12"/52 гармата Обухівського заводу

12"/52 гармата (305/52) — 305-мм гармата Обухівського заводу, прийнята на озброєння в 1907 році для використання на лінійних кораблях і берегових батареях. Найпотужніша гармата, з тих які серійно встановлювалися на кораблі російського чи радянського військово-морського флоту[1]. Дана гармата була розроблена після 12"/40 гармати зразка 1895 року, яку встановлювали на броненосці типу «Андрій Первозванний».

12"/52 гармата Обухівського заводу
Установка "MK-3-12" головного калібру лінкора «Паризька комуна» (кол. «Севастополь»), 1925 р
Установка "MK-3-12" головного калібру лінкора «Паризька комуна» (кол. «Севастополь»), 1925 р
Тип корабельна артилерія
Походження  Російська імперія
 СРСР
Історія використання
На озброєнні 3 1907 р.
Оператори  Російська імперія
 СРСР
Війни Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна (1939—1940)
Радянсько-німецька війна
Історія виробництва
Розробник Обухівський завод
Розроблено 1907
Виробник Обухівський завод
Виготовлена
кількість
206
Характеристики
Вага 50,6 т
Довжина ствола 15,85 м (52 калібру)

Вага снаряду Морського — 471 кг
Берегового — 446 кг
Калібр 305 мм
Казенник поршневий
Відбій 1270 мм
Лафет МК-3-12
Підвищення −5/+25°
Темп вогню 2,2—3
Дульна швидкість Морського — 762 м/с
Берегового — 853 м/с
Дальність вогню
Ефективна 29340 м

12"/52 гармата Обухівського заводу у Вікісховищі

Історія

ред.

Гармата була розроблена на Обухівському заводі, перший зразок був закінчений у 1907 році. Призначений ресурс ствола при стрільбових випробуваннях зразків, встановлених на кораблях Чорноморського флоту склав 400 пострілів на гарматах. Гармата отримала високу оцінку, і стала встановлюватися на дредноутах класів «Севастополь» і «Імператриця Марія» в прибудованих баштових установках, розроблених Металічним заводом. Ці триорудійні башти отримали позначення «MK-3-12» - морська корабельна, триорудійна 12 дюймова.

Виробництво гармат

ред.

Початковий варіант гармати був довжиною 50 калібрів, проте через низьку якість сталі довелося збільшити довжину ствола для зниження навантажень при збереженні балістичних властивостей. Ствол складався з внутрішньої труби, скріпленої трьома рядами циліндрів (по два в ряду). Поверх циліндрів надягав кожух з кільцевими виступами для з'єднання з салазками станка. Ззаду в кожух укручувався казенник з поршневим затвором.

Всього Морським відомством було замовлено 198 гармат, проте на кінець 1916 було готове всього 126 гармат, в 1917 лише 12, потім на 4 роки виробництво було припинено. У 1921 році здали 14 гармат, також на 16 червня 1922 на складах зберігалося 29 гармат різного ступеня готовності. Частина їх була пізніше доведена до 100% готовності. Також існував сухопутний варіант гармати, який маркірувався «СА», морський варіант маркірувався відповідно «МА». Сухопутний відрізнявся невеликими змінами, головною з яких була більша довжина камори: 2667 мм замість 2443,5 мм у морської гармати.

Основні характеристики

ред.

Загальні дані

ред.

Швидкострільність варіювалося від 2,3 до 3 пострілів за хвилину, в залежності від типу башти, які трохи розрізнялися на різних кораблях. Дальність стрільби залежала від ваги снаряда і кута підвищення гармати, максимальна дальність була досягнута береговим гарматами під кутом підвищення 50 градусів і становила 45980 метрів при вазі снаряда 314 кг.

