Відкрити головне меню

Кнут Яльмар Леонард Гаммаршельд (швед. Knut Hjalmar Leonard Hammarskjöld, 1862—1953) — шведський державний діяч, дипломат; в 1914—1917 — прем'єр-міністр Швеції. З 1923 по 1938 рік — член Риксдагу (шведського парламенту). Відомий також як учений — історик та юрист; член Шведської Академії (з 1918 року).

Яльмар Гаммаршельд
Hjalmar Hammarskjöld
Яльмар Гаммаршельд
15-й Прем'єр-міністр Швеції
17 лютого 1914 року — 30 березня 1917 року
Попередник: Карл Стааф[sv]
Спадкоємець: Карл Сварц
 
Партія: незалежний політик
Освіта: Уппсальський університет
Народження: 4 лютого 1862(1862-02-04)
особняк Tuna gård[sv], лен Кальмар, Швеція
Смерть: 12 жовтня 1953(1953-10-12) (91 рік)
Стокгольм
Похований: Старе кладовище Уппсали[sv]
Громадянство: Швеція
Віросповідання: лютеранство
Батько: Кнут Гаммаршельд (1818—1891)
Мати: Марія Гаммаршельд, уроджена Cöster (1832—1901)
У шлюбі з: Agnes Maria Carolina Almquist[d][1][2]
Діти: чотири сини
Див. Сім'я
Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі?

Яльмар Гаммаршельд — батько Даґа Гаммаршельда (1905—1961), Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй в 1953—1961 роках, лауреата Нобелівської премії миру 1961 року[3].

БіографіяРедагувати

Походження, освітаРедагувати

Яльмар Гаммаршельд належав до знатного шведського дворянського роду Гаммаршельдів. Відомо, що засновник роду Педер (Пер) Мікаельссон (бл. 1560—1646) перебував на військовій службі у короля Швеції Карла IX, 1610 року був посвячений у лицарі під ім'ям Hammarsköld, а пізніше був призначений головнокомандуючим військами на острові Еланд[4][5]. Серед його нащадків переважали військові, але були й люди, відомі в інших сферах діяльності, як, наприклад, письменник та історик літератури Лоренцо Гаммаршельд[sv] (1785—1827), двоюрідний дід Яльмара.

Яльмар був старшим сином капітана Кнута Гаммаршельда (1818—1891) та Марії (Міммо) Гаммаршельд, уродженої Кестер (Mimmi Cöster, 1832—1901). У родини було два сини — Яльмар і його молодший брат Карл Густав[sv] (1865—1940), який також став видатним державним діячем, і в 1920—1921 роках очолював Міністерство оборони Швеції.

З 1878 по 1884 рік він навчався в Упсальському університеті, де отримав юридичну освіту.

Політична кар'єраРедагувати

 
Яльмар Гаммаршельд (ліворуч, на чолі столу) і його кабінет міністрів
 
Прем'єр-міністр Швеції Яльмар Гаммаршельд на шляху з будівлі уряду до будівлі парламенту. Березень 1917

Після закінчення навчання в університеті працював у апеляційному суді, потім секретарем у комітеті з підготовки проектів законів, пізніше займав різні судові посади. З 1886 року — також доцент в Упсальському університеті.

З 1890-х також активно займався питаннями міжнародного права, брав участь у різних міжнародних нарадах та конференціях як представник Швеції, входив до складу декількох міжнародних комісій, у тому числі як голова; брав участь у Другій Гаазькій конференції з міжнародного права (1907). Все це поклало відбиток як на його власну кар'єру, так і на кар'єру його дітей: в майбутньому і сам Даґ, і два його старші брати займалися питаннями міжнародного права (Бу Гаммаршельд[sv] зробив кар'єру на державній службі, Оке Гаммаршельд працював в міжнародному суді ООН)[3].

З 1905 — на дипломатичній службі в Копенгагені. З 1907 року — губернатор лену Уппсала.

17 січня 1914, після відставки ліберального уряду, Яльмар Гаммаршельд був призначений на посаду прем'єр-міністра Швеції. У сформованому ним кабінеті міністрів[sv] він до 15 серпня 1914 очолював також міністерство оборони Швеції.

У шведській літературі, присвяченій історії Швеції початку XX століття, Яльмара Гаммаршельда зазвичай представляють як промонархічного антидемократичного політика. Критиці піддавалася і політика Гаммаршельда по відношенню до Німеччини під час Першої світової війни: незважаючи на невдоволення країн Антанти, Швеція продовжувала підтримувати торговельні відносини з усіма країнами, які брали участь у війні, в тому числі й з Німеччиною. Гаммаршельд вважав, що зі стратегічної точки зору він правий, а прагнення дотримуватися лінії суворого нейтралітету повинне забезпечити країні після закінчення війни стійке міжнародне положення. До весни 1917 року негативне ставлення до його політики як у шведському суспільстві в цілому, так і серед членів його уряду стало настільки сильним, що Гаммаршельд був змушений піти у відставку. Як пізніше писав його син, Даґ Гаммаршельд, «єдиною надійною опорою батька залишилася його вірність власним переконанням. Поради інших, якими б доброзичливими та цінними вони не були, не могли звільнити його від відповідальності»[3].

Діяльність після виходу у відставкуРедагувати

1918 року Яльмар Гаммаршельд був обраний у Шведську Академію — одну з Королівськх шведських академій[sv], яка складається з 18 місць, котрі пожитєєво займають шведські письменники, вчені та громадські діячі, та відповідає за нормування шведської мови, а також присуджує Нобелівську премію з літератури. Примітно, що Даґ Гаммаршельд, син Яльмара, вже будучи Генеральним секретарем ООН, 1954 року був обраний до Шведської Академії, причому зайняв те саме крісло № 17, яке займав його батько[6], — це єдиний подібний випадок в історії Академії.

Сім'яРедагувати

8 вересня 1890 року Яльмар Гаммаршельд одружився на Агнес Альмквіст (1866—1940), дочці Густава Альмквіста[sv], генерального директора шведської тюремної служби (Fångvårdsstyrelsen).

 
Старе кладовище Уппсали, сімейна могила Гаммаршельда. Пам'ятник Яльмару Гаммаршельду.
Фотографія 2006 року

У них народилося четверо синів:

СмертьРедагувати

Яльмар Гаммаршельд помер 12 жовтня 1953 року[7].

24 жовтня 1953 року він був похований в родинній могилі на старому кладовищі міста Уппсала[sv][7].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати