10 мм, голі, гладкі, дзьоб до 1 мм. Хромосом: 2n = 16.
Поширення ред.
Росте в Африці, Європі (у тому числі Україні), Азії (як тропічній так і помірній), натуралізований у Канаді, США, Чилі. Населяє трав'янисті місця, краї рідколісь.
Практичне використання ред.
Рослину вживають у їжу. Молоде зілля бугили містить 3,9 % вуглеводів, 2,5 % білків, різні органічні кислоти та вітаміни.
Через сильну духмяність і аромат вживають у суміші з рослинами без запаху. З молодого листя бугили разом з листям яглиці готують щі, окрошку, холодний борщ.
Свіже коріння має близько 1 % цукру, 14,7 % крохмалю, 5,7 % цукрози. На Кавказі (Абхазія, Аджарія) з подрібненого кореня готують сусло та женуть спирт. Стебло і листя маринують і квасять про запас.
У деяких районах нашої країни молода, очищена від шкірки стеблина бугили слугує ласощами для дітей.[4]
Галерея ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ О. І. Лісовець. Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар'я // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VIII Міжнародної наукової конференції. — 2015. — С. 43–45.
- ↑ В. І. Буняк, В. І. Гнєздилова, Н. Л. Антків. Аналіз флори урочища «зимір» в передгір’ї Чорногори // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія Біологія. — 2008. — С. 8–15.
- ↑ Dictionary of Botanical Epithets. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 3 жовтня 2016.
- ↑ Рева М. Л., Рева Н.Н. Дикі їстівні рослини України. — Київ : Наукова думка, 1976. — С. 29–31.
Джерела ред.
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Посилання ред.
- Germplasm Resources Information Network (GRIN) [Архівовано 17 травня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
- Flora of NW Europe[недоступне посилання з червня 2019] (англ.)
- Flora of Iceland (webpage of Icelandic Institute of Natural History) [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] (ісл.)
- Euro+Med PlantBase [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
|
Це незавершена стаття про окружкові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |