123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх)

123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх); 123. Infanterie-Division
	Емблема 123-ї піхотної дивізії Вермахту
На службі	5 жовтня 1940 — 1 березня 1944
Країна	Третій Рейх
Належність	Вермахт
Вид	Сухопутні війська
Роль	піхота
Чисельність	піхотна дивізія
У складі	Див. Командування
Гарнізон/Штаб	Мезеріц
Війни/битви	Друга світова війна; Східний фронт Операція «Барбаросса» Прибалтійська операція; ; Дем'янська операція (1941); Торопецько-Холмська операція; Дем'янська операція (1942); Дем'янська операція (1943); Нижньодніпровська операція Запорізька операція; ; Дніпровсько-Карпатська операція Нікопольсько-Криворізька операція; ;
Командування
Визначні; командувачі	генерал-лейтенант Вальтер Ліхель; генерал-лейтенант Ервін Менні
	Медіафайли на Вікісховищі

123-тя піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 123. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Дивізія 11-ї хвилі мобілізації Сухопутних військ Третього Рейху брала участь у битвах на Східному фронтові.

Історія ред.

123-тя піхотна дивізія сформована 5 жовтня 1940 на навчально-тренувальному центрі Регенвурмлагер (нім. Truppenübungsplatz Regenwurmlager) поблизу Мезеріц (Позен-Західна Пруссія) у III-му військовому окрузі під час 11-ї хвилі мобілізації Вермахту. Формування здійснювалося з окремих підрозділів 23-ї, 257-ї піхотних та 3-ї моторизованої дивізій, а також рейтарського ескадрону 18-ї піхотної дивізії.

Бойові дії 123-ї піхотної дивізії під час Торопецько-Холмської операції. Зима 1942

Дем'янський щит — нагорода Вермахту усім учасникам битви за Дем'янськ. Дем'янська операція (1942)

Німецький солдат під час вуличних боїв за Дем'янськ. Дем'янська операція (1942). Зима 1942

Карта Третьої Дем'янської операції. 123-тя дивізія на оборонних позиціях на південному фланзі напівоточеного угруповання. Зима 1943

Після завершення курсу підготовки та бойового злагодження дивізія була передана до складу групи армій Північ й передислокована до Єудкау та Шлоссбергу на кордоні з Радянським Союзом. Спочатку дивізія перебувала у складі X-го армійського корпусу 18-ї польової армії, але перед початком вторгнення до СРСР увійшла до XXVIII-го армійського корпусу 16-ї армії.

З початком операції «Барбаросса», німецька група армій «Північ», де билася 123-тя піхотна дивізія, наступала на Прибалтику. Дивізія перетнула зранку 22 червня німецько-радянський кордон й просувалася вглиб Литви, вела бої з формуваннями радянського Північно-Західного фронту за Каунас, Укмерге, далі за латвійський Даугавпілс, і вже на початок липня вийшла на кордони радянської Росії. 8 липня 1941 року німецькі війська дивізії зайняли Опочку.

У липні-серпні 1941 формування дивізії діяли у II-му армійському корпусі генерала від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт, вели бої за Холм, Слаутино, Осташков, біля озера Селігер. Протистояла спробам радянських військ контратакувати біля озер Пено і Вельо.

II-й армійський корпус поступово просувався на схід своїми трьома ударними угрупованнями зі з'єднань- 12-ї, 32-ї і 123-ї піхотних дивізій. Однак, розтягнутість комунікацій, затяжні дощі так паралізували усі пересування, що корпусу довелося перейти до оборони. 123-тя дивізія обороняла широку смугу фронту в районі Верхньоволзьких озер, усі її частини були в першому ешелоні, резервів практично не залишилось.

Свою лінію оборони 123-тя піхотна дивізія утримувала до початку 1942 року, коли 9 січня радянські війська у складі 3-ї та 4-ї ударних армій лівого крила Північно-Західного (з 22 січня правого крила Калінінського фронту) розпочали Торопецько-Холмську операцію з метою розгрому Осташковського угруповання Вермахту. Ця операція була складовою частиною загального стратегічного наступу Червоної армії взимку 1942 року, що проводився групою фронтів у ході битви під Москвою.

