Відкрити головне меню

Микола Йосипович Яшниченко (* 10 жовтня 1881, м. Жмеринка, Вінницька область — † ?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Микола Йосипович Яшниченко
Яшниченко.jpeg
Народження 10 жовтня 1881(1881-10-10)
м. Жмеринка, Вінницька область
Смерть невідомо
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (1.1.1916)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Командування помічник командира 8-ї Запорізької дивізії
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Георгіївський хрест 4 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії.

На службі РІАРедагувати

Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915—1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 1 січня 1916 р. — полковник. У 1916—1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.

На службі УНРРедагувати

08 січня 1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28 серпня 1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання — приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.

У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ДжерелаРедагувати