3D-принтер — пристрій, що використовує метод пошарового створення фізичного об'єкта за цифровою 3D-моделлю.

3D-принтер

Біопринтер — пристрій, в якому зі стовбурових клітин друкується 3D-структура майбутнього об'єкта (органу для пересадки). Далі поділ, ріст і модифікація клітин забезпечує остаточне формування об'єкта.

Технології позиціюванняРедагувати

Відомі дві технології позиціювання друкувальної головки:

  1. Декартова, коли в конструкції використовуються три взаємно-перпендикулярні напрямні, уздовж кожної з яких рухається або друкувальна головка, або основа моделі. За допомогою трьох паралелограмів, коли три радіально-симетрично розташовані двигуни узгоджено зміщують основи трьох паралелограмів, прикріплених до друкувальної головки.
  2. Лазерна стереолітографія  — об'єкт формується зі спеціального рідкого фотополімеру, який твердне під дією лазерного випромінювання (або випромінювання ртутних ламп). При цьому лазерне випромінювання формує на поверхні поточний шар розроблюваного об'єкта, після чого, об'єкт занурюється у фотополімер на товщину одного шару, щоб лазер міг перейти до формування наступного шару.

Селективне лазерне спікання — об'єкт формується з плавкого порошкового матеріалу (пластик, метал) завдяки його плавленню під дією лазерного випромінювання.[1][2][3] Порошкоподібний матеріал наноситься на платформу тонким рівномірним шаром (зазвичай спеціальним вирівнювальним валиком), після чого лазерне випромінювання формує на поверхні поточний шар виготовлюваного об'єкта. Потім платформа опускається на товщину одного шару, і на неї знову наноситься порошкоподібний матеріал.

Застосовується для швидкого прототипування, тобто швидкого виготовлення прототипів моделей і об'єктів для подальшого доведення, завдяки якому вже на етапі проєктування можна кардинальним чином змінити конструкцію вузла або об'єкта в цілому. В інженерії такий підхід дозволяє істотно знизити витрати на виробництво та освоєння нової продукції.

Технологія 3D-друку також придатна для швидкого виробництва — виготовлення деталей з матеріалів, підтримуваних 3D-принтерами. Це вдале рішення для випуску малосерійної продукції, виготовлення моделей і форм для ливарного виробництва тощо.

Формати файлівРедагувати

Найпоширені типи файлів, що застосовуються у 3D-принтерах[4]:

  • OBJ — відкритий формат файлу, який підтримується більшістю програм 3D-моделювання і принтерів для 3D-друку;
  • STL — використовується для монохромного друку моделей без кольору або одноколірних[2];
  • VRML (або WRL) — підтримує кольоровий 3D-друк з використанням текстур, сумісний з програмами 3D Builder та Print 3D, що входять до типового набору програм Windows 10;
  • X3G — тип файлу для 3D-принтерів MakerBot;
  • PLY — формат файлів для 3D-сканування;
  • FBX — формат файлів, розроблений компанією Autodesk, застосовується для обміну даними між програмами 3ds Max, Autodesk Maya та іншими програмними продуктами цієї компанії;
  • GCODE — формат файлів, що використовується багатьма 3D-принтерами для керування процесом друку. Файли GCODE можна відкрити за допомогою різних програм 3D-друку, наприклад, Simplify3D, GCode Viewer, а також за допомогою текстового редактора, оскільки їхній зміст являє собою звичайний текст.

Приклади використання 3D-принтераРедагувати

  • Виробництво різних дрібниць у домашніх умовах.
  • Виробництво складних, масивних, міцних і недорогих систем. Наприклад, значну частину деталей безпілотного літака Polecat компанії Lockheed виготовлено ​​методом швидкісного 3D-друку.
  • Виготовлення деталей для космічної галузі. Прикладом такого використання ЗD-принтера стало виготовлення величезної маківки (купола) ракети з титану. Діаметр деталі становить 1,16  м, і в межах проєкту корпорація Lockheed Martin виготовить ще одну ідентичну деталь. Використано технологію електронно-променевого наплавлення металевих прутиків, що допомогло зекономити не тільки час на виготовлення деталі, але й гроші. Також, що дуже важливо для цього напряму галузі, економнішим виявилось використання ресурсів. Виробники зазначають, що завдяки 3D-друку весь процес виготовлення деталей вдалося скоротити від двох років до трьох місяців.[5]
  • Друк їжі, технологію якого представлено в межах конференції Experimental Biology 2018[6]
  • Розробка 3D-принтера, придатного для друкування всіх власних деталей («самовідтворення»)  — проєкт RepRap . На даний момент принтер вже виробляє більше половини власних деталей. Напрацювання проєкту є загальнодоступними.
  • Будівництво. В швейцарській комуні Ріом-Парсонц встановлено інсталяцію з 9 індивідуально спроєктованних бетонних колон висотою 2,7 м кожна, роздрукованих на будівельному фаббері[3] (виготовлені без опалубки на повну висоту за 2,5 години на основі 3D-друку).[7]

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Fab @ Home (англ.)  — Відкритий проект зі створення 3D-принтера своїми руками

ПриміткиРедагувати

  1. Слюсар, В.И. (2002). Фаббер-технологии: сам себе конструктор и фабрикант.. Конструктор. – 2002. - № 1. с. C. 5 – 7. 
  2. а б Слюсар, В.И. (2003). Фаббер-технологии. Новое средство трехмерного моделирования.. Электроника: наука, технология, бизнес. - 2003. - № 5. с. C. 54 – 60. 
  3. а б Слюсар, В.И. (2008). Фабрика в каждый дом.. Вокруг света. – № 1 (2808). - Январь, 2008. с. C. 96 – 102. 
  4. Какие форматы файлов используются для 3D печати?. 2016-10-20. Процитовано 2019-01-26. 
  5. В США на 3D принтері надрукували найбільшу деталь у космічній галузі. Tokar.ua (uk-UA). 2018-07-26. Процитовано 2018-09-28. 
  6. У Південній Кореї навчилися друкувати їжу на 3D-принтері. Tokar.ua. 2018-05-09. Процитовано 2018-12-24. 
  7. Крохмаль А. С., Казакова Н. Ю. Применение 3D-печати в формировании образа современных городских пространств.// Вестник МГХПА «Декоративное искусство и предметно-пространственная среда». — № 1 — 2, 2020. — С. 260—267.