Відкрити головне меню

Янка Чарапук (Іван Антонович Чарапук, псевд. Янка Змагар; 12 (24) серпня 1896(18960824), с. Новий Двір, Сокульський повіт, Гродненська губернія, нині Підляське воєводство, Польща - 16 листопада 1957, Чикаго, США)  — білоруський політик доби БНР, журналіст, дипломат. Співробітник Міністерства закордонних справ УНР, член Білоруської ради в Україні, ініціатор створення Партії Білоруських Незалежних Революціонерів (ПБНР).

Янка Чарапук
Bnr4 130322 (Янка Чарапук).jpg
Народився 12 серпня 1896
с. Новий Двір, Сокульський повіт, Гродненська губернія, нині Підляське воєводство, Польща
Помер 16 листопада 1957 (61 рік)
Чикаго, США
Діяльність політик, громадський діяч
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет

БіографіяРедагувати

 
Керівники білоруських представництв i місій у європейських країнах. Сидять (зліва направо): Євген Ладнов, Василь Захарка, Микола Вершинін, Леонард Заяц; стоять: Леон Вітан-Дубейковський, Янка Чарапук, Юхим Белевич. Жовтень 1919 р. (БДАМЛіМ).

Закінчив приватну чоловічу гімназію Відемана в Петербурзі (1914 г.), навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Після Лютневої революції 1917 ініціатор створення в Петербурзі громадської культурно-просвітницької організації «Вільні білоруси», співпрацював з українськими національними діячами, секретар петербурзького представництва (місії) Української центральної ради. Пізніше в Києві, співробітник Міністерства закордонних справ УНР, член Білоруської ради на Україні, ініціатор створення партії білоруських незалежних революціонерів.

З кінця 1918 на Гродненщині, член БПС-Р. Учасник Білоруського з'їзду Віленщини і Гродненщини (липень 1919), секретар Центральної білоруської ради Віленщини і Гродненщини.

Друкувався в газетах «Білорусь» і «Рідний край» (Гродно), «Наша думка». 3 кінця 1919 в Ризі, секретар Військово-дипломатичної місії БНР в Латвії та Естонії, член Білоруської колонії в Латвії, одночасно дипломат. кур'єр при уряді БНР на чолі з А. Луцкевичем.

У грудні 1919 кооптований до складу Ради БНР, після її політичного розколу прихильник уряду В. Ластовського. 21.12.1919 під час транзитного проїзду з Берліна до Латвії заарештований литовською владою і на місяць посаджений до в'язниці. Як уповноважений представник БПС-Р і представник уряду БНР брав участь у конференції білоруських соціалістичних партій (квітень 1920) і конференції білоруських державних і громадських діячів (червень 1920) в Ризі. У серпні 1920 очолював делегацію БНР на міждержавній конференції балтійських держав. У 1921 призначений секретарем Дипломатичної місії БНР в Каунасі. У лютому 1921 на Каунаській нараді представників БПС-Р увійшов до ініціативної «трійки» зі створення Закордонного комітету партії.

Учасник Першої Всебілоруської конференції в Празі (1921).

3 1922 року в еміграції в Америці, жив уЧикаго, де працював у деревообробній компанії. Ініціатор створення Білоруського народного комітету в штаті Іллінойс (пізніше Білоруський народний союз), один з творців Білорусько-Американського національного клубу. Підтримував тісні зв'язки з В. Ластовським і К. Душевським в Каунасі, Т. Грибом в Празі, з громадськими та молодіжними організаціями Західної Білорусії і Чехословаччини, збирав гроші для матеріальної підтримки білоруського студентства та шкільництва Західної Білорусі. У 1935 ініціював створення Білорусько-Американського громадянського об'єднання. У жовтні 1941 один з організаторів Білорусько-Американської національної ради, яка ставила за мету благодійну допомогу жертвам війни в Білорусі (існувала до середини 1990-х р). Входив до міжнародної католицької організації «Лицарі Колумба» (мав вищу 4-у лицарську ступінь). У повоєнний час брав участь у суспільно-політичному житті білоруської діаспори США.

Син Андрей Чарапук загинув у Кореї у складі експедиційного корпусу США (1950).

БібліографіяРедагувати

  • Лісты Янкі Чарапука з Амэрыкі (1922—1923) // Запісы Бел. ін-та навукі і мастацтва. 1994. № 21.

ЛітератураРедагувати

  • Архівы БНР. Т. 1, кн. 1-2. Вільня і інш., 1998;
  • Кіпель В. Беларусы ў ЗША Мн., 1993;
  • Юрэвіч Л. Сьвет эміграцыйнага эпісталярыю // ARCHE=Скарына. 2001.