Ян Кампенгаузен власного гербу (Jan Kampenhausen, 17 вересня 1680, Рига — 1742) — польський військовий теоретик, фортифікатор, генерал коронних військ. Засновник польської гілки роду Кампенгаузенів.

Ян Кампенгаузен
Jan Kampenhausen
Народження 17 вересня 1680(1680-09-17)
Рига
Смерть 1742(1742)
Звання генерал-майор

Біографія ред.

Ян Кампенгаузен народився 17 вересня 1680 року в Ризі.[1] Навчався протягом 16921697 років у місцевих школах. 1699 року став на службу до шведської армії, де дослужився до чину капітана.[1] Польський військовий історик Мар'ян Кукель не виключав, однак, що Кампенгаузен насправді служив на боці Станіслава Лещинського.[2] Під час Північної війни потрапив до польського полону. За порадою Адама-Миколая Сенявського вступив до Війська польського.[1] Першою його роботою був вишкіл військ закордонного призову. Працював також над уніфікацією муштри інших підрозділів піхоти і драгонії (найманої кінноти). Усе — за саксонськими зразками.[3] Кампенгаузен був завзятим прихильником відродження гусарських підрозділів у польському війську. Організував два полки лансьєрів.[4] Історична традиція говорить про поїздку до Версаля з презентацією Людовику XIV польських гусарів.[5] Однак, знайти розуміння у французького короля не вдалось — той був противником списів, головної зброї польських гусарів. Кампенгаузен повернувся до дому розчарований. Покинув службу ротмістра і вступив до інфантерії у званні полковника.[6]

Після вступу до інфантерії був пов'язаний з Адамом-Миколаєм Сенявським.[6] 1710 року призначений комендантом фортеці в Кам'янці-Подільському.[7] Командував полком піхоти. 1711 року став комендантом Львова. Протистояв прихильникам Станіслава Лещинського. 1712 року передав обов'язки бригадирові Боєну[5] і брав участь у поході на Станіславів (тепер Івано-Франківськ), займався приготуванням облоги міста.[7] Від 1714 — знову комендант Львова.[5] Намагався обмежити сваволю місцевої шляхти. На тогорічному Вишенському сеймику добився призначення окремого податку з єврейського населення Львова. Кошти призначались для потреб оборони. Наступного року безплатний гарнізон майже увесь дезертирував. У квітні 1716 року[7] у Львові, внаслідок заздалегідь спланованої провокації і нападу тарногродських конфедератів, Кампенгаузен потрапив до полону. Звільнений, ймовірно, після Німого сейму 1717 року.[6] Того ж року призначений бригадиром піхоти і комендантом Ельблонга.[1] 1720 року перебував у російського царя під час перемовин зі Швецією, звідки привіз польському королю звістку про укладення миру.[8] Того ж року, рішенням короля став генерал-майором.[5] 16 грудня 1722 року отримав посаду титулярного підкоморія парнавського.[9]

Брав участь у військовому суді в Познані над полковником Філіппі протягом серпня 1725 — лютого 1726 років. 1726 року на сеймі обраний для ведення перемовин із Швецією.[7] 1732 року очолював військовий суд у справі колишнього торунського коменданта Якоба д'Аржеля. Розгляд справи почався 4 лютого, вирок виконано 20 березня. Пізніше виїздив на Волинь і повернувся до Варшави, де 10 серпня 1732 року взяв участь у параді. За дорученням Августа II виконував «обороти з піками». Видовище справило враження на короля, який ще того ж року запросив його до участі в перемовинах зі шведським послом.[10] Після смерті Августа II, у часи безкоролів'я підтримав Станіслава Лещинського. 1733 року належав до військової ради при Юзефі Потоцькому[7], разом із Тарлами та Сапігою.[5] Від поморського воєводства обраний депутатом до Дзіковської конфедерації. В листопаді 1734 року значився у конфедерації радником поморського воєводства.[10] Того ж року брав участь в операціях на теренах Королівської Пруссії.[5]

