Відкрити головне меню

Гогон (Гого; лат. Gogonus, нім. Gogo; помер у 581) — наставник та радник неповнолітнього короля Хільдеберта II, можливо, виконував при ньому в 575581 роках обов'язки регента Австразії. Перший з тих, кого середньовічні історичні джерела наділяють посадою мажордома[1].

Гогон
лат. Gogonus


мажордом Австразії
575 — 581
Спадкоємець: Ванделен
 
Смерть: 581
Австразія

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Основними наративних джерелами про життя Гогона є «Історія франків» Григорія Турського і хроніка Фредегара. Григорій Турський згадує про нього у 46-й главі V книги і у 1-й главі VI-й книги. Відомості про нього можна дізнатися з праць його сучасника і друга[2], франкського поета Венанція Фортуната[3]. Також у складі збірки «Австразійські листи» збереглися чотири послання Гогона[4][5]. Походження Гогона невідомо. З 565 року він став одним з найближчих радників короля Австразії Сіґіберта I. Венанцій Фортунат описував Гогона як людину впливову і великодушну, наділену повною довірою монарха і високо цінованого при дворі[1]. Гогон очолював посольство в Королівство вестготів, яке в 566 році уклало з королем Атанагільдом угоду про шлюб Сіґіберта I з Брунгільдою[6].

Франкські королівства у 561 роціРедагувати

Після того як Сіґіберт I у 575 році був убитий за наказом дружини короля Нейстрії Хільперіка I Фредегунди, Гогон став спочатку радником королеви Брунгільди, а потім наставником і радником малолітнього сина короля Австразії Хільдеберта II. Можливо, що його повноваження в цей час поширювалися не тільки на виховання юного монарха, а й на управління всім королівством[5][7].

 
Політичний поділ Франції у 561 році.

У сучасних документах Гогон жодного разу не згадується як мажордом. У них він представлений тільки як наставник або вихователь (лат. nutricius) короля Хільдеберта II. Першим, хто повідомляв, що Гогон займав і пост мажордома, був історик першої половини VII століття Фредегар[8][1][7]. Можливо, свідоцтво Фредегара є перенесенням назви пізнішої посади в події більш раннього часу. Перші достовірні відомості про існування посади майордома франкських королівств відносяться тільки до періоду близько 600 року[1][7].

У зовнішній політиці Гогон орієнтувався на союз з правителем Бургундії Гунтрамном, дядьком свого вихованця. Можливо, причиною цього було те, що Гунтрамн на той момент був найстарішим з живих представників династії Меровінгів. У 577 році відбулася особиста зустріч гунтрамна і Хільдеберта II. На ній, ймовірно, був присутній і Гогон. Тут Гунтрамн клятвено обіцяв племіннику, що після його смерті той отримає Бургундське королівство[9]. Як подарунок за труди Гогона, король Бургундії віддав половину доходів від міста Марсель[7].

Збереглися чотири послання, написані Гогоном. У першому з них, датованому 567 або 568 роком, Гогон просив єпископа Меца Петра надати йому сприяння в управлінні новопридбаного маєтка поблизу міста. Адресатом другого листа був єпископ Туля Тразеріх. Третє послання було направлено між 575 і 581 роками герцогу Хамінгу. У ньому Гогон проявляв себе як високоосвічена людина: він шкодував про те, що не має деяких з найкращих праць античного поета Вергілія. У цьому ж посланні збереглася згадка, що Гогон сам був автором декількох віршів, що не збереглися до нашого часу. Так само і Венанцій Фортунат писав про красномовстві Гогон, порівнюючи його з Орфеєм і Цицероном[3]. Останній з листів, підписаних Гогоном, був адресований герцогу Фріульському Гізульфу I. Традиційно він датується 578—581 роками. У цьому посланні, написаному від імені короля Австразії, герцогу пропонувалося вступити у союз з франками, папою римським і Візантійською імперією і приєднатися до планувалася союзниками війни проти лангобардів у Північній Італії[4][5][7].

СмертьРедагувати

Помер Гогон у 581 році[10]. За свідченням Фредегара, він був страчений за наказом Хільдеберта II через наклеп Брунгільди[5]. Однак інші історичні джерела цього часу нічого про це не повідомляють. Ймовірно, в даному випадку повідомлення Фредегара слід вважати помилковим[5]. Після смерті Гогона його посаду радника короля Хільдеберта II отримав Ванделен. Як і Гогон, він названий в хроніці Фредегара мажордомом[5].

ДжерелаРедагувати

  • Григорій Турський. Історія франків. Historia Francorum. — М.: Наука, 1987. — 464 с.(рос.)
  • Дюмезиль, Брюно. Королева Брунґільда. La reine Brunehaut / Переклад з французької М. Ю. Некрасова. — СПб.: ЄВРАЗІЯ, 2012. — 560 с. — 3000 екз. — ISBN 978-5-91852-027-7.(рос.)
  • Bachrach, Bernard S. The Anatomy of a Little War: A Diplomatic and Military History of the Gundovald Affair (568—586). Boulder, CO: Westview Press, 1994.(англ.)
  • Nelson, Janet L. «Queens as Jezebels: Brunhild and Balthild in Merovingian History». Medieval Women: Essays Dedicated and Presented to Professor Rosalind(англ.)
  • M. T. Hill, ed. D. Baker. Studies in Church History: Subsidia, vol. 1 (Oxford: Blackwell, 1978), pp. 31-77. Reprinted in Politics and Ritual in Early Medieval Europe. London: Hambledon Press, 1986. ISBN 0-907628-59-1.(англ.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Ewig E. Die Merowinger und das Frankenreich. — W. Kohlhammer Verlag, 2006. — ISBN 978-3-1701-9473-1.
  2. Jones A. E. Social Mobility in Late Antique Gaul. — Cambridge University Press, 2009. — P. 45. — ISBN 978-0-5217-6239-7.
  3. а б Venantius Fortunatus: Personal and Political Poems. — Liverpool University Press, 1995. — P. 57—58. — ISBN 978-0-8532-3179-0.
  4. а б Epistolae Austrasicae (XIII, XVI, XXII & XLVIII). — Apud Weidmannos, 1892.
  5. а б в г д е Martindale, J. R. Gogo // Prosopography of the Later Roman Empire. — Cambridge University Press, 1992. — P. 541—542. — ISBN 0-521-20160-8 [2001 reprint].
  6. Григорій Турський. Історія франків (книга IV, глава 27); Фредегар. Хроніка (книга III, глава 57)
  7. а б в г д Gogo (de). Genealogia Mittelalter. Процитовано 2013-12-28. 
  8. Фредегар. Хроніка (книга III, глава 59).
  9. Григорій Турський. Історія франків (книга V, глава 17).
  10. Григорій Турський. Історія франків (книга VI, глава 1)

ПосиланняРедагувати