У наслідок успішного прориву лінії фронту та сміливого наступу Червоної армії проти військ Вермахту, незабаром в котлі опинилися частини шести дивізій німецьких II-го і X-го армійських корпусів — 12-та, 30-та, 32-га, 123-тя, 290-та піхотні і дивізія «Мертва голова» (всього за різними оцінками від 95 до 103 тисяч чоловік). Командування над оточеним угрупованням перебрав на себе командир II-го армійського корпусу генерал від інфантерії В. фон Брокдорфф-Алефельдт.

З 8 лютого по 21 квітня 1942 угруповання фон Брокдорфф-Алефельдта перебувало в оточенні, в «Дем'янському котлі» (за радянською версією), у «фортеці Дем'янськ» (за офіційною версією Гітлера) або в «графстві Дем'янськ» — як цю територію називали військовослужбовці корпусу, маючи на увазі дворянський титул свого командира. 21 квітня 1942 бойовій групі під командуванням генерала В.фон Зейдліца-Курцбаха вдалося прорватися до оточеного 2-го армійського корпусу, а 1 травня 1942 між корпусом і групою Зейдліца було встановлено телефонний зв'язок.

Після деблокування Дем'янська 123-тя піхотна дивізія продовжувала утримувати свої позиції протягом 1942-початку 1943 років. Розпочинаючи з квітня 1942 радянський Північно-Західний фронт провів 9 наступальних операцій з метою знову оточити німецькі війська і 2 оборонні операції для відбиття його контрнаступів, але усі спроби знищити напівоточене угруповання були марні.

1 березня 1943 командувач 16-ї армії генерал-фельдмаршал Ернст Буш оголосив про завершення евакуації німецьких військ з Дем'янського виступу, організоване виведення дивізій дозволили німецькому командуванню значно ущільнити оборону.

До осені 1943 року, 123-тя дивізія вела оборонні бої місцевого значення в районі Холма і Локні, коли у вересні 1943 у зв'язку із загальним наступом Червоної армії після перемоги на Курській дузі, з'єднання було терміново перекинуте на південний фланг німецько-радянського фронту. 13 вересня 1943 дивізія прибула залізницею до Запоріжжя, й негайно була кинута в бій проти військ Південно-Західного фронту, що рвалися до Дніпра.

У боях з радянськими військами 123-тя дивізія протягом осені-зими 1943—1944 років зазнала колосальних втрат й у лютому залишки формування були відведені в тил, де з її рештки сформували 123-ю тактичну групу, яка разом з розгромленими в Україні 38-ю, 62-ю піхотними дивізіями увійшла до складу корпусної групи «F».

Райони бойових дій ред.

Німеччина (жовтень 1940 — березень 1941);
Німеччина (Східна Пруссія) (березень — червень 1941);
Східний фронт (північний напрямок) (червень 1941 — вересень 1943);
Східний фронт (південний напрямок) (вересень 1943 — березень 1944).

Командування ред.

Командири ред.

генерал-лейтенант Вальтер Ліхель (нім. Walter Lichel) (5 жовтня 1940 — 6 серпня 1941);
генерал-майор, з 1 листопада 1942 генерал-лейтенант Ервін Раух (нім. Erwin Rauch) (6 серпня 1941 — 17 жовтня 1943);
генерал-лейтенант Ервін Менні (нім. Erwin Menny) (17 жовтня — 1 листопада 1943);
генерал-лейтенант Ервін Раух (1 листопада 1943 — 15 січня 1944);
оберст Луїс Троннір (нім. Louis Tronnier) (15 січня — 1 березня 1944).

Підпорядкованість ред.