За часів Августа III був повторно призначений комендантом у Кам'янці після генерала Флоріана Шиллінга. Офіційно обійняв посаду 4 вересня 1737 року[10] (за іншими даними — 13 вересня) і пробув на ній до 1739.[7] Після завершення служби оселився в селі Рибнишки[10] Є також версія, що залишався на посаді до смерті.[5] Помер 1742 року, не пізніше 21 червня.[4] На похорон з'їхалось багато давніх гусарів — до 70 чоловік. Відомо, що дружина прожила щонайменше до 1749 року.[11]

Кампенгаузен відомий як військовий теоретик і письменник. Писав польською мовою, яку вивчив доволі швидко — перша коротка польська записка походить ще з 1709 року, тобто відразу після польського полону. У літературній творчості, однак, часто вдавався до іншомовних виразів (німецьких та французьких), особливо у військовій термінології. Був прихильником впровадження польської мови у військовій справі.[12] Знав також латинь, якою послуговувася в листуванні.[13] Неодноразово керував фортифікаційними роботами, проводив експертизу укріплень. Цивільною архітектурою, ймовірно, не займався. За дорученням Сенявського, займався пошуком інженерів для ведення численних будівельних робіт. У листах фігурують імена литовського артилериста полковника Міллера, а також інженера Обшлевітца. Там же є згадки про купівлю гравюр для колекції Сенявського.[14]

Фінансові операції Кампенгаузена свідчать про достаток. Так у посаг 1710 року отримав від тестя 10 тис. злотих, а також право вимоги на частину заборгованості за неврегульованим спадком після першої дружини тестя.[15] Відомо, що за службу 1716 року комендантом у Львові отримав від Сенявського загалом 3461 злотих.[6] Від 1736 року походить звістка про претензії до львівського кагалу у справі 72 тис. злотих, залишених під відсоток.[7] 1719 року у львівському костелі єзуїтів було встановлено вівтар Матері Божої Болесної, створений на пожертви Кампенгаузена.[16]

Автори публікацій про Кампенгаузена неодноразово відзначали, що відомості про нього частково базуються на родинних переказах або історичній традиції[2] і потребують подальшого дослідження.[17] В атрибуції літературної та теоретичної спадщини теж можливі нові знахідки та відкриття.[18] Повне ім'я залишається нез'ясованим. У літературі трапляються варіанти Ян Міхал, Ян Миколай і Ян Йоахим. Кампенгаузен особисто вживав на письмі ініціали J. J. і прізвище починав літерою С. Після вступу на польську службу — на K.[2]

Теоретичні праці ред.

Єдина видана праця Кампенгаузена — Chwała i apologia kopi i pik, cum refutationem niektórych zarzutów przeciwko nim, видана анонімно в Каліші, 1737 року[19], присвячена плоцькому єпископові Антонію Дембовському.[7] Мало вивчена істориками, була частиною загальноєвропейської полеміки XVIII століття між прихильниками холодної і вогнепальної зброї. Одночасно є значимою пам'яткою польської барокової літератури. Автор доводив важливість холодної зброї, виступав за повернення таких традиційних для польського війська озброєнь, як піка і бердиш. Подібні погляди мав і щодо озброєння кінноти, зокрема нового її типу — лансьєрів. Теоретичні напрацювання Кампенгаузена залишились значною мірою не реалізованими через загальний занепад війська Речі Посполитої.[19] Свого часу книга надихнула письменника Кароля Шайноху на написання оповідання Kopia husarska, де дійовими особами є парнавський підкоморій і його внук.[20]

Історик Мар'ян Кукель, базуючись на стилістичній близькості і збігах фрагментів тексту з Chwała i apologia…, однозначно приписав Кампенгаузену ще один анонімний рукопис — Obserwacje do wojennych operacyj i akcyj dla komenderującego…[21] Написаний між 1719 і 1726 роками, зберігається в Курницькій бібліотеці. Наступна розширена редакція рукопису зберігається в бібліотеці Чарторийських у Кракові. Теж недатована, однак аналіз викладених фактів вказує нижню часову межу — 1735 рік. В роботі автор заявляє помірковано консервативні погляди на структуру і традиції польського війська. Подає своє бачення ефективності різних родів військ. Кілька разів детально піднято питання методів партизанської війни на окупованій території. Дослідники особливо відзначають третю частину твору — міцне знання автором реалій бою і в той самий час — ретельну систематизацію його методів і обставин. Щоправда автор залишається безпорадним у питаннях постачання. За часом появи праця випереджала низку першорядних європейських робіт цієї тематики і тривалий час залишалась єдиним у своєму роді польським підручником з військової тактики.[22]

