Ґледіс Лонсбері Гоббі (англ. Gladys Lounsbury Hobby; 19 листопада 1910, Нью-Йорк, США — 4 липня 1993, Пенсільванія, США) — американський науковець-мікробіолог, дослідження якої відіграли ключову роль у розробці та розумінні антибіотиків. Її робота перенесла пеніцилін від лабораторного експерименту до серійного виробництва препарату під час Другої світової війни.[3]

Ґледіс Лонсбері Гоббі
Gladys Lounsbury Hobby
Народилася 19 листопада 1910(1910-11-19)[1]
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[2]
Померла 4 липня 1993(1993-07-04)[1] (82 роки)
Пенсільванія, США
Країна  США
Діяльність мікробіолог, науковиця
Alma mater Коледж Вассара (Бакалавр 1931), Колумбійський Університет (Доктор Наук 1935)
Галузь Мікробіологія, Медицина
Заклад Presbyterian Hospitald[2]
Pfizer[2]

Життя та кар’єра ред.

Ґледіс Лонсбері Гоббі народилася у районі Washington Heights у Нью-Йорку, і була однією з двох дочок Теодора Ю. Гоббі та Флори Р. Лунсбері.[4] Закінчила коледж Васара у 1931 році. Здобула ступінь доктора наук у бактеріології у Колумбійському університеті в 1935 році.[5] написала докторську дисертацію про медичне використання непатогенних організмів. [4]

Вона працювала в пресвітеріанській лікарні та в Колумбійській медичній школі з 1934 по 1943 рік. За цей час вона співпрацювала з біохіміком доктором Карлом Меєром та доктором Мартіном Генрі Доусоном, клініцистом та доцентом медицини, щодо визначення захворювань, викликаних гемолітиком стрептокока і пізніше рафінування пеніциліну.[6][7] У цей час вона також працювала в лікарні Преспітеріан у Нью-Йорку[5]. У 1944 році Ґледіс Гоббі покинула Колумбійський університет, щоб працювати в Пфайзер Фармас'ютікалс у Нью-Йорку, де вона досліджувала стрептоміцин та інші антибіотики.[8]

У 1959 році вона покинула Пфайзер, щоб спеціалізуватися на хронічних інфекційних захворюваннях, як керівник відділу досліджень в лікарні ветеранів адміністрації в Іст-Оранж, штат Нью-Джерсі. Ґледіс Гоббі також працювала асистентом професора клінічних досліджень по охороні здоров'я в медичному коледжі Корнелльського університету.[3] У 1972 році вона створила щомісячне видання «Протимікробні засоби та хіміотерапія» і продовжувала бути його редактором протягом восьми років. Вона завершила кар'єру в 1977 році. На пенсії написала понад 200 статей, працюючи консультантом та незалежним письменником. Вона також опублікувала книгу "Пеніцилін: Зустріч із викликом",[9] у 1985 році, в якій вона розклала за часом подорож пеніциліну і порівнювала його з проєктом Мангеттен за важливістю для війни. [3]

Ґледіс Гоббі померла від серцевого нападу в 1993 році в своєму будинку в пенсійній громаді штату Пенсильванія.[3]

Основні внески та вплив ред.

Ґледіс Гоббі визнана за її роботу по створенню форми пеніциліну, ефективного для людини. У 1940 році вона та її колеги, доктор Карл Меєр та доктор Мартін Генрі Доусон, написали Говарду Флорі та Ернсту Чайнсу, щоб придбати зразок пеніциліну. Вони наївно вирішили зробити пеніцилін і незабаром стали фахівцями в процесі бродіння, і почали переробляти його в препарат. Ґледіс Гоббі, Меєр та Довсон провели перші тести пеніциліну на людях у 1940 та 1941 роках, перш ніж представити в Американському Товаристві Клінічних Досліджень.[10] Вони виявили, що пеніцилін є потужним вбивцею мікробів, який зменшує вираженість інфекційних захворювань, і робить можливими такі процедури, як трансплантація органів та операція на відкритому серці.[11] Їхні висновки отримали висвітлення в ЗМІ, що допомогло залучити фінансування уряду Сполучених Штатів для масового виробництва пеніциліну під час Другої Світової Війни, врятувавши життя багатьох солдатів.

У компанії Пфайзер Ґледіс Гоббі зробила велику початкову роботу над препаратами Терраміцин[12] та Віоміцин[13], котрі в подальшому використовувалися для лікування туберкульозу.

Бібліографія ред.

  • "Антимікробні засоби та хіміотерапія" (редактор), журнал (1972 - 1980)
  • "Первинна резистентність до препаратів - постійне вивчення стійкості до препаратів у ветеранській популяції в США", Американський Огляд Респіраторних Захворювань 110, № 1 (1974)
  • "Пеніцилін: зустріч із викликом", Газета Єльського Університету (1985)
  • "Препарат, який змінив світ", журнал Коледжу Лікарів Колумбійського Університету, том 25, № 1 (опубліковано 2005 р.)


Посилання ред.

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б в Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th CenturyRoutledge, 2003. — Vol. 1. — P. 605. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  3. а б в г Саксон, Вольфганг (9 липня 1993). Гледіс Хоббі, 82 роки, піонер з надання громадськості пеніциліну. New York Times. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 13 травня 2016.
  4. а б Ware, Susan (2004). Визначні Американські Жінки - біографічний словник: завершення ХХ століття. Кембридж, Массачусетс та Лондон, Англія: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-01488-6.
  5. а б Оукс, Елізабет (1 січня 2002). Міжнародна Енциклопедія Жінок Вчених. Facts on File. ISBN 978-0816043811. OCLC 45835614.
  6. The Miracle Cure. Vassar College. Архів оригіналу за 13 березня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  7. Oatman, Eric (Winter 2005). The Drug That Changed the World. Volume 25, No. 1. Journal of the College of Physicians and Surgeons: The College of Physicians & Surgeons of Columbia University. Архів оригіналу за 11 грудня 2016. Процитовано 9 грудня 2016.
  8. Ґледіс Гоббі (1910-1993). Національний Музей Історії Жінок. Архів оригіналу за 12 Червня 2010. Процитовано 13 Травня 2016.
  9. Hobby, Gladys (1985). Penicillin: Meeting the Challenge. Connecticut: Yale University Press. ISBN 9780300032253.
  10. The Miracle Cure. Vassar College. Архів оригіналу за 13 March 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  11. Gladys Hobby (1910-1993). National Women's History Museum. Архів оригіналу за 12 June 2010. Процитовано 13 травня 2016.
  12. Saxon, Wolfgang (9 липня 1993). Gladys Hobby, 82, Pioneer in Bringing Penicillin to Public. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 11 жовтня 2016.
  13. Gladys Hobby - Vassar College Encyclopedia - Vassar College. vcencyclopedia.vassar.edu. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 11 жовтня 2016.