  • Довжина ствола: 52 калібри
  • Максимальна швидкість наведення: вертикальна — 4 °/с, горизонтальна — 3,2 °/с
  • Швидкострільність: 2-3 пострілів/хв
  • Вага снаряда:
    • Морський зразок 1911 р.: 471 кг
    • Берегової оборони: 446 кг
    • Німецький фугасної берегової оборони: 405 кг
  • Початкова швидкість снаряда:
    • Морський зразок 1911 р. 471 кг: 762 м/с
    • Берегової оборони 446 кг: 853 м/с
  • Дальність стрільби:
    • Снаряд вагою 471 кг: 29340 м

Гарматна установка

ред.

Конкурс на виробництво баштових установок виграв Санкт-Петербурзький Металевий завод з проектом МК-3-12. У конкурсі брали участь Путилівський і Санкт-Петербурзький Металевий заводи, іноземні: Віккерса, Круппа, «Шкода», «Шнейдер-Крезо». Обухівський завод від участі в конкурсі відмовився, Товариство Миколаївських заводів і верфей висловило готовність збирати башти по чужим кресленням. Башта МК-3-12 була спроектована Санкт-Петербурзьким Металічним заводом, і з деякими доробками була прийнята у виробництво. Баштова установка складалася з двох частин, нерухомого барабана з центруючим штирем і рухомим столом башти з подаючою трубою. Горизонтальні балки обертання перебували в конусній частині, завдяки чому висоту башти вдалося значно зменшити. В її конструкції були застосовані деякі оригінальні технічні рішення, такі як використання металевих куль замість валків під обертовим столом башти, складний дах з 5 пластин броні. Наведення використовувалося за допомогою електродвигунів з муфтою Дженні.

Берегова артилерія

ред.
 
Башта берегової оборони, Куйвасаарі, Фінляндія, сучасний стан

Крім лінкорів типів «Севастополь» і «Імператриця Марія», дані гармати також застосовувалися в артустановками берегової оборони в Морський фортеці Імператора Петра Великого вздовж оборонної лінії Таллінн — Порккала-Удд, на берегових батареях Севастополя № 30 і 35 (в баштових установках МК-2 -12), а також в установках залізничної артилерії. У 1934 році дві баштових установки МК-3-12 були змонтовані на батареї № 981 (ім. Ворошилова) на о-ві Руський. Кілька гармат під час Другої світової війни були захоплені німцями і використовувалися в складі батареї «Мирус» на Гернсі (окупованих Нормандських островах). У 1949-1954 відновлена ​​севастопольська батарея № 30 була озброєна баштовими установки МБ-3-12ФМ з лінкора «Фрунзе».

Залізнична артилерійська установка TM-3-12 зразка 1938 р.

ред.
 
Залізнична артилерійська установка ТМ-3-12 в Музеї залізничної техніки, Санкт-Петербург, жовтень 2007 р.

Було побудовано три залізничних артилерійських установки, з використанням гарматзатонулого лінкора «Імператриця Марія». Застосовувалися під час Радянсько-фінської війни 1939-1940 років. У червні — грудні 1941 року брали участь в обороні радянської військово-морської бази Ханко на фінському півострові Ханко (Гангут). Були виведені з ладу радянськими моряками при евакуації бази і пізніше відновлені фінськими фахівцями з використанням гармат залишеного в Бізерті російського лінкора «Імператор Олександр III». Після війни установки були передані СРСР і підтримувалися в боєздатному стані до 1991 року, з озброєння зняті в 1999 році. На момент зняття з озброєння були останніми в світі боєздатними гарматами лінкорного калібру виробництва Обухівського заводу.


Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. 305-мм трехорудийная башня МК-3-12 : АРТИЛЛЕРИЙСКОЕ ВООРУЖЕНИЕ : Статьи : Энциклопедия артиллерии. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 25 січня 2019.

Література

ред.
  • Л. И. Амирханов, С. И. Титушкин. Главный калибр линкоров. — Санкт-Петербург : Гангут, 1993. — 32 с. — (Морское оружие № 2) — 3000 прим. — ISBN 5-85875-022-2.

Посилання

ред.