Мар'ян Кукель припускав, що книга генерала-лейтенанта Флеммінга Exercitia należące do dragoniey, датована 1710 роком, а також анонімний і недатований перший польськомовний статут для муштри піхоти могли насправді бути авторства Кампенгаузена.[23] «Exercitia» — це, фактично, один з перших польськомовних статутів для польських військ іноземного походоження. Детально дослідивши питання, Кукель довів, що цей статут було реально впроваджено, всупереч поширеній думці істориків про побутування німецьких «муштр» до щонайменше 1760-х.[24]

У рукописі залишився польськомовний трактат Кампенгаузена De militaria nostrorum temporum et disciplina (раніше перебував у колекції бібліотеки Залуських). Праця під назвою Tractat de Militia Graeca була втрачена[4] (автор посилається на неї у «Chwała i apologia kopi…»[25]). У Бібліотеці Варшавського університету зберігається рукопис «Sen, albo też różne mysli o munstrze polskiej, gdy nie przyjdzie nigdy do tego, miany w Warszawie anno 1733 in februario od Prawdzińskiego, kochającego polski język.» У ньому Кампенгаузен, виступаючи під псевдонімом «Правдзинський», уболіває за польською мовою у військовій справі, засуджує поширений звичай «німецьких муштр».[26] Йому приписувано також працю Бартоломея Людера від 1736 року «Cithara Apollinis Dei-Hominis, parentis Divinae, Divorum honori cantando instructa per…»[7] Ймовірно, також, писав біографію Августа II.[11]

Фортифікаційні роботи ред.

Львів

Кампенгаузен застав оборонні споруди Львова в дуже поганому стані, про що подав магістрату докладний звіт. Перелік реальних ремонтних робіт відомий уривчасто. У листуванні з Сенявським фігурують лише деякі деталі, як то видатки на ремонт валів, вирубка дерева на матеріали у лісах львівської курії. Було поглиблено канал для осушення підвалів у місті, ймовірно проводились і інші земляні роботи. Зрештою, як протеже Сенявського, з політичних причин був змушений відмовитись від посади коменданта.[27]

Олешичі

Було проведено ремонт дерев'яних будинків і земляних укріплень. Цілком можливо, що фортифікації було перебудовано. Рисунок Герарда Цьолка від 1720 року демонструє чотирикутні у плані споруди з п'ятикутними наріжними бастіонами. Подібну конфігурацію мають і збудовані пізніше укріплення Звенигорода. Роботи збігались у часі з комендантством у Львові.[28]

Звенигород

Про існування оборонних споруд Звенигорода відомо ще з княжих часів. Від кінця XVII століття роботи з реконструкції проводились Сенявськими. Перші листи, з яких відомо про участь в укріпленні фортифікацій Кампенгаузена датуються 1712 роком (в літературі поширенішою є версія про 1714 рік). Пишучи до Сенявського Кампенгаузен, зокрема, згадує про створений ним проект для Звенигорода. Достеменно відомо, що споруджено два бастіони і закладено фундаменти під новий будинок. Роботи відбувались повільно. Протягом чотирьох років про них взагалі немає жодної згадки. Незадоволений Сенявський 1718 року позбавив Кампенгаузена орендованого села Лосовець. Для інспектування робіт і рахунків вислав інженера де Баланж. Паралельно існують згадки про участь у роботах полковника Єжи де Штенелле Гогендорфа, роль якого достеменно невідома, а також інженера Антонія Бекерського. 1722 року Кампенгаузена знову задіяно на будівництві у Звенигороді, щоправда за чужим проектом. Чи завершено роботи за життя Сенявського до 1726 року — невідомо.[29]

Родина ред.

Батько Яна Кампенгаузена — Ян Герман Кампенгаузен, полковник шведського війська. Мати — баронівна Агнеса-Маргарита фон Гюльденгофф.[7] Родина по батькові належала до шведської шляхти, яка переселилась із Любека, а ще раніше — з Голландії. Російська гілка Кампенгаузенів мала баронський титул Королівства Шведського.[30]

Був одружений з Марією Луцією Дессьє, донькою військового інженера Яна Батисти Дессьє і Катажини Зелінської. Шлюбна угода укладена в Межибожі 20 лютого 1710 року. Там же 4 березня відбувся шлюб.[15] Скоріш за все, саме тоді перейшов на католицизм. На сеймі 1726 року, ймовірно, добився шляхетського титулу (індигенату) для тестя.[11]

Став засновником польської гілки родини Кампенгаузенів. Мав двох синів — Ігнатія і Яна-Атаназія, доньок Клавдію і Юліанну, Антоніну. Ігнатій — підполковник коронних військ, капітан меншої булави, селецький староста. Ян-Атаназій — власник низки сіл у Рипінському повіті. Клавдія вийшла заміж за Веловейського, житомирського чесника. Юліанна — за Томаша Дембовського плоцького підкоморія. Антоніна стала черницею-бернардинкою у Варшаві.[31]

Примітки ред.

  1. а б в г Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier na usługach hetmana Adama Mikołaja Sieniawskiego // Fides ars scientia: Studia dedykowane pamięci Księdza Kanonika Augustyna Mednisa / Pod red. A. Betleja i J. Skrabskiego. — Tarnów, 2008. — S. 315.
  2. а б в Kukiel M. Znakomity autor… — S. 90.
  3. Kukiel M. Znakomity autor wojskowy czasów saskich. Dzieła nieznane Kampenhausena // Przegląd Współczesny. — 1934. — № 141. — S. 92.
  4. а б в Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier… — S. 316.
  5. а б в г д е ж Kukiel M. Znakomity autor… — S. 91.
  6. а б в г Jul. B[artoszewicz]. Kampenhauzen // Encyklopedyja Powszechna. — Warszawa: nakładem S. Orgelbranda, 1863. — T. 13. — S. 846.
  7. а б в г д е ж и к л Gierowski J. Kampenhausen Jan Joachim // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław—Warszawa—Kraków: Zakład Narodowy im. Occolińskich, Wydawnictwo PAN, 1964—1965. — T. XI. — S. 591.
  8. Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 848.
  9. Gierowski J. Kampenhausen Jan Joachim… — S. 591; Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 848—849.
  10. а б в г Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 849.
  11. а б в Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 850.
  12. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 91—92.
  13. Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 850; Kukiel M. Znakomity autor… — S. 90.
  14. Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier… — S. 324—325.
  15. а б Jul. B. Kampenhauzen // Encyklopedyja… — S. 845.
  16. Betlej A. Kościół p. w. ŚŚ. Piotra i Pawła oraz dawne kolegium ks. Jezuitów // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego (2). — Kraków : Antykwa, 2012. — Т. 20. — S. 80. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-63463-02-1.
  17. Gierowski J. Kampenhausen Jan Joachim… — S. 592.
  18. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 92, 102.
  19. а б Kukiel M. Znakomity autor… — S. 88—90.
  20. Szajnocha K. Kopia husarska // Szkice historyczne. — Lwów : nakładem Karola Wilda w drukarni E. Winiarza, 1857. — S. 155—163.
  21. Obserwacje do wojennych operacyj i akcyj dla komenderującego oficera albo wodza, partją albo podjazd tak konny jako i pieszy; item dla róznych inszych wojskowych, które przychodzą do uważenia, maszerując, albo bijąc się i obozem stojąc, lub w polu, lub przed oblężeniem, jakoteż i na zimowych konsystencjach, zebrane przez (ім'я автора витерто), IV partes
  22. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 94—100.
  23. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 92—93.
  24. Kukiel M. Polskość i niemczyzna w cudzoziemskim autoramencie: polskie regulaminy wojskowe z początku 18 w. // Przegląd Współczesny. — 1931. — № 36, z. 105—107. — S. 203—207.
  25. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 89.
  26. Kukiel M. Znakomity autor… — S. 93—94.
  27. Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier… — S. 316—317.
  28. Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier… — S. 318—319.
  29. Nestorow R. Jan Kampenhausen. Inżynier… — S. 319—323.
  30. Кампенгаузен, баронский род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1895. — С. 215.
  31. Herbarz polski. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / ułożył i wydał Adam Boniecki. — Cz. 1, t. 9. — Warszawa, 1906. — S. 219—220.