Відкрити головне меню

8-ма окрема бригада спеціального призначення (СРСР)

8-ма окрема бригада спеціального призначення (8 обр СпП, в/ч 65554) — формування військ спеціального призначення Радянської армії, що існувало у 1962—1992 роках.

8-ма окрема бригада спеціального призначення
рос. 8-я отдельная бригада специального назначения
Засновано 15 грудня 1962
Країна  Радянський Союз
Належність ГРУ ГШ ЗС СРСР
Вид Радянська армія
Тип спеціальні сили
Роль спеціальна розвідка
спеціальні операції
прямі бойові дії
Чисельність бригада
У складі ПрикВО
Дислокація  Українська РСР
м. Ізяслав
Розформовано 1992
Знаки розрізнення
Нарукавний
знак
USSR Airborne troops emblem2 1991.jpg

Бригада брала участь у вторгненні до Чехословаччини 1968 року і війні в Афганістані 1979—1989 років. В 1990 році більша частина бригади була розгорнута на Північному Кавказі.

Після розпаду СРСР бригада увійшла до складу Збройних сил України і в 2003 році була переформована як 8-й окремий полк спеціального призначення.

ІсторіяРедагувати

Історія бригади розпочалася 24 жовтня 1950 року, коли директивою Міністерства оборони СРСР командувачам армій та військових округів, було наказано сформувати при механізованих та загальновійськових арміях, а також при деяких військових округах окремі роти спеціального призначення. Під документом стояли підписи військового міністра маршала Василевського та начальника Генштабу генерала армії Штеменка. Згідно з цією директивою під керівництвом Головного розвідувального управління Генерального Штабу (ГРУ ГШ) до 1 травня 1951 р. було сформовано 46 окремих рот військ спеціального призначення, кожна чисельністю в 120 солдатів. Загальна чисельність створених військ спеціального призначення становила 5520 осіб. Так, у Ізяславі з'явилася 36-та окрема рота спеціального призначення. У 1957 році керівництво Збройних сил СРСР прийняло рішення переформувати 5 рот спеціального призначення в батальйони, до кінця року вони були створені. 36-та окрема рота спеціального призначення була переформована в 36-й окремий батальйон спеціального призначення у Прикарпатському військовому окрузі. За результатами навчань, виявилось що для ефективніших дій військ спеціального призначення у потрібні більші сили. Директивою Генштабу від 27 березня 1962 року були розроблені проекти штатів бригад військ спеціального призначення для мирного та військового часу. З 1962 року почалось створення 10 кадрованих бригад, формування було завершено до кінця 1963. Бригади формувались в основному особовим складом ПДВ та сухопутних військ. Формування 8-ї окремої бригади спеціального призначення розпочалося 15 грудня 1962 року на базі 36-го окремого батальйону спеціального призначення у Прикарпатському військовому окрузі, розташованого в Ізяславі Хмельницької області[1].

Вторгнення до ЧехословаччиниРедагувати

1968 року бригада брала участь у вторгненні до Чехословаччини, так званій операції «Дунай»[2]. Серед виконаних завдань: спеціальна група майора В. І. Большакова розблокувала залізничну станцію у м. Кошице, а група лейтенанта М. Личака нейтралізувала мережу підпільних радіостанцій та провела розвідку військових об'єктів[3].

Радянсько-афганська війнаРедагувати

У лютому 1985 р. в Ізяславі, Хмельницька область, на базі 8 ОБр СпП ПрикВО було сформовано 186-й окремий загін спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу (186 ОЗ СпП), командиром якого був призначений підполковник К. К. Федоров. 31 березня 1985 року загін спеціального призначення був переданий до складу 40-ї армії й організаційно включено до 22-ї бригади спеціального призначення. Основним місцем дислокації загону став населений пункт Шахджой, спецпризначенці з Ізяслава також розміщувалися в кишлаку Лашкаргах[3]. Загін формувався за спеціальним «афганським» штатом — 538 осіб (що вдвічі перевищувало звичайний). 22 лютого 1985 року командир 22-ї бригади спеціального призначення САВО полковник Герасимов Д. М. отримав наказ ввести бригаду до Афганістану. 7 квітня 1985 року 186-й окремий загін спеціального призначення ввійшов до Афганістану, де в 1985 році спецпризначенці здійснили 200 бойових виходів та 45 оглядових вильотів[4]. Загалом, за три роки перебування в Афганістані 186 ОЗ СпП зробив 850 бойових рейдів, знищив близько 1000 бойовиків, 79 автомобілів, 17 безвідкатних гармат, 5 мінометів, 10 гранатометів, 6 переносних зенітних ракетних комплексів та іншої зброї[2].

