Ґоттфрід фон Бісмарк-Шенгаузен

Граф Ґоттфрід фон Бісмарк-Шенгаузен (нім. Gottfried Graf von Bismarck-Schönhausen; 29 березня 1901, Берлін14 вересня 1949, Ферден) — німецький політик, регірунгс-президент (цивільний губернатор округу) Постдаму, депутат рейхстагу, оберлейтенант люфтваффе, почесний бригадефюрер СС (1944).

Ґоттфрід фон Бісмарк-Шенгаузен
нім. Gottfried von Bismarck-Schönhausen
Gottfried Graf von Bismarck-Schönhausen.jpg
Народився 29 березня 1901(1901-03-29)[1][2][3]
Берлін, Німецька імперія[1]
Помер 14 вересня 1949(1949-09-14)[1][3] (48 років)
Ферден-ан-дер-Аллер, Stade Government Regiond, Нижня Саксонія, ФРН[1]
·дорожньо-транспортна пригода
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність політик, фермер, боєць опору
Знання мов німецька
Членство СС[2]
Титул граф[d]
Посада депутат рейхстагу Третього рейхуd
Військове звання SS-Brigadeführer Collar Rank.svg Бригадефюрер СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Рід Бісмарки
Батько Herbert von Bismarckd[4]
Мати Marguerite von Bismarckd[5]
Брати, сестри Otto Christian Archibald von Bismarckd, Hannah von Bredowd і Albrecht von Bismarckd
Діти Andreas Herbert Alexander Graf von Bismarck-Schönhausend[4] і Vendeline Gräfin von Bismarck-Schönhausend[4]
Нагороди
Почесний кут старих бійців

БіографіяРедагувати

Син Герберта фон Бісмарка, онук Отто фон Бісмарка. Закінчив школу в 1919 році, після чого вступив у прикордонну охорону «Схід». Спочатку співчував нацистського руху, вважаючи, що він забезпечить «національне відродження» Німеччини. У 1925—1926 проводив ознайомчі поїздки по Європі, в 1927—1928 працював у Нью-Йорку. З 1928 по 1929 працював в Асоціації німецької промисловості.

З 1933 по 1934 року нацистський лідер Померанії. У 1935 році став регірунгс-президентом Щецина, з 1938 — Потсдама. З 5 березня 1933 по 26 серпня 1944 року був депутатом Рейхстагу, поєднуючи цю посаду з обов'язками регірунгс-президента Потсдама. Бісмарк-Шенгаузен був членом організації «Гурток друзів рейхсфюрера СС».

З 1942 року Бісмарк-Шенгаузен виступав проти продовження Другої світової війни і вступив в контакт з іншими членами німецької аристократії, які діяли проти нацистського режиму і хотіли почати переговори із західними союзниками, серед них — начальник поліції Постдама граф Вольф-Генріх фон Гелльдорф, полковник граф Клаус фон Штауффенберг і генерал Фрідріх Ольбріхт. Він знав про підготовку до замаху на Адольфа Гітлера 20 липня 1944 року, але не брав безпосередньої участі в змові.

Після провалу змови були виявлені зв'язки Бісмарка-Шенгаузена зі змовниками. Він був виключений з лав СС і з посади депутата Рейхстагу. Однак, завдяки відомому імені та численним впливовим зв'язкам, він уникнув долі більшості активних змовників. Він не був заарештований до серпня, і його не катували. У жовтні він був виправданий Народним судом, але був відправлений до концентраційного табору Заксенгаузен, де перебував у відносно хороших умовах. В квітні 1945 року звільнений радянськими військами.

14 вересня 1949 разом із дружиною загинув у автокатастрофі.

Особисте життяРедагувати

В 1937 році одружився зі своєю двоюрідною сестрою, графинею Мелані Гойос. У подріжжя народились 3 дітей:

ЗванняРедагувати

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #116195487 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
  3. а б Munzinger Personen
  4. а б в Lundy D. R. The Peerage
  5. Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713

ДжерелаРедагувати

  • Васильчикова М. И. Берлинский дневник 1940—1945 — М.: «Наше наследие», 1994.
  • Залесский К. А. СС. Самая полная энциклопедия. — Яуза-Пресс, 2012. — ISBN 978-5-9955-0462-7.
  • Joachim Lilla, Martin Döring, Andreas Schulz: Statisten in Uniform. Die Mitglieder des Reichstags 1933—1945. Ein biographisches Handbuch. Unter Einbeziehung der völkischen und nationalsozialistischen Reichstagsabgeordneten ab Mai 1924. Droste, Düsseldorf 2004, ISBN 3-7700-5254-4.
  • Erich Stockhorst: 5000 Köpfe. Wer war was im 3. Reich. 2. Auflage. Arndt, Kiel 1985, ISBN 3-88741-116-1.