Вікіпедія

Різанина в Нанкіні

Серія масових вбивств, зґвалтувань та інших злочинів, скоєних японськими військовими під час Другої Японо-Китайської війни у Нанкіні у 1937
(Перенаправлено з Японські військові злочини в Нанкіні)

Нанкінський інцидент (яп. 南京事件), Нанкінська різанина (кит. 南京大屠殺), або Зґвалтування Нанкіну (англ. Rape of Nanjing)[3] — серія масових вбивств, зґвалтувань та інших злочинів, скоєних японськими військовими під час Другої Японо-Китайської війни у Нанкіні у 1937. Більшість подій сталась протягом шести тижнів після захоплення Нанкіна 13 грудня 1937. За цей час від 250 тис. до 300 тис. китайських громадян та військовополонених були вбиті солдатами Імператорської Армії Японії[3]. Близько 200 тис. китайців змогли врятуватися у таборах біженців, що знаходились неподалік посольства США в Нанкіні.

Різанина в Нанкіні
Зображення
Участь у військовому конфлікті Японсько-китайська війна
Названо на честь Нанкін
Країна  Республіка Китай (1912—1949)
Адміністративна одиниця Нанкін
Місце розташування Нанкін
Дата й час 1937
Час/дата початку 13 грудня 1937
Час/дата закінчення 2 лютого 1938
Історичний період Японсько-китайська війна
Кількість загиблих 300 000[1][2]
Зображений на Terror in Minnie Vautrin's Nanjing: diaries and correspondence, 1937-38d
Винуватець Імперська армія Японії
Мапа
CMNS: Різанина в Нанкіні у Вікісховищі

Координати: 32°03′00″ пн. ш. 118°46′00″ сх. д. / 32.05000000002777227336991928° пн. ш. 118.7666666666977874911026447° сх. д. / 32.05000000002777227336991928; 118.7666666666977874911026447

Японський офіцер збирається стратити китайського військовополоненого

Офіційний японський уряд визнає, що масові вбивства та мародерства мали місце[4][5]. Однак, деякі японські націоналісти заперечують[6] ці події.

Історія ред.

Друга японо-китайська війна почалась у липні 1937 р. В середині листопада японським військам, попри значні втрати, вдалось захопити Шанхай. Розуміючи, що захистити Нанкін скоріш за все не вдасться, головнокомандувач Чан Кайші відвів армію вглиб Китаю. Уряд Китайської Республіки фактично перемістився до Уханю.

На захист Нанкіну залишилось близько 100000 військових, здебільшого слабко підготованих. Також до захисників приєднались деморалізовані частини, що врятувались після поразки у Шанхаї. Тим не менше, командувач захисту міста Тан Шенжи вважав, що йому вдасться відбити японську армію. За його наказом війська не дозволяли цивільним громадянам покинути місто: блокували дороги та порт, топили човни, спалили навколишні села.

Уряд залишив місто 1 грудня, президент виїхав 7 грудня і влада у місті остаточно перейшла до Міжнародного комітету, на чолі якого стояв Джон Рабе.

Напередодні захоплення ред.

 
Стаття у японській газеті про змагання, хто першим вб'є 100 китайців катаною. Цифри показують рахунок убитих.[7]

Багато злочинів було скоєно японцями ще до підходу до Нанкіну. Широко відомим стало змагання між двома офіцерами за те, хто першим вб'є сто людей, використовуючи катану. Газети висвітлювали ці події, ніби якусь спортивну дисципліну.[8][9] У Японії правдивість газетної статті в газеті про змагання була предметом запеклої дискусії впродовж кількох десятиліть, починаючи з 1967.[10]

Китайські війська використовували тактику спаленої землі. Всі будівлі за межами міста, включаючи військові бараки, приватні оселі, Міністерство Зв'язку Китаю, ліси та навіть цілі села були спалені. Збитки оцінювались у 20-30 мільйонів доларів США у цінах 1937 року[11][12][13].

Битва за Нанкін ред.

9 грудня японці висунули ультиматум, у якому вимагали здати місто протягом 24 годин.

10 грудня о 13:00 було віддано наказ про штурм.

12 грудня японці затопили американський військовий корабель USS Panay. Ця подія не мала особливого військового значення, але спричинила до суперечностей у японо-американських відносинах.

Ввечері 12 грудня командувач обороною Тан Шенжи втік з міста через північні ворота. Вночі за ним послідували солдати 36-ї дивізії. Втеча була неорганізованою.

До ночі 13 грудня японські війська фактично зайняли місто.

Різанина ред.

Свідки ред.

Свідками різанини стали близько двадцяти іноземців (європейців та американців), що залишились у місті. Події були описані у щоденниках Джона Рабе та американської місіонерки Мінні Волтрін. Інший місіонер, Джон Макгі, спромігся зняти документальну кінострічку та зробити ряд фотографій.

Зґвалтування ред.

За оцінками Токійського процесу, японська армія зґвалтувала до 20 тис. жінок, включаючи неповнолітніх та старих[14]. Солдати цілеспрямовано обшукували будинки, полюючи на молодих дівчат. Часто після зґвалтування жінок вбивали.

У деяких випадках японці змушували людей вдаватися до інцесту[15]: сини мали ґвалтувати матерів, батьки — дочок. Монахів, які тримали целібат, змушували ґвалтувати жінок.

Вбивства цивільних ред.

Досить важко визначити, скільки цивільних громадян постраждали від дій японської армії. Частину трупів було спалено, частина знаходиться у масових похованнях, багато було скинуто у річку Янцзи. Вчені оцінюють втрати у 250 тисяч осіб[16][17][18], водночас сучасні японські націоналісти говорять лише про сотні вбитих[19].

Вбивства військовополонених ред.

6 червня 1937 Хірохіто особисто підписав пропозицію щодо зняття обмежень, які накладає міжнародне право, щодо захоплених китайців[20]. Офіцерам рекомендувалось припинити вживання слова «військовополонений».

Японські військові вбили близько 1300 китайців біля воріт Тайпін. Жертв підривали мінами, обливали бензином та підпалювали, решту закололи багнетами.[21]

Судові процеси щодо військових злочинів ред.

12 листопада 1948 було оголошено вирок воєначальникам, обвинуваченим у даній справі. Мацуї, Хірота та ще п'ять командувачів були страчені, ще 18 осіб отримали інші вироки.

  •  
    Генерал Іване Мацуї[22]
  •  
    Генерал Хісао Тані[23]

Пам'ять ред.

1985 року влада міста відкрила меморіальний комплекс, присвячений подіям різанини.

Події описані в книзі американської письменниці Айріс Чен, виданій у 1997 році.

У 2005 році будинок Джона Рабе було відновлено. Наступного року там відкрився музей.

Примітки ред.

  1. ↑ (unspecified title) — ISBN 4-250-98016-2
  2. ↑ http://www.ibiblio.org/hyperwar/PTO/IMTFE/IMTFE-8.html
  3. ↑ а б Scarred by history: The Rape of Nanjing. BBC News. 11 квітня 2005.
  4. ↑ Q8: What is the view of the Government of Japan on the incident known as the "Nanjing Massacre"?. Foreign Policy Q&A. Ministry of Foreign Affairs of Japan.
  5. ↑ I'm Sorry?. NewsHour with Jim Lehrer. 1 грудня 1998. Архів оригіналу за 22 лютого 2008. Процитовано 12 лютого 2014. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2008. Процитовано 12 лютого 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Yoshida, Takashi. The Making of the «Rape of Nanking». 2006, page 157-8.
  7. ↑ War and reconciliation: a tale of two countries. The Japan Times Online - Search.japantimes.co.jp. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 6 березня 2011.
  8. ↑ Tokyo Nichi Nichi, 13 December 1937 article on the killing contest.
  9. ↑ Japan Advertiser, 7 December 1937 (an American owned and edited English-language daily paper in Tokyo)
  10. ↑ (Kingston, 2008, с. 9).
  11. ↑ Five Western Journalists in the Doomed City. Архів оригіналу за 25 березня 2005. Процитовано 19 квітня 2006.
  12. ↑ Chinese Fight Foe Outside Nanking; See Seeks's Stand. Процитовано 19 квітня 2006.
  13. ↑ Japan Lays Gain to Massing of Foe. Процитовано 19 квітня 2006.
  14. ↑ John G. Gagee, Case 9, Film 4, Folder 7, Box 263, Record Group 8, Special Collection, Yale Divinity School Library, cited in Suping Lu. They were in Nanjing: the Nanjing Massacre witnessed by American and British nationals. Hong Kong University Press, 2004
  15. ↑ P. 95, The Rape of Nanking, Iris Chang, Penguin Books, 1997.
  16. ↑ Marquand, Robert (August 20, 2001) «Why the Past Still Separates China and Japan», Christian Science Monitor
  17. ↑ HyperWar: International Military Tribunal for the Far East (Chapter 8) (Paragraph 2, p. 1015, Judgment International Military Tribunal for the Far East). Процитовано December 2007.
  18. ↑ The Nanking Atrocities: Fact and Fable
  19. ↑ Masaaki Tanaka claims that very few citizens were killed, and that the massacre is in fact a fabrication in his book «Nankin gyakusatsu» no kyokÙ (The «Nanking Massacre» as Fabrication)
  20. ↑ Fujiwara, Akira (1995). Nitchû Sensô ni Okeru Horyotoshido Gyakusatsu. Kikan Sensô Sekinin Kenkyû. 9: 22.
  21. ↑ Bristow, Michael (13 грудня 2007). Nanjing remembers massacre victims. BBC News. Процитовано 13 грудня 2007.
  22. ↑ History.gr.jp. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 12 лютого 2014.
  23. ↑ People.com.cn. Архів оригіналу за 18 лютого 2010. Процитовано 12 лютого 2014.


  Це незавершена стаття з китайської історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Різанина_в_Нанкіні&oldid=41786206