Відкрити головне меню

Ромуальд Тадеуш Ґедройць (7 лютого 1750, село Бобчин, Браславський повіт, Велике князівство Литовське — 15 жовтня 1824, Варшава, Царство Польське) — литовський та білоруський князь гербу гіпокентавр, військовий та політичний діяч Великого князівства Литовського, депутат Сейму (1784-1790), генерал-майор (1792), генерал-лейтенант (1794) литовських військ в армії Наполеона, генерал-лейтенант армії Речі Посполитої (1815), один з сподвижників Тадеуша Костюшка[1]. Масон[2].

Ромуальд Тадеуш Ґедройць
пол. Romuald Tadeusz Giedroyć, біл. Рамуальд Тадэвуш Гедройць
Ромуальд Тадеуш Ґедройць
Ромуальд Тадеуш Ґедройць
POL COA Giedroyć.svg
князь
 
Народження: 7 лютого 1750(1750-02-07)
село Бобчин, Браславський повіт, Велике князівство Литовське
Смерть: 15 жовтня 1824(1824-10-15) (74 роки)
Варшава, Царство Польське
Громадянство: Російська імперія і Річ Посполита
Династія: Ґедройці
Батько: Єжі Ґейдройць
Мати: Ружа Келпша
Діти: Юзеф Стефан Франтішек Ксаверій (1787-1855)
Кунегунда Франциска Ружа (1793-1883)
Людвік Єжі (1785-)
Барбара Луція (1798-1886)
Олександр Костянтин Юліан (1805-1844)
Нагороди:
Орден Святого Станіслава

Медіафайли у Вікісховищі?

Згадується в поемі Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»[3]. Був нагороджений Орденом Св. Станіслава[4].

ЖиттєписРедагувати

Народився Ромуальд Тадеуш Ґедройць 7 лютого 1750 року в селі Бобчин, Браславського повіту, Великого князівства Литовського, в родині Єжі та Ружі Ґейдройць (у дівоцтві Келпша). Освіту здобув у кадецькому корпусі Варшави. У 1756 року вступив у армію Речі Посполитої, а в 1768-1772 роках воював на боці Барської конфедерації під командуванням Казимира Пуласького та Міхала Казимира Огінського, кілька разів був поранений.

У 1772 році вийшов у відставку. Повернувся на військову службу 1778 року в бригадиру литовських гусар. Був депутатом Сейму в 1784-1790 роках. Під час війни з Росією 1792 року був призначений бригадним генералом.

 
Надгробок Ромуальда Тадеуша Ґедройця

Прийняв найактивнішу участь у повстанні Тадеуша Костюшко. Був другом Якуба Ясинського. В ході повстання воював на території Литви та Курляндії, був підвищений до чину генерал-лейтенанта та отримав від генерала Костюшко перстень з написом «Ojczyzna Obroncy Swemu». У кінці повстання брав участь в обороні Варшави, був узятий в полон, після капітуляції звільнений. Емігрував до Франції, жив у Парижі, таємно приїжджав до Литви. У 1802 повернувся в Бобчин. Під час кампанії 1807 року розглядався як можливий керівник повстання в Литві.

У 1812, після заняття Литви військами Великої армії та створення Великого Литовського князівства, в чині дивізійного генерала став президентом литовського Військового комітету, а потім генерал-інспектором литовських військ. Під час відступу Великої армії відправив сім'ю в Париж, а сам очолив кавалерійську бригаду (17-й і 19-й литовські уланські полки) в складі IV-го корпусу Євгенія Богарне. 31 січня (12 лютого) 1813 року ця бригада була розбита при Сєракуві загоном генерала А. І. Чернишова. Ґедройць потрапив в полон разом з сином, полковником Юзефом Стефаном Франтішеком Ксаверієм, та був засланий до Архангельська[5].

У 1814 повернувся до Варшави, очолив Комітет з організації польської армії. З 1815 року генерал-лейтенант Царства Польського. Помер у 1924 році у Варшаві. Був похований на Повонзківському цвинтарі[6][7].

ДжерелаРедагувати

  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 684 с.: іл. ISBN 985-11-0314-4.
  • Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 2: Беліцк — Гімн / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1994. — 537 с., [8] к.: іл. ISBN 5-85700-142-0.
  • S. Szenic, Cmentarz Powązkowski 1790-1850 zmarli i ich rodziny.(пол.)
  • Marcin Spórna: Słownik najsłynniejszych wodzów i dowódców polskich. ISBN 83-7435-094-6.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати