Відкрити головне меню

Яшниченко Микола Йосипович

Микола Йосипович Яшниченко (* 10 жовтня 1881, м. Жмеринка, Вінницька область — † ?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Микола Йосипович Яшниченко
Яшниченко.jpeg
Народження 10 жовтня 1881(1881-10-10)
м. Жмеринка, Вінницька область
Смерть невідомо
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (1.1.1916)
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Командування помічник командира 8-ї Запорізької дивізії
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Георгіївський хрест 4 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня

БіографіяРедагувати

Народився у Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії.

На службі РІАРедагувати

Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915—1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 1 січня 1916 р. — полковник. У 1916—1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.

На службі УНРРедагувати

08 січня 1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28 серпня 1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання — приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.

У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ДжерелаРедагувати