1G — перше покоління бездротових телефонних технологій і мобільних телекомунікацій. Це аналогові телекомунікаційні стандарти[1], які були введені в 1980-х, а на початку 90-х були витіснені більш досконалою цифровою технологією 2G. Основною відмінністю між системами 1G і 2G є те, що мережі 1G використовують аналогову модуляцію радіосигналів, в той час як мережі 2G є цифровими, що дозволяло, серед іншого, шифрувати розмови і посилати СМС.

Стандарти 1-G

ред.

Першим стандартом 1-G став NMT (Nordic Mobile Telephone)[1], який використовувся в країнах Північної Європи, Швейцарії, Нідерландах, Східній Європі і Росії. Інші стандарти включають в себе AMPS (Advanced Mobile Phone System)[1], які використовуються в Північній Америці і Австралії, TACS[1] (Total Access Communications System) у Великій Британії, C- 450 в Західній Німеччині, Португалії та Південній Африці, Radiocom 2000 у Франції і RtMI в Італії. В Японії було кілька систем. NTT розробила три стандарти (TZ-801, TZ-802 і TZ-803), в той час як конкуруюча система під управлінням DDI використовувала стандарт JTACS (Japan Total Access Communications System). У 1G-мережах фактична швидкість завантаження становила від 2.9 Кбайт/с до 5.6 Кбайт/с. Попередником 1G технології є рухомий радіотелефонний зв'язок (або стандарт «нульового покоління» 0G).

Історія

ред.

Перша комерційна автоматизована мережа (1G покоління) NTT (Nippon Telegraph and Telephone) була запущена в 1979 році в Японії, спочатку в столичному районі Токіо[2]. Протягом п'яти років мережа NTT була розширена і охопила все населення Японії, ставши першою загальнонаціональною мережею 1G[3]. У 1981 році система була запущена в Данії, Фінляндії, Норвегії та Швеції. NMT стала першою мережею мобільного зв'язку за участю міжнародного роумінг а запущена система Nordic Mobile Telephone (NMT). Перша мережа 1G, запущена в США, була Chicago-based Ameritech, заснована в 1983 році з використанням мобільного телефону Motorola DynaTAC.

Див. також

ред.

Примітки

ред.