Відкрити головне меню
Проект 615
Quebec class SS.svg
Submarine M-296 2016 G1.jpg
M-296 проекту А615 в Одесі
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 1953-1957 рр (29 човнів)
Виведений зі складу флоту 1956-1965 рр
Основні характеристики
Тип корабля Малий торпедний ДПЧ
Позначення проекту 615
Розробник проекту ЦКБ-18 (рос.)[ru]
Головний конструктор А. С. Касацієр
Класифікація НАТО Quebec
Швидкість (надводна) 16 вузлів (30 км/год)
Швидкість (підводна) 15 вузлів (28 км/год)
Робоча глибина занурення 100 м
Гранична глибина занурення 120 м
Автономність плавания 10 діб
Екіпаж 29-33[1] особи
Розміри
Водотоннажність надводна 406 т
Водотоннажність підводна 504 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 56,6 м
Ширина корпусу найб. 4,45 м
Середня осадка (по КВЛ) 3,6 м
Озброєння
Артилерія спарений автоматична 25-мм гармата 2М-8
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 4 ТА калібру 533-мм, (4 торпеди)
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

Проект 615 (А615) ( Quebec) — тип малих підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 29 човнів цього проекту. Планувалося побудувати 100 човнів. Єдиний проект ПЧ з підводним рухом на дизельному двигуні. Підводні човни цього типу призначалися для захисту портів, військово-морських баз і місць розосередженого базування ВМФ СРСР від нападу кораблів противника, а також для нанесення торпедних ударів по кораблях і судам противника в умовах позбавленими перешкод і шхер. Як і їхні попередники типу «Малютка», підводні човни цього проекту для підвищення оперативної мобільності флоту могли перекидатися на інші театри військових дій залізничним транспортом. Транспортування залізницею за проектом повинна була відбуватися з мінімальним демонтажем конструкції.

ІсторіяРедагувати

ПроектуванняРедагувати

Проект 615 був розроблений відразу після німецько-радянської війни і був розвитком підводних човнів типу «Малютка». Поштовхом до його створення був вихід в липні 1946 року постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого розвитку робіт у галузі створення ПЧ з єдиним двигуном». Згідно з цією постановою в ЦКБ-18 (рос.)[ru] були розпочаті роботи по створенню дослідного зразка підводного човна з єдиним двигуном за типом єдиного двигуна з хімічним поглиначем вапняним (ЄД-ХПВ), працюючим по замкнутому циклу з використанням кисню для окислення палива і твердого хімічного поглинача для видалення вуглекислого газу. Головним конструктором корабля був призначений А. С. Кассацієр, його заступниками стали А. К. Назаров та С. Є. Ліпеліс.

БудівництвоРедагувати

Після успішних випробувань головного корабля проект пішов в серійне виробництво в модифікації А615, що відрізнявся тільки установкою однієї цистерни для рідкого кисню замість двох, при збереженні тієї ж ємкості . У 1949 році на заводі «Судомех», для перевірки розташування механізмів і обладнання був побудований дерев'яний макет у натуральну величину. У березні 1950 року заклали дослідний човен (М-254), а в серпні спустили його на воду. З вересня почалися його швартовні випробування. У липні 1951 року - заводські випробування. Тільки через рік вдалося приступити до державних. Будівництво усієї серії очолював Є. П. Корсак. Між спуском і початком швартовних випробувань в 1954-1955 роках становив 1-2 місяці. Тривалість швартовних випробувань перших човнів була 5,5 місяця, наступних - 2 місяці. Заводські ходові а потім і державні випробування проводилися в Таллінській військовій базі.

Будівництво цих підводних човнів на заводі імені А. Марті було пов'язане з великими труднощами - верф не будувала ПЧ вже 15 років. Але на відміну від секційного методу (на «Судомехе») тут будували блоковим. Цей метод був ефективнішим: стапельний період становив близько 120 днів, а загальний цикл побудови скорочувався на 20-25%, зменшувалися витрати і трудомісткість - знижувалася собівартість. Крім того відрізнявся і метод спуску - на «Судомехе» зі стапеля знімали двома плавкранами, а на заводі імені А. Марті викочували на візках прямо в плавдоки і потім спускали його на воду. Всього з 1953 по 1959 роки, крім головного човна проекту 615 було випущено 29 човнів модифікації А615. 23 з них були побудовані на ССЗ «Судомех» і 6 - на Адміралтейському ССЗ (до грудня 1957 року - ССЗ ім. А. Марті).