Бій у районі кишлака ДуріРедагувати

31 жовтня 1987 року одна з груп 186 ОЗ СпП під час перехоплення каравану зі зброєю в районі кишлака Дурі зазнала великих втрат[5][2]. Із 17 бійців загинуло 11, серед них і командир групи — старший лейтенант Оніщук. Події розпочалися 28 жовтня 1987 року, коли старший лейтенант Олег Оніщук отримав наказ вирушити в район кишлака Дурі та організувати засідку на можливому шляху душманського каравану. Оніщук вважався вже досвідченим командиром групи — на його рахунку вже було 10 взятих ним караванів. Група Оніщука створила засідку і ввечері 30 жовтня з відстані 700—800 м вогнем стрілецької зброї зупинила машину повстанців. Моджахеди намагались відбити машину, але розвідники навели на супротивника пару Мі-24, котрі розсіяли «духів». Оглянути знищений караван вирішили з ранку за підтримки гелікоптерів і оглядової групи, котрі повинні були прийти на допомогу о 6:00 ранку 31 жовтня. На ніч Оніщук виставив на позицію два кулемети, і група всю ніч провела у декількох сотнях метрів від розстріляних машин, не наважуючись до них підійти. Точно знаючи час появи підкріплення, Оніщук все ж ризикнув, і о 5:45 ранку розпочав з п'ятьма розвідниками спускатись до машин. Для зв'язку зі штабом загону разом з бійцями за старшого залишився молодший лейтенант Горєлов. Раптом за 50 метрів від машин каравану група Оніщука потрапила під обстріл. Оніщук вирішив відходити до одного з кулеметних розрахунків, який виявився ближче, ніж основна частина групи. Кулеметники прикривали відхід, проте цього було вже замало. Тоді для прикриття ядра групи залишився сержант Юрій Ісламов. Розстрілявши весь боєкомплект, він підірвав себе гранатою. Оніщук не дійшов до рятівної вершини гори метрів тридцять, коли його все ж таки вбили. Молодший лейтенант Костянтин Горєлов до прибуття гелікоптерів з іншими розвідниками відбив 12 атак моджахедів. О пів на восьму, прилетіли бойові гелікоптери Мі-24, а у восьмій годині ранку прибула на Мі-8 група капітана Ярослава Горошко. Гелікоптерам вдалося потужним вогнем розсіяти противника. Розвідники розпочали збирати тіла загиблих: ланцюг із тіл протягся від знищеного каравану і майже до вершини гори. На самій вершині лежало тіло вбитого кулеметника Ігоря Москаленко. Декілька тіл, у тому числі тіло Олега Оніщука, були понівечені[6][7].

 
Надмогильний пам'ятник Юрія Бєлєнка — полковника, майстра спорту СРСР, одинадцятикратного рекордсмена світу з парашутного спорту

Пізніше виявилось що 20 розвідників були атаковані близько двохсотьма моджахедами, із яких розвідники знищили 63-х. Всього загинуло 11 розвідників: Таїр Джафаров, Олег Іванов, Юрій Ісламов, Ігор Москаленко, Яшар Мурадов, Марат Мурадян, Еркін Саладієв, Роман Сидоренко, Олександр Фурман, Михайло Хроленко, Олег Оніщук. Невдовзі, молодший сержант Юрій Ісламов, старший лейтенант Олег Оніщук, та капітан Ярослав Горошко стали Героями Радянського Союзу (перші двоє посмертно)[8]. Інші загиблі розвідники отримали посмертно ордени Радянського Союзу.

У травні 1988 року 186 ОЗ СпП ГРУ ГШ ЗС СРСР був виведений з Афганістану до місця постійної дислокації частини. На додачу на початку грудня 1990 року з Німеччини до Ізяслава була передислокована 794-та окрема рота спеціального призначення ГРУ ГШ ЗС СРСР.