Час	Корпус	Армія	Група армій (округ)	Штаб
1940
листопад	XX-й ак	11-та армія	Група армій «C»	Бранденбург
1941
січень	XX-й ак	11-та армія	Група армій «C»	Бранденбург
квітень	X-й ак	18-та армія	Група армій «B»	Східна Пруссія
травень	XXVIII-й ак	16-та армія	Група армій «C»	Східна Пруссія
липень	XXVIII-й ак	16-та армія	Група армій «Північ»	Себеж
серпень	II-й ак	16-та армія	Група армій «Північ»	Дем'янськ
1942
січень	II-й ак	16-та армія	Група армій «Північ»	Дем'янськ
листопад	II-й ак	16-та армія	Група армій «Північ»	Дем'янськ
1943
січень	II-й ак	16-та армія	Група армій «Північ»	Дем'янськ, Холм
вересень	резерв армії	16-та армія	Група армій «Північ»	Холм
жовтень	XVII-й ак	1-ша танкова армія	Група армій «Південь»	Запоріжжя
1944
січень	XVII-й ак	6-та армія	Група армій «Південь»	Запоріжжя
лютий	XXX-й ак	6-та армія	Група армій «Південь»	Запоріжжя
березень	LVII-й тк	6-та армія	Група армій «A»	Кривий Ріг

Склад ред.

1941^[1]	Травень 1943
415-й піхотний полк	415-й гренадерський полк
416-й піхотний полк	416-й гренадерський полк
418-й піхотний полк	418-й гренадерський полк
123-й артилерійський полк
123-й розвідувальний батальйон^[2]
123-й винищувально-протитанковий дивізіон^[3]
123-й інженерний батальйон
123-й дивізійний батальйон зв'язку
123-тє дивізійне управління постачання
123-й запасний батальйон

Нагороджені дивізії ред.

Нагороджені дивізії^[4]
Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ для військових формувань Вермахту за збитий літак противника

19 червня 1942 — 4-та рота 707-го вартового батальйону^[5] за дії 25 лютого 1942 поблизу Биково (в районі Дем'янська, Новгородська область) (№ 152).

	Кавалери Нагрудного знаку ближнього бою в золоті	1
	Кавалери Золотого Німецького Хреста	64
	Кавалери Срібного Німецького Хреста	1
	Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям	1 (№ 379 командир 415-го гренадерського полку оберстлейтенант Вальтер Зіверс — 29.01.1944)
	Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста^[6]	20
	Кавалери Почесної застібки Сухопутних військ «Почесна застібка на орденську стрічку для Сухопутних військ»	13

Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ (3)
Нагороджені Сертифікатом Пошани Головнокомандувача Сухопутних військ за збитий літак противника (2)

Див. також ред.

Посилання ред.

123. Infanterie-Division. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (нім.)
123. Infanterie-Division. на balsi.de. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (нім.)
123. Infanterie-Division. на axishistory.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (англ.)
123.Infanterie-Division. на feldgrau.com. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (англ.)
123. Infanterie-Division. на okh.it. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 березня 2015. (італ.)
123. Infanterie-Division (UNIT HISTORY) [Архівовано 20 травня 2014 у Wayback Machine.]
Kampfraum Demjansk — die eingeschlossenen Truppen(нім.)

Література ред.

Georg Tessin: Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939—1945. Band 6. Die Landstreitkräfte 71 — 130. 2. Auflage. Biblio-Verlag, Bissendorf 1979, ISBN 3-7648-1172-2.
Burkhard Müller-Hillebrand: Das Heer 1933—1945. Entwicklung des organisatorischen Aufbaues. Vol.III: Der Zweifrontenkrieg. Das Heer vom Beginn des Feldzuges gegen die Sowjetunion bis zum Kriegsende. Mittler: Frankfurt am Main 1969, p. 286.
Samuel W. Mitcham. German Order of Battle: 1st—290th Infantry Divisions in World War II. — Paderborn : Stackpole Books, 2007. — Т. 1. — 400 с. — (Stackpole military history series) — ISBN 0-8117-3416-1. (англ.)

Примітки ред.

↑ 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 27 березня 2015.
↑ Aufklärungs-Abteilung 123
↑ Panzerjäger-Abteilung 123
↑ Holders of high awards [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ 707-й вартовий батальйон (нім. Wach-Bataillon 707) 281-ї дивізії охорони діяв, як приданий до піхотної дивізії підрозділ
↑ Knight's Cross Holders of 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.

[1] 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 27 березня 2015.

[2] Aufklärungs-Abteilung 123

[3] Panzerjäger-Abteilung 123

[4] Holders of high awards [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)

[5] 707-й вартовий батальйон (нім. Wach-Bataillon 707) 281-ї дивізії охорони діяв, як приданий до піхотної дивізії підрозділ

[6] Knight's Cross Holders of 123. Infanterie-Division. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]