КонструкціяРедагувати

 
Корма і гвинти проекту

За архітектурою корпусу підводні човни цього проекту були півторакорпусними. Міцний корпус поділявся поперечними перегородками на 7 відсіків. Поперечні перегородки, що обмежували третій відсік (центральний пост), повинні були витримати тиск 10 кгс / кв. см, решта перегородок розраховувалися на 1 кгс/кв. см..

ОзброєнняРедагувати

Човни були озброєні чотирма торпедними апаратами в носовій частині, для яких не було передбачено перезаряджання торпед в морі. На перших човнах було встановлено спарену 25-мм зенітну гармату в обтічній формі передньої частини рубки, що робило цей проект останнім у світовій практиці з палубними гарматами.

Енергетичне обладнанняРедагувати

Відмінною особливістю цього типу малих підводних човнів стала наявність єдиних повітро-незалежних двигунів для підводного ходу. Як головний двигун був прийнятий дизель 32Д потужністю 900 к.с., для форсованих режимів призначалися два дизельні двигуни М50П по 700 к.с., високошвидкісних, але з набагато меншим моторесурсом. Для підводного плавання на дизельних двигунах головний човен мав дві цистерни з рідким киснем загальною масою 8,5 тонн і 14,4 тонни хімічного поглинача вапняного типу. Також, на середньому валу був електродвигун ПГ-106 потужністю 100 к.с..

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнанняРедагувати

  • Активний гідролокатор Тамір-5;
  • Пасивний гідролокатор “Фенікс”;
  • Nakat ESM-System;
  • Система розпізнавання “свій-чужий”.

Малі розміри човна і конструкція не дозволяли встановлювати сучасні системи гідроакустичного обладнання.[2]

ЕксплуатаціяРедагувати

Човни А615 користувалися поганою славою у підводників, через високу пожежонебезпечність їх називали «запальничками» і практично не експлуатувалися.

Ремонти і модернізаціїРедагувати

Після другої пожежі з потопленням човнів і з людськими втратами човнам проекту А615 було заборонено до з'ясування причин плавати при роботі дизелів по замкнутому циклу (тобто фактично в підводному положенні). Після розслідування цієї аварії на заводах-будівниках, модернізувалася киснева система, додатково встановлювалася: автоматична апаратура для замірів складу кисню і вуглекислоти; система піногасіння та інші технічні засоби. Саме застосування рідкого кисню як окислювача палива викликало експлуатаційно-технічні складності і підвищувало пожежонебезпеку. Через це на базі проекту А615 був розроблений модернізований - 637, де замість рідкого кисню використовувався продукт Б-2. Для його відпрацювання було розпочато переобладнання останнього човна проекту А615 М-361 ( але роботи завершені не були).

ІнцидентиРедагувати

  • 12 серпня 1956 підводний човен М-259 під командуванням капітана 3-го рангу Є. В. Бутузова відпрацьовував навчальні задачі на полігоні в західній частині Фінської затоки, коли в результаті зниження частки кисню в газовій суміші відбувся об'ємний вибух у відгородці середнього дизеля. При вибуху загинули три члени екіпажу, інженер-механік старший інженер-лейтенант М. П. Первухін задихнувся в диму, важкі травми та опіки отримали ще шість осіб. Поранених евакуювали торпедні катери, а підводний човен на буксирі відвів в Кронштадт протичовновий корабель. Державна комісія, що займалася розслідуванням аварії, недоробок в конструкції човна не виявила і визнала причиною події недоліки організації служби, за що Є. В. Бутузов був понижений у званні.
  • 26 вересня 1957 підводний човен М-256 (англ.) проходив випробування на швидкість на мірній милі Таллінського полігону неподалік від півострова Вімсі (Фінська затока). У результаті зниження частки кисню в газовій суміші стався об'ємний вибух в вигородці середнього дизеля. Пожежа, підживлюючись киснем з цистерни, поширилася на четвертий, п'ятий і шостий відсіки. Перебіркові двері були заблоковані уламками і тілами загиблих. У результаті командир човна капітан 3-го рангу Ю. С. Вавакін наказав екіпажу решти відсіків вийти на верхню палубу і зібратися в огорожі рубки. Прибуле до місця аварії рятувальне судно намотало на гвинт зчіпний канат, а підійшовший есмінець, побоюючись вибуху, відійшов від терплячого лихо човна на значну відстань. У зв'язку з відсутністю засобів пожежогасіння, пожежа у відсіках тривала, поки не вигоріли ущільнення забортних отворів, після чого всередину корпусу почала надходити вода, човен втратив поздовжню остійність і з диферентом на корму затонув. З води вдалося підібрати тільки сімох членів екіпажу (35 людей загинуло), так як підводний човен був оснащений лише сімома рятувальними жилетами. Жоден із загиблих в морі моряків не був знайдений.