Північний КавказРедагувати

В 1990 році більша частина бригади була розгорнута в Тбілісі та Вазіані, Грузинська РСР, для придушення масових виступів.

УкраїнаРедагувати

Від 1 січня 1992 року перейшла під юрисдикцію України, і згодом була переформована як 8-й окремий полк спеціального призначення.

ВишкілРедагувати

1963 року, влітку, особовий склад бригади на території Білоруського військового округу здійснив 702 десантування з літаків Ан-2, Лі-2 та Ан-12. Пізніше, було підраховано, що за 50 років хмельницькі спецпризначенці виконали 135 тисяч стрибків з парашутом[3].

У 1967 році бригада брала участь у маневрах «Дніпро». Ізяславські спецпризначенці були нагороджені Пам'ятним прапором Військової Ради Прикарпатського військового округу[2].

1969 року бригада брала участь у оперативно-стратегічних навчаннях у Рязанській області. Метою навчань було відпрацювання бойового застосування військ спецпризначу. Для забезпечення перекидання особового складу і вантажів в тил ворога використовувалася військово-транспортна авіація. Аеродром взльоту та посадки — Дягілево.

8-ма окрема бригада спецпризначу показала відмінні результати в ході навчань «Весна-75», «Авангард-76», «Захід-81», «Дозор-86», «Осінь-88»[9].

СтруктураРедагувати

Організаційно-штатна структура 8-ї окремої бригади спеціального призначення станом на 1963 рік була наступною: штаб бригади (близько 30 осіб), один розгорнутий загін СпП (за штатом 164 чоловіка), загін спецрадіозв'язку за скороченим штатом (близько 60 осіб), три зкадрованих загони СпП, два зкадрованих окремих загони СпП, рота господарського забезпечення. Окрім того в бригаді були такі згорнуті підрозділи: рота спеціального мінування, група спеціального озброєння (ПТРК, РС «Град-П», ПЗРК). У мирний час чисельність скадрованої бригади не перевищувала 200—300 осіб, за штатми військового часу повністю розгорнута окрема бригада спеціального призначення мала у своєму складі понад 2500 осіб.

  • управління, штаб бригади
  • 1-й загін спеціального призначення (розгорнутий)
  • 2-й загін спеціального призначення (кадрований)
  • 3-й загін спеціального призначення (кадрований)
  • 4-й загін спеціального призначення (кадрований)
  • окремий загін спеціального призначення (кадрований)
  • окремий загін спеціального призначення (кадрований)
  • загін спеціального зв'язку (скороченого штату)
  • рота матеріального забезпечення (кадрований)
  • рота спеціального мінування (кадрований)
  • група спеціального озброєння (кадрований)

КомандуванняРедагувати

Командири
  • (1963—1966) полковник Середній Павло Спиридонович
  • (1966—1972) полковник Бєлятко Леонорій Петрович
  • (1972—1979) полковник Іванов Едуард Степанович
  • (1979—1982) полковник Лук'янець Григорій Григорович
  • (1982—1990) полковник Ковальов Олександр Миколайович
  • (1990—1992) полковник Поляков Леонід Леонтійович
Заступники

ПосиланняРедагувати

  1. Славетні частини розвідки. Сайт ГУР МО України.
  2. а б в г “Спецназ” дешевим не буває”. http://www.gur.mil.gov.ua/. Військо України. 2013-01-01. Архів оригіналу за 2014-08-02. 
  3. а б в Олексій Тригуб. Ювіляри ізяславсько-хмельницького гарту Архівовано 9 серпень 2014 у Wayback Machine., Народна армiя, № 231 (5083), 15 грудня 2012.
  4. Українці-розвідники в афганській війні 1979—1989 років
  5. Красюк В. П. Бой у кишлака Дури / К. : Полиграфкнига, 2007. — 398 c.
  6. Буковский С. В. Бой у кишлака Дури
  7. Душу — Богу! Жизнь — Отчизне! Честь — никому!, Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України.
  8. Герой Радянського Союзу Горошко Ярослав Павлович, Служба зв'язків з громадськістю ГУР МО України.
  9. Олег Нечаєв, Агентство «УНІАН».
  10. Administrator. Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "Третій Тост", № 18 (402), 2009 рік, вересень. www.usva.org.ua. Процитовано 2017-08-17. 

Зовнішні посиланняРедагувати