Ялове (Гміна Устрики-Долішні)

село в Польщі

Ялове (пол. Jałowe) — село в Польщі, у гміні Устрики-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 173 особи (2011[1]).

Село
Ялове
пол. Jałowe
Церква в Яловому

Координати 49°24′42″ пн. ш. 22°38′34″ сх. д. / 49.4116666666947779° пн. ш. 22.64277777780577949° сх. д. / 49.4116666666947779; 22.64277777780577949Координати: 49°24′42″ пн. ш. 22°38′34″ сх. д. / 49.4116666666947779° пн. ш. 22.64277777780577949° сх. д. / 49.4116666666947779; 22.64277777780577949

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Бещадський повіт
Гміна Устрики-Долішні
Перша згадка 1532
Населення 173 особи (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-700
Автомобільний код RBI
SIMC 0361560
GeoNames 770588
OSM 1748163 ·R (Гміна Устрики-Долішні)
Ялове. Карта розташування: Польща
Ялове
Ялове
Ялове (Польща)
Ялове. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Ялове
Ялове
Ялове (Підкарпатське воєводство)
Мапа

Історія села ред.

 
Адміністративна карта новоутвореного Устрицького повіту, січень 1952 року

Назва походить від ялового (хвойного) лісу, оскільки на терені села переважали хвойні дерева. Писемна згадка про село з'явилася в документі про заснування Берегів Долішніх, датованому 1532 роком. Входило до Перемишльської землі Руське воєводства.

У 1772-1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. Наприкінці XIX століття в селі були цегельня і два млини. На межі XIX і XX століть уздовж потоку Глухого селяни звели кілька десятків будинків[2].

У 1919-1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934-1939 рр. входило до складу ґміни Устрики-Долішні.

З 1940 до 1951 року село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області України (відійшло до Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року).

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Населення ред.

Демографічна структура на 31 березня 2011 року[1][3]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 91 23 55 13
Жінки 82 12 48 22
Разом 173 35 103 35

У 1921 році село мало 57 будинків і 338 мешканців: 288 греко-католиків, 41 римо-католиків, 21 євангеліста, 38 юдеїв[2].

На 01.01.1939 в селі було 520 жителів, з них 420 українців-грекокатоликів, 40 поляків, 30 євреїв і 30 німців[4].

Пам'ятки ред.

В селі є дерев'яна парафіяльна церква святого Миколая Чудотворця, збудована 1903 року, парафія належала до Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ[5]. З 1971 року — костел. Церкву внесено до загальнодержавного реєстру пам'ятників історії[6]. Поблизу церкви є зруйнований цвинтар.

Примусове переселення 1951 року ред.

У 1951  після обміну територіями з села насильно переселено 63 сім'ї (320 осіб), з них 54 сім'ї до колгоспу ім. Хрущова (Снігурівський район, Миколаївська область)[7].

Примітки ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ялове (Гміна Устрики-Долішні)

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. а б Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 181. ISBN 966-7151-67-0. 
  3. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018. 
  4. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 42.
  5. Шематизм Перемиськои єпархії, 1936, с. 122. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017. 
  6. Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo podkarpackie. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 8 травня 2012. 
  7. . Кляшторна, Наталя (2006). Акція-51. Останні свідки. Вінниця: ДП «ДКФ». с. 193. ISBN 966-7151-67-0.