Спочатку було констатовано, що причину аварії неможливо встановити, але у 1958 році це було переглянуто.[3]


Сучасний статусРедагувати

У 1965 році човни проекту А615 були виведені з бойового складу ВМФ СРСР через нездатнісь плавати в підводному положенні спричинене вибухонебезпечністю головної ЕУ. З 1967 року човни перебували на консервації і у 1980 році були здані на металобрухт, два з них стали музеями але вже попереднього проекту “Малютка”. До теперішнього часу як експонати збереглися два підводні човни проекту А615 - М-261 демонструється в Краснодарі, М-296 знаходиться в Одесі (експонується під позначенням М-305).

Оцінка проектуРедагувати

ПредставникиРедагувати

Назва Заводський № Закладений Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту
Завод імені А. Марті, Таллін
М-255 664 08.09.1953 16.09.1954 10.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-256[en] 665 23.09.1953 15.09.1954 21.12.1955 26.9.1956, затонув внаслідок пожежі
М-257 666 10.11.1953 30.09.1954 10.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-258 667 18.11.1953 04.11.1954 21.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-259 668 12.01.1954 05.11.1954 13.12.1955 12.8.1956, затонув внаслідок пожежі
М-260 669 14.02.1954 21.05.1955 31.07.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-261 1070 23.02.1954 21.05.1955 31.07.1956 1965, з 1967 на консервації, з 1980 музей в Краснодарі
М-262 1071 20.03.1954 12.07.1955 31.07.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-263 1072 08.04.1954 02.08.1955 02.11.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-264 1073 04.06.1954 14.09.1955 03.10.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-265 1074 15.07.1954 09.09.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-266 1075 30.08.1954 30.10.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-267 1078 15.10.1954 14.01.1956 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-268 1079 20.11.1954 16.04.1956 26.12.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-269 1080 30.11.1954 17.03.1956 27.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-295 701 10.01.1955 03.04.1956 16.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-296 702 01.02.1955 04.04.1956 23.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, з 1980 музей в Одесі
М-297 703 05.08.1955 29.07.1956 29.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-298 704 02.08.1955 30.06.1956 31.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-299 705 19.09.1955 04.10.1956 30.11.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-300 711 27.09.1955 12.10.1956 30.11.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-301 713 07.01.1956 23.02.1957 27.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-321 715 24.12.1955 23.02.1957 23.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
Адміралтейський завод, Ленінград
М-351 801 24.03.1954 04.07.1955 03.08.1956 затонув внаслідок пожежі
М-352 802 10.04.1954 07.10.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-353 803 15.05.1955 26.04.1956 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-354 804 23.06.1955 05.06.1956 25.11.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-355 805 08.07.1955 17.04.1957 01.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-356 816 05.04.1956 27.04.1957 20.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. A.B. Schirokorad: Sowjetische U-Boot-Nachkriegsbauten. S. 145.
  2. Oleg A. Godin, David R. Palmer: History of Russian underwater acoustics. S. 465.
  3. Einsatzgeschichte von M-256 bei deepstorm.ru, gesichtet am 11. November 2011

ЛітератураРедагувати

  • А.Б. Широкорад Советские подводные лодки послевоенной постройки' Москва 1997, ISBN 5-85139-019-0.
  • А. Е. Тарас Дизельные подводные лодки 1950—2005 М. Харвест 2006 ISBN 5-17-036930-1

ПосиланняРедагувати