Аморійські мученики

(Перенаправлено з 42 Аморійські мученики)

Аморійські мученики (грец. 42 Μαρτύρων των εν Αμορίω, англ. 42 Martyrs of Amorium, фр. Saints Martyrs d'Amorium) — святі, мученики, 42 полонених в Аморії візантійські воєначальники. За відмову перейти в іслам були вбиті за наказом халіфа Аль-Васіка 845 р. у місті Самаррі. Пам'ять — 19 березня (6 березня за юліанським календарем)

42 Аморійські мученики
March6.jpg
Святих
Помер 845
У лику мучеників
День пам'яті 19 березня за Григоріанським календарем

ПередумовиРедагувати

 
Мініатюра із зображенням облоги Аморія

В 837 році, візантійський імператор Теофіл захопив рідне місто арабського халіфа Аль-Мутасима, після чого влаштував пишні святкування у своїй столиці Константинополі. Згідно з історичними даними, Теофіл організував тріумф на іподромі і наказав наповнити громадські фонтани міста вином. Наступного, 838 року прагнучи помсти, Аль-Мутасим очолив військовий похід до рідного міста Теофіла — Аморія. У липні відбулась битва в якій візантійці зазнали драматичної поразки від арабського воєначальника Афшина. Імператор, скориставшись хаосом зумів втекти, залишивши своє рідне місто на власну долю.[1]

На той час Аморій був одним із найбільших міст Візантійські імперії і відігравав роль столиці обширної провінції (теми, грец. θέμα)) Анатолікон, (грец. Άνατολικῶν). Сюди у літку 838 року, підійшли мусульманські війська очолювані безпосередньо халіфом Аль-Мутасимом. У зв'язку із визначним становищем Аморія, тут під час облоги сконцентрувались і великі візантійські сили очолювані вищими військовими чинами, включаючи 7 стратигів — правителів тем. Після 12-ти денної облоги завдяки зраді 15 серпня мусульманам вдалось взяти місто[2] після чого, значна частина його жителів і гарнізону були винищені, а решта відправлена у полон. По дорозі до Сирії їх також майже всіх перебили через нестачу води і продовольства. Залишились тільки високопоставлені в'язні, котрі були доставлені до тодішної столиці халіфату міста Самарри та кинуті до в'язниці. Там вони утримувалися в дуже важких умовах протягом майже 7 років. Всі пропозиції візантійців про викуп або обмін полонених відкидалися.

МучеництвоРедагувати

Наступник аль-Мутасима халіф аль-Васик вирішив примусити бранців до переходу в іслам. Припускаючи що після тривалого ув'язнення візантійські воєначальники вже зламані, він став підсилати до них «доброзичливців», які приносили їжу і одяг та заводили розмови про зречення від християнства. Серед цих агентів були і греки, зокрема колишній візантійський воєначальник Вадитцис зрада якого привела до взяття Аморія. Особливий наголос посланці халіфа робили на те, що Бог сприяє саме мусульманам, оскільки приносить їм військові перемоги. Полонені з презирством відкинули всі ці аргументи, вказавши, що в своїх поразках християни винні самі, тому що прогнівили Бога своїми гріхами.

Нарешті халіф, переконавшись у непохитності в'язнів і роздратований їх прокльонами на адресу Мухаммеда, наказав віддати їх на страту. Один з полонених проявив малодушність, але радники сказали халіфу: «Якщо він своєї віри не зберіг, то й нашу не збереже», і його також засудили на смерть.[3] За іншими словами ці слова і вирок стосувалися зрадника Вадитциса.[4]19 березня (за тодішнім юліанським календарем 6 березня) 845 р. в'язні були виведені на берег ріки і обезголовлені при великому скупченні мусульман і християн. Першим був убитий Феодор Кратер, згодом патрикій Костянтин Вавуцік, родич імператора, який обіймав найвищу посаду серед воєначальників. Останки страчених кинули в річку, причому труп відступника відразу ж потонув, а тіла і голови решти, попливли за течією і зупинилися в затоні навпроти одного монастиря. Над цим місцем протягом трьох днів його ігумен бачив світло завдяки якому і тіла аморійських мучеників, які стали християнськими реліквіями.

Деякі іменаРедагувати

Між тими старшинами були:

  • Костянтин Вавуцик патрикій * Костянтин нотарій * Феодор Кратер протоспафарій * Каліст спафарій * Феофіл * Астрій * Вассой * Милисен

ЖитіяРедагувати

У IX ст-X ст ст. було створено декілька житій Аморійських мучеників. Найдавнішими є житія, написані в середині IX ст. Еводієм та Михайлом Синкелла. Відоме також житіє, приписуване Софрону Кіпрському (у ряді списків Софрону, архієпископу Єрусалимському), житіє у складі Імператорського Мінологія та анонімне житіє. Про смерть Аморійських мучеників розповідають візантійські хроніки Феофана, Георгія Ченця (Амартола) та інших. Найдавніший слов'янський переклад житія Аморійський мучеників розміщений у Супрасльський Минеї-Четіі IX ст.

ПриміткиРедагувати

  1. The 42 Martyrs of Amorium http://www.losttothewest.com/?p=37[недоступне посилання з червня 2019]
  2. 42 Μαρτύρων των εν Αμορίω, του Αρχιμ. Νικοδήμου Παυλόπουλου http://www.zoiforos.gr/index.php?option=com_content&task=view&id=3054&Itemid=29 Архівовано 1 листопад 2011 у Wayback Machine.
  3. Аморийские мученики http://www.pravenc.ru/text/114568.html
  4. Страждання святих сорока двох мучеників, в Аморії взятих, у Сирії мучених http://www.truechristianity.info/ua/books/saints_ua_07/saints_ua_07_006.php

ПосиланняРедагувати