Ґриґоре Ґафенку

румунський політик

Ґриґоре Ґафенку (рум. Grigore Gafencu, 30 січня 1892, Бирлад — 30 січня 1957, Париж) — румунський державний і суспільно-політичний діяч, видатний борець проти комунізму. Міністр закордонних справ Румунії (1 лютого 1939 — 3 липня 1940). Доктор юридичних наук, журналіст, мемуарист.

Ґриґоре Ґафенку
рум. Grigore Gafencu
Ґриґоре Ґафенку
Ґриґоре Ґафенку
Прапор
Прапор
Міністр внутрішніх справ Румунії
1 лютого 1939 — 3 липня 1940
Попередник: Ніколае Петрешку-Комнін
Спадкоємець: Михаїл Манойлеску
 
Народження: 30 січня 1892(1892-01-30)[1][2][…]
Бирлад, жудець Тутоваd, Румунське королівство
Смерть: 30 січня 1957(1957-01-30)[1][2][…] (65 років)
Париж
Країна: Румунія
Освіта: Бухарестський університет
Ступінь: доктор юридичних наук[d]
Партія: National Peasants' Partyd, National Renaissance Frontd і Party of the Nationd
Нагороди:
Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Орден Михая Хороброго 3-го класу
Орден Михая Хороброго 3-го класу

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Представник стародавнього бессарабського роду. Освіту здобув в Женеві і Парижі.

Учасник Першої світової війни. Офіцер-льотчик.

Після закінчення війни працював в журналістиці. в 1920-ті роки увійшов до лав Націонал-цереністської партії. З 1924 видавець і редактор впливового економічного видання «Аргус».

З лютого 1939 по липень 1940 — міністр закордонних справ. 18 квітня 1939 зустрічався з Гітлером в Берліні. Противник надто швидкого зближення з Німеччиною, послідовно відстоював необхідність збереження Румунією нейтралітету і противився її вступу у війну.

У 1940 — посол Румунського королівства в Москві.

Під час Другої світової війни постійно виїжджав до Швейцарії, де встановив контакти з британськими та американськими дипломатами. Влітку 1940 Ґафенку назавжди виїхав з Румунії і влаштувався в Женеві, звідки в 1946 переїхав до Парижа.

Три роки по тому він став засновником Румунського Національного Комітету і з цієї причини його ім'я було включено в «чорний список» комуністичного режиму в Румунії за свою тверду демократичну позицію.

Автор мемуарів «Прелюдія до московської кампанії».

Нагороди ред.

  • Орден Міхая Хороброго;
  • Орден Білого орла (Польща, 1921—1939).

Джерела ред.

  • Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. Москва, 2003

Примітки ред.

Посилання ред.